Видатна особистість. Дмитро Вітовський - галицький політик, військовий та письменник, який став героєм

Чи знаєте ви, що Дмитро Вітовський - військовий міністр ЗУНР родом з Галицького району, який за одну ніч захопив Львів?

Дмитро Вітовський народився 8 листопада 1887 року в селі Медуха (нині Галицький район Івано-Франківської області), загинув у віці 31 року в авіакатастрофі 4 серпня 1919 року під сілезьким містечком Ратибор. 

• спочатку Першої світової війни, коли на чолі сотні Легіону Українських Січових Стрільців (УСС) "громив москалів на Карпатському перевалі 1914 р.", утримавши гору Кобила, а 27 червня 1915 року його сотня першою увійшла на вулиці старовинного Галича, над Ратушею якого Виговський, скинувши російський триколор, вивісив жовто-синій прапор, за що згодом отримав догану від австрійського командування; 

• потім у 1918 р. став одним з організаторів і військовим міністром ЗУНР, коли несподіваним ударом всього за одну ніч на уламках Австро-Угорської імперії, що руйнувалася, зумів зайняти Львів, а потім відстояти його під ударами польських військ. Він з нуля створив Українську Галицьку армію, довівши її чисельність до 100 тис. багнетів, очолив її, отримав ряд видатних перемог, запропонував укласти військовий союз з УНР, а згодом підписав договір з УНР у Фастові. 

Він міг стати українським Пілсудським або Маннергеймом, але, на жаль, доля розпорядилася інакше. Він несподівано загинув у віці 31 року в авіакатастрофі 4 серпня 1919 року над Німеччиною, повертаючись з мирної конференції, на якій намагався переконати Антанту в необхідності визнати Україну (а не лише Польщу, Чехословаччину і Югославію) новою державою на карті Європи. 

Так само трагічно склалося життя його сина Дмитра, який народився за місяць до смерті батька, що став через 25 років героєм ОУН-УПА, одним з командирів ВО-4 "Говерла" (билася з СРСР до 1954 р.), якого тяжкопораненим захопило, а потім розстріляло НКВС у 1947 р.

Читайте також: Геніальний галицький експресіоніст Осип Сорохтей - унікальна особистість

Подвиг, який назавжди вписав в історію ім'я сотника Вітовського.

Організація листопадового повстання 1918 р. у Львові, безумовно, стала головною подією в бурхливої ​​діяльності Дмитра Вітовського. На той момент молодому патріоту виповнився лише 31 рік, але йому цілком вистачало знань і рішучості, а головне, авторитету для організації такої сміливої ​​акції. Як згадував один з учасників тих подій Дмитро Паліїв: "Серед української громадськості Вітовський був надзвичайно популярний. Його всі любили і поважали, тому не дивно, що особистість Вітовського всі і всюди пов'язували з визвольним, самостійним рухом. Тільки він один мав усі необхідні якості, щоб стати керівником революції. Популярний, глибокий, прекрасний оратор, чистий характер, відмінний воїн ".

• "Листопадовий чин". Саме так в українській історіографії називають революцію 1918 року в Галичині. І почалася вона в ніч на 1 листопада. Вітовський діяв надзвичайно енергійно: 

• він наказав усім губернським і повітовим українським комісарам своїми силами брати владу; 

• командиру УСС Осипу Букшованому було наказано терміново привести війська до Львова; 

• повітовому комісару в Перемишлі належало зайняти місто і підірвати міст через р. Сян, щоб перешкодити пересуванню польських сил; 

• в самому Львові було зосереджено 1400 стрільців і 60 старшин, яких поки що було явно недостатньо для захоплення такого великого міста; 

• з німецьким і австро-угорським гарнізоном міста була досягнута домовленість про нейтралітет. 

Протягом однієї ночі українські бійці взяли під контроль Ратушу, намісництво, комендатуру, поліцейські дільниці, вокзал, мости, пошту, військові склади. Вранці 1 листопада на будівлі львівської Ратуші вже майорів жовто-синій прапор. Дмитро Вітовський урочисто оголосив голові УНРади Костю Левицькому, що влада у Львові повністю перейшла до українців. Тоді ж стали надходити повідомлення про перемоги у Збаражі, Тернополі, Коломиї, Станіславові та Бродах

До вечора поляки схаменулися і зробили спробу відвоювати Львів. Близько 4 тисяч польських бойовиків (а польське населення міста Львова на той час значно перевищувало українське) захопили військові склади і північну частину міста. У розпорядженні Вітовського залишилося всього 650 стрільців, бо більшість українських повстанців, вважаючи справу зробленою, повернулися назад у свої села. До того ж затримувався Легіон УСС, підмоги не було взагалі. Поляки ж укріпилися на вокзалі і продовжували успішне захоплення міста. 5 листопада Дмитро Вітовський був призначений керівництвом УНРади першим державним секретарем військових справ ЗУНР і приступив до створення Української Галицької Армії. Львівський фронт очолив досвідчений полковник УСС Гриць Коссак, а Дмитро Вітовський тепер відповідав за Збройні сили всієї республіки і змушений був постійно перебувати в роз'їздах. Однак його роль у заснуванні ЗУНР і, що більш важливо, в її реальному становленні ніхто в Галичині не забув. Дмитро Вітовський своєю сміливістю, рішучістю і патріотизмом назавжди завоював собі місце в почесному списку героїв українського народу. 

Читайте також: На Прикарпатті встановлять пам’ятник Олені Степанів – першій в світі жінці-офіцеру

Сторінки бурхливої біографії Дмитра Вітовського 

8 листопада 1887 року в родині збіднілого шляхтича в селі Медуха недалеко від Галича народився Дмитро Вітовський. 

Навчався в польській гімназії у м. Станіславі (тепер Івано-Франківськ), вже з юних років захопився соціалістичними ідеями Михайла Драгоманова. Входив до таємного гуртка української молоді. 

У 1909 році закінчив службу в австрійській армії, отримавши звання хорунжого.

Навчався у Львівському університеті на факультеті права. Там же став активним членом українського національного руху. Вступив до Української радикальної партії, організовував серед молоді мережу військово-спортивних організацій "Січ".

У 1910 році Вітовський разом з сотнею інших українських студентів був виключений зі Львівського університету за участь у заворушеннях. Однак він все ж закінчив освіту в Ягеллонському університеті у Кракові і став юристом, потім працював адвокатом у Станіславі. У 1911 році робив усе можливе для звільнення з в'язниці Мирослава Січинського, який здійснив терористичний акт проти австрійського намісника графа Анджея Потоцького. Ледве уникнув арешту у 1914 році за організацію акції проти єпископа Г. Хомишина.

З серпня 1914 року Дмитро Вітовський стає одним із засновників Легіону УСС, організовує цілий курінь, постійно виступає з палкими промовами перед стрільцями. З його ініціативи частина українських воїнів відмовилися приймати австрійську присягу і прийняли свою - українську. 

З 7 вересня 1914 року Дмитра Вітовського призначили сотником в курені Степана Шухевича. У жовтні 1914 року січові стрільці беруть участь в запеклих боях на карпатських перевалах. Про один з таких боїв на горі Кобила сам Д. Вітовський з гордістю писав: "Мої хлопці відбивають наступ москалів, як старі вояки... Ідуть на багнети сміливо і безстрашно".

16 жовтня 1914 року сотня Вітовського однією з перших увірвалася у звільнений від російських військ Дрогобич. 

1-2 травня 1915 року сотня Дмитра Вітовського проявила себе в боях за гору Маківка, де Легіон УСС здобув собі безсмертну славу. Про ті страшні бої сам Вітовський потім згадував: "...здавалося, гора рухається, дихає пеклом... Це був третій день московського наступу на Маківку. Зійшлися дві сили. Одна сказала: за всяку ціну візьму. Інша відповіла: за всяку ціну не віддам!".

27 червня 1915 року сотня Вітовського першою увійшла на вулиці старовинного Галича. Сам сотник став комендантом міста і вивісив над Ратушею жовто-синій прапор, за що згодом отримав догану від австрійського командування. 

Після найтяжчих боїв осені 1915 року Дмитро Вітовський через поранення ноги був переведений в резерв. Активно займається організацією українських шкіл на відвойованій у росіян Волині. Організував 46 шкіл, в яких навчалося понад 800 українських юнаків та дівчат. Також Вітовський активно займається допомогою українським біженцям, допомагає у підготовці нового поповнення УСС. 

У березні-квітні 1918 року сотник Вітовський був референтом при штабі 25 австрійського корпусу генерала Гофмана, який увійшов в Україну на прохання керівництва УНР. Однак за висловлювання на захист українського селянства, яке повставало проти окупантів, Д. Вітовського терміново перевели до Чернівців. 

Після організації листопадового повстання 1918 року у Львові та призначення командиром УГА авторитет Дмитра Вітовського набагато виріс. Саме він одним з перших членів уряду ЗУНР запропонував укласти військовий союз з УНР, а згодом підписав договір у Фастові. 

Вітовський створив Державний військовий секретаріат ЗУНР, запрошував на службу в УГА талановитих офіцерів як австрійської (генерали А. Кравс, А. Вольф, А. Бізанц, А. Шлесер, К. Гофман), так і російської армії (М. Омелянович-Павленко, В. Гембачев, А. Греков, Є. Мишковський). Збільшив чисельність УГА до 100 тисяч бійців і 1400 офіцерів. 

22 січня 1919 року Д. Вітовський був серед представників делегації ЗУНР на підписанні Акту злуки з УНР на Софіївській площі в Києві. У зверненні до воїнів УГА він писав: "Повідомляємо вам велике слово: вчора впала межа між українськими землями, і з учорашнього дня ми всі вже громадяни однієї великої Народної Республіки!". 

У квітні-травні 1919 року полковник Вітовський бере участь у дипломатичній місії в Парижі, де, використовуючи все своє красномовство, намагається переконати представників Антанти в проведенні демаркаційної лінії в Галичині, проте, на жаль, марно. Франція зробила однозначну ставку на створення сильної незалежної Польської республіки, у складі якої бачила і Східну Галичину. Вітовський намагався пояснювати позицію ЗУНР В. Вільсону (президенту США), Ж. Клемансо (президенту Франції), Д. Ллойд-Джорджу (прем'єр Великобританії), але розуміння не знайшов. 

4 серпня 1919 року, повертаючись з Німеччини в Україну на одному з новітніх німецьких літаків, Дмитро Вітовський загинув. За повідомленнями очевидців, в небі стався потужний вибух, і охоплений полум'ям літак впав з великої висоти на землю. Перший командувач УГА був похований на кладовищі Гуґенотів у Берліні. 

Першому командувачу УГА встановлені пам'ятники в селах Брошнів-Осада, Підгороддя і Медуха (Івано-Франковська область.). 

Читайте також: «Росія ніколи не була нашим приятелем і ніколи не буде». 96-річний сотенний УПА Мирослав Симчич

Його ім'ям названо вулиці у Львові та Івано-Франківську.

Читайте також: Восьмого жовтня 1938 року був розстріляний засновник легендарного Гуцульського театру Гнат Хоткевич

Відбудовник Станіславова, що постав перед франківцями у бронзі (ФОТО)

Патрон старого Станіслава. Як місто отримало свого небесного покровителя

Уродженці Станиславова. Станіслав Потоцький – староста галицький, ротмістр коронного війська

Родом із Станиславова. Володимир Макар – один з провідних членів ОУН-УПА

Родом із Станиславова. Макс Шур – особистий лікар і біограф Зигмунда Фрейда

Олекса Довбуш - легендарний розбійник чи народний месник