Родом із Станиславова. Володимир Макар – один з провідних членів ОУН-УПА

Володимир Макар – учасник українського національно-визвольного руху, один із провідних членів ОУН-УПА, автор цікавих спогадів.

Народився Володимир Макар 4 січня 1911 року в Станиславові та прожив тут перші 18 років. Його батько служив в артилерійському полку, що стояв у місті. Після смерті батьків Володимир у 1915-1920 роках разом із братом жив у сиротинці сестер-служебниць Непорочної Діви Марії на вулиці Казимирівській (Мазепи), пише “Репортер“. 

З 1916 навчався у народній школі імені Шашкевича. У 1929 закінчив Станиславівську гімназію. Тут став учасником Пласту. У 1929-1932 роках навчався на математично-природничому факультеті Львівського університету. Був активним учасником студентського руху та ОУН.

Саме за підпільну діяльність у 1934 році його заточили до сумнозвісного концтабору – Берези-Картузької. Вийшов на волю у липні 1935, але навесні 1936 його знову засудили на сім років тюрми. Термін скоротила війна. Дорогою із в’язниці Макар потрапив під бомбардування, був поранений, в результаті втратив ногу. Однак його це не зламало. Навесні 1940 Володимир почав працювати у групі крайового провідника ОУН Івана Климіва. 

7 липня 1941 року на віче у Сокалі Макар від імені ОУН проголосив Акт відновлення української державності, проголошений у Львові 30 червня 1941 року. 

Читайте також: Родом із Станиславова. Макс Шур – особистий лікар і біограф Зигмунда Фрейда

З квітня 1942 – у підпіллі. З 1943 по 1944 рік працював на радіостанції «Вільна Україна» у Карпатах. Відтак важко захворів на тиф і невдовзі отримав наказ виїхати за кордон. 

З 1935 року Володимир Макар працював у закордонному представництві Української Головної визвольної ради в Інсбруку (Австрія), 1948-1950 – в Українському допомоговому комітеті у Брюсселі (Бельгія). У 1951 переїхав до Канади, де працював у Спілці української молоді та Лізі визволення України. У 1951-1954 роках Володимир Макар був секретарем і скарбником Канадської ліги бібліотекарів України. 1955-1956 – секретарем української спортивної асоціації. Також він – член Головної управи товариства колишніх вояків УПА. 

Володимир Макар – автор десятків статей і нарисів. Був членом ЦК земляків Станиславівщини, співробітником «Альманаху Станиславівської Землі» (1975-1985), у 1975 заснував видавництво «Літопис УПА».

Читайте також: Живопис франківчанки Марти Пітчук. “Мотанка”

До власної дослідницької і літературної праці ставився як до організаційного обов'язку і інструменту політичної боротьби: «Всі ми були, в тій чи іншій мірі, воїнами на фронті боротьби за українську державність. Розпорядковим обов'язком вояка, по поверненні з бойового завдання, є скласти звіт-рапорт перед своїм зверхником. Для нас усіх найвищим зверхником і сувереном є українська НАЦІЯ — полеглі, живі і майбутні покоління українського народу. Перед ними ми всі маємо позвітувати з усього нашого життя і усіх вчинків наших, заки відійдемо у „вічність“, на неминучий звіт перед Богом. Наші спогади, написані совісно і правдиво, служитимуть семафором, дороговказом, прожектором, естафетою минулого і сучасного для майбутнього нашої нації».

У 1975 році Володимир Макар стає один із засновників багатотомного видання «Літопис УПА», що функціонує досі, публікуючи на своїх сторінках унікальні матеріали з історії українського визвольного руху. У 1976 році стає членом Президії і редколеґії Видавничого комітету, де працював до самої смерті. Один з організаторів товариства «Надбужанщина» i співредактор його збірників.

Автор десятків статей і нарисів. З 1955 року Макар редаґував сторінку «Вояцька ватра» у газеті «Гомін України». Автор книг «Сім літ визвольних змагань» (Буенос-Айрес, 1946), «Береза Картузька» (Торонто, 1956), «Бойові друзі» (Торонто, 1980), «Від Бистриці до Бугу» (Торонто, 1983).  

Читайте також: Серед лауреатів Пулітцерівської премії є журналіст з прикарпатськими коренями