Про життя і медицину - франківський стоматолог Любомир Дранчук

Любомир Дранчук – знаний в Івано-Франківську стоматолог. Майже 20 років тому під його керівництвом започаткувала своє існування стоматологічна клініка «Каріо». Ми вирішили поспілкуватися з Любомиром Васильовичем, почути його думки про сучасну медицину, в тому числі й стоматологію, а також дізнатися в чому ж, на його думку, секрет успішності справи, за яку берешся.

Ваша клініка вважається однією з найкращих стоматологічних клінік в Івано-Франківську. В чому секрет успіху?

Мабуть, так званий, секрет полягає в тому, що я завжди багато працював, як і наша команда загалом. А ще важливо те, що ми були і залишаємося завжди стабільні. Ми вже 19 років на ринку, за цей час колектив фактично той самий, такого поняття як «плинність кадрів» у нас нема. І звичайно, чи не найосновнішою запорукою успіху є високі вимоги, найперше до себе.

Скільки часу особисто затратили на те, щоб Ваша справа стала успішною?

Відколи відкрилася стоматологічна клініка «Каріо», відтоді ми й успішні. Завжди маємо численну кількість пацієнтів. Мені приємно, що до мене, наприклад, досі ходять ті пацієнти, які лікувалися в нас на самих початках роботи клініки. І треба сказати, мене дуже тішить, що нема потреби поправляти зроблене раніше, а звертаються з якимись новими проблемами.

Що вважаєте найголовнішим у стоматологічній практиці? Як завоювати довіру пацієнтів?

Треба бути чесним з пацієнтом. Якщо він звертається до мене, то я, звичайно, проводжу огляд, а потім намагаюся якнайширше пояснити, в чому полягає проблема і яке найоптимальніше її рішення, не намагаючись шукати для людини супутніх проблем.

У нас, як правило, вже лікують наслідки, я ж вважаю, що треба зосереджуватись на пошуку причини захворювання.

У нас, як правило, вже лікують наслідки, я ж вважаю, що треба зосереджуватись на пошуку причини захворювання. З кожним пацієнтом треба працювати індивідуально, а не тільки згідно протоколу. Наприклад, хтось боїться більше, хтось менше, хтось хоче анестезію, хтось може потерпіти. Головне – знайти спільну мову з пацієнтом. Особливо це стосується дітей, адже ви не уявляєте, настільки важко знаходити контакт з дитинкою, яка вже має негативний досвід лікування.

Яким має бути лікар-стоматолог, щоб до нього йшли люди і стовідсотково довіряли?

Лікар, і не тільки стоматолог, має бути дуже доброю людиною. Всі чомусь бояться стоматологів. Хірург, звісно, теж страшний, але в нього ти засинаєш, а тут свідомо сидиш на кріслі і відчуваєш, як тобі роблять якісь маніпуляції. Також стоматолог має бути рішучим і діяти без жалю. Якщо зпацієнтом сюсюкатись, він почне плакати, відтак почну плакати я і по прийомі. А так має бути все чітко і рішуче. Мені зустріч пацієнта зі стоматологом чомусь завжди нагадує кориду, де пацієнт боїться лікаря, а лікар пацієнта і обоє очікують, хто кого переграє. Особливо це стосується молодих стоматологів (сміється). І звісно, лікар постійно має бути готовий надати допомогу пацієнту. Особисто в мене телефон завжди включений, 24 години на добу.

Побутує думка, що зараз багато медичних закладів (особливо приватних) в основному зорієнтовані не стільки на те, щоб допомогти пацієнтам, а щоб якомога більше вимантити у них грошей. Як гадаєте, це так?

Я теж так вважаю. Багато клінік зараз працюють на те, щоб з пацієнта викачати гроші. От таке просте підтвердження – безмірна кількість не завжди потрібних і доречних обстежень. Наприклад, ви зробили аналіз крові сьогодні, але завтра вирішуєте піти до іншого лікаря в іншу клініку, там вас знову відправлять робити ці самі аналізи. Часто можемо зустріти багато обману. Наприклад маніпуляції з допомогою так званих фото «до і після». Якщо говорити про стоматологію, завжди говорю, що це одна з найконсервативніших галузей. Хтось заперечить, що зараз є багато сучасних приладів і так далі, але мікроскоп не стане лікувати канал, це має вміти виявити і полікувати сам лікар.

Мене особисто ображає те, що медицина стала на комерційні рейки. Адже її завданням мало б бути не заробляння грошей, а надання фахової допомоги пацієнту.

Мене особисто ображає те, що медицина стала на комерційні рейки. Адже її завданням мало б бути не заробляння грошей, а надання фахової допомоги пацієнту. Але в кожного лікаря є свої пріоритети у житті і життєві цінності. Проте варто не забувати про клятву Гіппократа. Я особисто шаную її і цьому ж навчаю своїх дітей, а вони у мене стоматологи.

Є державні клініки і приватні, на Вашу думку, яка різниця між ними і в чому одні кращі чи гірші від других?

Різниця найперше в обладнанні – у приватників воно, звичайно, новіше і сучасніше, умови кращі. Але моє бачення таке: не має значення, де працює лікар – в державній структурі чи приватній – перш за все він має бути і залишатись у будь-якій ситуації лікарем. Він повинен надати якісну допомогу пацієнту, який звернувся до нього. І надати саме ту допомогу, яка потрібна пацієнту.

Пацієнт має витратити якнайменшу суму грошей і часу, а натомість отримати якомога якіснішу допомогу. «Лікар» з грецької означає «вчитель». Ми зобов’язані вас навчити зберегти здоров’я, а не  наживатися на Вашому здоров’ї.

Пацієнт має витратити якнайменшу суму грошей і часу, а натомість отримати якомога якіснішу допомогу. «Лікар» з грецької означає «вчитель». Ми зобов’язані вас навчити зберегти здоров’я, а ненаживатися на Вашому здоров’ї.

Чи були у Вас розчарування на професійній дорозі? Яким чином змогли їх побороти?

Звичайно, були. Як Союз розвалився. Чесно скажу, було дуже важко. Тоді я взагалі думав, що піду з медицини. А як витягнув себе з того стану? Багато працював, у тому числі й над собою. Якщо навіть приходив тільки один пацієнт на день, намагався зробити свою роботу найкраще, щоб він потім міг порекомендувати мене своїм знайомим. Старався робити якісно. І так помалу все налагодилось.

Знаю, Ви дуже бережно підійшли до облаштування кабінету, щоб якомога менше зашкодити будівлі. Навіть залишили неторканими автентичні одвірки? Чим керувались, коли приймали таке рішення?

Це старий будинок. Мені, звичайно було б легше все перекроїти на свій манер. Але ми не знесли жодної несучої стіни. Будинок цей, на мою думку, дуже гарний. Але тільки з часом до нього почали ставитись як до пам’ятки архітектури. Я мабуть відчув наперед (сміється). Я хотів залишити автентику. Дуже люблю високі стелі і високі двері. Воно гарно. А ще я доробив камін (показує на камін, який і справді дуже гармонійно вписується в інтер’єр приміщення).

Чи вистачає часу у Вас на особисте життя, спілкування з сім’єю, з огляду на постійну зайнятість?

Завжди знайдеться час на своїх близьких і рідних. Але мої домашні привикли вже до такого стилю життя, що можуть подзвонити у будь-який момент і я обов’язково відгукнуся допомогти. Тим паче у мене вся сім’я медиків. Тож до таких ситуацій ставляться з розумінням.

Які вподобання маєте, що любите робити у вільний від роботи час?

У вільний час вирощую квіти. Обожнюю квіти. У мене і вдома квіти, і на дачі, і тут на роботі (показує на вікно). Я взагалі люблю все прекрасне.

Колись у Вашому житті трапився містичний випадок – Вам з’явилось видіння Бога. І Ви навіть спорудили каплицю на тому місці у с. Микитинцях. Як вважаєте, чи вплинула ця зустріч на Ваше життя?

Мене той випадок мучить дотепер. По-перше, ніхто досі не дав відповідь на питання, що сталося. Якщо десь я і отримаю відповідь, то хіба там (показує пальцем догори). Тільки в 98-му році один спудей-богослов мені сказав, хто бачив Бога, має мати благословення на працю. Напевно, якоюсь мірою мене Господь Бог помітив, показав дорогу, якою маю йти. Принаймні яце відчуваю, відчуваю Божу підтримку, що дає мені внутрішні сили триматись.

Що найбільше цінуєте або не сприймаєте в людях?

Не поважаю людей, які не мають слова. Це, напевне, найбільше. Якщо щось обіцяють і не роблять того, або роблять щось інше. У мене був таким покійний батько. Якщо треба бути на 8-му годину, то половина 8-ї він уже був готовий. Це мені передалося від нього. Як ти пообіцяв, це означає, що маєш зробити. Наприклад у нашій сфері у співпраці з зубними техніками кажу – нехай ти у суботу вмер, в неділю тебе поховали, а у понеділок маєш принести виконану роботу (сміється).

Які слова Ви могли б визначити, як девіз власного життя?

«Per aspera ad astra» (з лат: «Крізь терни до зірок»). У мене так було і так є досі. Не можу сказати, що все давалося легко.

Якщо шлях трудний, але йдучи по ньому, ти не спаскудишся, не здашся, не станеш поганим, а залишишся людиною – це вартує багато.

Якщо шлях трудний, але йдучи по ньому, ти не спаскудишся, не здашся, не станеш поганим, а залишишся людиною – це вартує багато.

У чому для Вас полягає щастя?

Сонце вийшло і вже щастя. У буденних речах. Щось думати про космічне – чи варто? Аби всі були здорові, та й, щоб був мир і спокій на землі. І будемо обов’язково щасливі.

Що б могли побажати молодим людям, які стають на лікарський шлях? На що найбільше треба звертати увагу?

Вважаю, що підготовка до медичного шляху має починатися ще в школярські роки, де дітям, які хочуть стати лікарями, треба доносити розуміння, що це надзвичайно відповідально. Треба сформувати ще змалечку в них розуміння, якщо ти хочеш стати медиком, тебе очікує те-то й те-то, такі труднощі, така відповідальність і т.д. Батьки часто відправляють дітей вчитися на лікарів, бо, мовляв, таким чином дитина завжди матиме копійку. Але це не завжди так, бо не всі можуть бути лікарями. Радив би тим, хто хоче стати лікарем, спочатку добре подумати. Лікар - це така професія, де себе треба спалювати для інших.

Лікар – це така професія, де себе треба спалювати для інших.

 Читайте також: Світлана Ткачук: "Я - тиха, терпляча стихія..."