Інтерв’ю з перекладачем Володимиром Шабаровським: відродження історичних голосів

Сьогодні ми говоримо з Володимиром Шабаровським – перекладачем, який повертає до українського читача забуті історичні тексти. Його робота – це не просто передача слів іншою мовою, а відтворення епох, занурення у світ давніх подорожніх нотаток і культурних феноменів.

Завдяки його перекладу книга "Спогади з Волині, Полісся і Литви" Юзефа Ігнація Крашевського стала доступною українцям. Незабаром світ побачить ще один важливий проєкт – переклад творів Андрія Єрлича. Як працюється з текстами, написаними понад два століття тому? Чим вони можуть бути цікавими сьогодні? Про це ми говоримо з Володимиром Шабаровським.

До речі, ці книги ви можете знайти у книгарні РВВ, яка підтримує відродження історичної спадщини та відкриває сучасним читачам маловідомі тексти минулого.

• Що мотивувало вас взятися за переклад книги "Спогади з Волині, Полісся і Литви" Юзефа Ігнація Крашевського?

Найперше мотивувало те, що я, як і свого часу цей польський письменник, живу на Волині. Тобто ми з ним земляки. І так само, як Крашевський, я цікавлюся минулим свого краю. Життя цього письменника було пов’язане з Волинню — тобто з сучасними Рівненською і Волинською областями,— з 1834 до 1853 року, а якщо Волинню вважати Волинську губернію, то і до 1860-го. Тут він написав низку творів на українську тематику. Це тепер ім’я Крашевського мало про що говорить українському читачеві. Ба, навіть поляки питали в мене не раз, хто це такий. Тепер нібито його знову включили до польської шкільної програми, а був період, що не вивчали.

Українською мовою виходило всього кілька творів цього автора, як-от: «Прадавня легенда», «Графиня Козель», «Хата за селом», «Історія Савки», «Остап Бондарчук», «Ярина», «Історія кілка в плоті» та деякі інші. А колись його голос лунав на всю Європу. Крашевського перекладено на багато мов. Серед іншого виходили твори іспанською, англійською, французькою, німецькою, данською, угорською, сербохорватською. Повість з життя українців «Уляна» в ХІХ сторіччі витримала 17 видань 8 мовами.

Найпопулярніша у нас, звичайно, «Прадавня легенда». Мабуть, так само і в Польщі, там вона стоїть у кожній книгарні. Я прочитав цю книжку ще в шкільному віці, в 1970-х рр. Тоді я не знав, хто такий Крашевський і що він колись жив зовсім недалеко від мого Деражного на Рівненщині. До Городця звідти трохи більше 60 км. До Омельна — немає й 50, навіть їздив колись туди в юності на велосипеді.

Я все життя цікавлюся краєзнавством, і коли з появою Інтернету будь-яка література стала більш доступною, з подивом дізнався, що такий надзвичайно насичений історичними і етнографічними подробицями твір, як «Спогади з Волині, Полісся і Литви», до цього часу ще не перекладений, та й про існування його знають лише історики та активні краєзнавці, ті, що працюють з джерелами.

«Хіба самому написать», – казав колись Шевченко. От я й вирішив, що треба перекласти «Спогади» Крашевського самому. Оригінал знайшов в Інтернеті. І тоді власне виявив, що існує два видання спогадів Крашевського про Волинь і Полісся. Перше побачило світ у Вільні 1840 року, друге – в Парижі в 1860 р. Перший двір називається „Спогади з Волині, Полісся й Литви”. Другий – „Спогади з Полісся, Волині й Литви”. Перший твір перевидавали у Варшаві 1985 року. Друге видання складається з набагато меншої кількості розділів, але кожен розділ більший обсягом, крім того текст розділів у другому виданні дуже відрізняється від тексту першого видання. Таке враження, що автор писав другий твір з пам’яті, не маючи перед собою першого видання.

Я взявся перекладати «Спогади» 1860-го року, бо вони коротші. Спершу окремими розділами подавав до нашого рівненського письменницького альманаху «Погорина». Згодом став співпрацювати з луцьким видавництвом «Твердиня», де друкувалася моя книжка «Караїми на Волині». Видавництво це очолює письменник і водночас професіонал у книговидавничій справі Микола Мартинюк. Він посприяв тому, що книжка Крашевського про наш край побачила світ у «Твердині» 2012 року. Більшість тиражу, щоправда, залишилася у Волинській області, тому й далі цей твір залишився маловідомим в Україні.

Далі я взявся перекладати видання 1840 року. Рукопис років з 10 лежав, як кажуть, у шухляді, аж поки доля звела мене з видавництвом «РВВ». Вдячний усім причетним за оприлюднення мого творіння, виданого, до речі, на високому поліграфічному рівні.

• Як ви працювали над перекладом? Чи виникали труднощі у розумінні тексту XIX століття?

Мені неважко було перекладати твір Крашевського про Волинь, бо я непогано знаю цей край. У всіх поселеннях, які він згадує, я бував, окрім кількох, що лежать тепер у Хмельницькій області. Маю доволі велику краєзнавчу бібліотеку. Багато працював з архівними документами в Рівному і Луцьку. Ця робота не стосувалася Крашевського, але дала змогу вивчити минуле Волині і Волинського Полісся з документів, з першоджерел. Відвідав у 2016 р. музей Крашевського, що в польському Романові.

Польська мова XIX століття мало чим відрізняється від мови сучасної, тому не мав труднощів і з цим. Проте зауважу, що в тогочасних виданнях міститься чимало помилок, і часто не знаєш, чи це автор помилився, чи друкар. А може я помиляюся? Наприклад, Крашевський пише, що Горинь протікає через Млинів. Ні, не протікає, там тече річка Стир. А Горинь протікає через село Млинівці. Багато часу в мене зайняла перевірка усіх географічних та історичних реалій, згаданих у Крашевського. Це складніше, ніж просто перекладати текст.

Мені легше перекладати тексти Крашевського, ніж це було б молодим людям, бо я в юності ще застав старих неписьменних людей, що говорили прадідівською українською мовою, яку ще не встигли зіпсувати телевізор, канцеляризми з Інтернету і газет. Автор вживає багато діалектизмів і забутих на цю пору українських слів. Ще й тепер у наших селах можна набратися забутої лексики чи автентичних синтаксичних зворотів, особливо на Поліссі, яке в цьому плані є деякою мірою заповідником. Тут що не село, то море діалектизмів, дуже багато збереглося лексики, тепер у літературі мало вживаної, хоч вона є в СУМі та в Грінченка. Я живу тут усе життя, тому знаю, що Крашевський мав на увазі під словом «книга». Ні, це не книжка, це наша поліська назва чайки. Молодим людям багато довелось би попоратися з цим словом, щоб правильно його перекласти. Або чи знає молодь, що таке ряжка, чи ражка? У польських словниках немає, а колись це було широковживане в Україні слово, воно літературне. Не буду розтлумачувати, нехай читач пошукає значення в перекладеному творі.

Були й складніші речі. В болотах живе якась «лознюха». Що це? Перегорнув усі можливі словники усіх можливих діалектів української, польської, російської, білоруської мов. Писав у Брест, у Польщу, цікавився в краєзнавців. Знайшов лише, що то якийсь болотний кулик. І нині не знаю, яка на вигляд ця пташка. Або ще таке. Польське слово «bąk» можна перекласти і як «овід», і як болотна пташка «бугай». Котре з двох значень мав на увазі автор – невідомо. Я написав «сліпак», тобто «овід». Мабуть, це все-таки краще передає ту думку, яку хотів висловити Крашевський в ось такому фрагменті про поезію природи пінського Полісся:

«Хто її тут шукає, хто її бачить у цих лозах, в очеретах, у цій воді, що снує по незміренних болотах, засіяних стіжками, хто її відгадає в жалібному співі книги, лознюхи і сліпаків?».

• Чи траплялися вам у текстах несподівані відкриття, які змусили переглянути власне уявлення про історію України?

Твір Крашевського охоплює невеличкий фрагмент нашої історії і він лише про якусь частинку України. Навряд чи він спроможний змінити чиєсь уже давно сформоване уявлення. Хіба що може допомогти читачеві позбутися почуття національної меншовартості. Автор переконує, що ми нічим не гірші за тих, хто гордо йменує себе європейцями чи американцями. Хоч Крашевський і не наголошує на національних відмінностях волинського населення, але зрозуміло, що йдеться про українців. Ось як пише польський письменник:

«Поліський селянин, настільки був і є трудящий, стільки мав різних способів заробітку, що проти французьких, англійських, тим більше ірландських пролетарів міг назватися справжнім паном… Що стосується одягу, то він також далеко перевершує чистотою, навіть певною витонченістю, лахмани французів та ірландців. Немає настільки убогого чоловіка, котрий би на зиму кожуха, двох свит, принаймні, і теплого не мав убрання. Селянські забудови , хоча й непоказні, багато кращі всередині від тих вогких і просякнутих болотом землянок, в яких дрижить нещасний люд Ірландії».

Про це він пише не один раз і я переконаний, що так було по всій Україні:

«Хати на Волині чисті й охайні, хоча здебільшого побудовані з дрібних кавалків дерева і поліплені глиною; але вибілені чисто, з призьбою, оточені деревцями і плотом з землі та гною».

Тобто з тодішніх українців декому треба було брати приклад, а нам, теперішнім, про це пам’ятати.

• Відомо, що у вас є ще один проєкт – переклад творів Андрія Єрлича. Що саме вас зацікавило в цій постаті?

Мене цікавлять усі автори, що коли-небудь писали про наш край. Йоахима Єрлича мені запропонували перекласти, і я погодився. Цей автор у мене на черзі після «Спогадів з Одеси, Єдисану і Буджака» Крашевського. Єрлич мені цікавий тим, що його життя тісно пов’язане з Волинню, він похований у селі Страклові. Тепер це частина нашого міста Дубно. Хто буде їхати поїздом на Львів, на залізничному вокзалі поверніть голову наліво за рухом поїзда. Ото і є Страклів Єрлича. Навряд чи тамтешні жителі, та й узагалі волиняни, щось знають про цього польського автора, тому треба до них донести його твір. Автор з польської точки зору описав повстання Богдана Хмельницького. Думаю, що альтернативний погляд на цю нашу революцію буде цікавий усім українським читачам.

• Чи є у вас професійна мрія — текст, який ви хотіли б перекласти, але з якихось причин поки що цього не зробили?

Я готовий перекладати все, аби бачив, що воно справді комусь потрібне. Найближчим часом хотів би видати переклади з караїмської мови творів луцьких авторів міжвоєнного періоду.