Микуличин. Найдовше та найбільше село в Карпатах

В Микуличині зручно зупинятись, якщо ваша мета — об’їздити Карпати, не витрачаючи багато часу та коштів на дорогу. До того ж, тут варять добре пиво! Чим не вагома причина?

Не так давно Микуличин відсвяткував свої офіційні 600 років! Щоправда, археологічні дослідження свідчать: люди селились тут ще 40 тисяч років тому.

Микуличин привабливий своїм розташуванням: куди б ви не хотіли дістатися, звідси це буде зробити найзручніше! Скажімо, до Верховини чи західніше — до Рахова й далі до Мукачева ведуть прямі дороги. До Яремче з його сувенірними ринками, водоспадами та еко-стежками — 12 км (від центру до центру), до водоспаду Гук, що на межі Татарова й Микуличина й поготів — 5 км: до урочища Женець проїхати можна автобусом, далі ще стільки ж — пішки у лісовому затінку. Автобуси, до речі, ходять часто, оскільки через Микуличин проходять нитки маршрутів транспортного сполучення різних куточків Карпат.

А ще вартість житла тут помірна, незважаючи на близькість до гірськолижного курорту Буковель та “зеленої перлини Карпат” — міста Яремче. Перевірена економ-практика: жити в Микуличині, а кататись на Буковелі.

Микуличин, на перший погляд — село вздовж траси. Але цим і вигідно тут зупинятись: у Микуличині майже не має крутосхилів, куди б не могла заїхати ваша автівка, близькість дороги до будинків не спричиняє дискомфорту — це вам не київські траси, що гудять цілодобово! А рівнину, на якій розташувався Микуличин, оточують невисокі гори. Наприклад, гора Ягідна (1 216 м). До неї від зупинки автобуса веде лісова дорога: підйом неважкий, крутих ділянок майже немає, йти ґрунтовою дорогою десь 2-3 години (залежно від погодних умов та стану дороги). До Ягідної з центру Микуличина — 7 км.

З гори відкривається прекрасна панорама на найвищий в Україні Чорногірський хребет. На маківці Ягідної є дерев’яна альтанка — буде де перепочити та вдосталь помилуватись пейзажами оточуючих гір! Прихопіть бутерброди, термос та шоколадний батончик — гірське повітря та двогодинний перехід у будь-кому пробудять бажання смачно попоїсти!

Велика перевага цього маршруту в тому, що його можна ходити і влітку, і взимку: біля Ягідної є полонина Ліснів, на ній — гуцульська колиба з пічкою-грубкою та широкими лавами, де цілком можливо заночувати взимку. Детальніше про маршрут можна прочитати тут.

Читайте більше: Микуличин – затишне туристичне село на Прикарпатті

Чому Микуличин так зветься?

За однією з версій, князь Данило Галицький нагородив цією землею свого воєводу Микулу. Якось вороже військо оточило його на одній з гір неподалік сучасного села. Та замість здатись, Микула повів своїх воїнів в останню битву. І, як водиться у всіх порядних легендах, загинув звитяжно, з мечем у руках та піснею, з якою йшов на вірну смерть.

Читайте також: Татарів – незабутній відпочинок в Карпатах

Найдовше та найбільше село в Карпатах

Микуличин колись мав довгих 44 км: до відокремлення у 1927 році до нього належали прилеглі Татарів та Ворохта, що робило Микуличин найбільшим населеним пунктом не тільки у Карпатах, але й в усій Польщі (до складу Радянської України ці території були приєднані 1939 року).

Перша документальна згадка про село датована 1412 роком. Але активний розвиток фіксується тільки з 1825-го: каталізатором стала шосейна дорога, яку в той час проклали Микуличином.

З налагодженням транспортного сполучення тут з’являється гута — підприємство, що займається виробленням скла. На початку ХХ століття в Микуличині вже діяли чотири лісництва і три деревообробні фірми. Для свого часу — це значне досягнення!

Разом із тим, село починають розглядати як курортну зону: карпатський клімат, чисте гірське повітря та здорова їжа за місяць кого завгодно приведуть до ладу!

Читайте також: Туризм та відпочинок на Прикарпатті

Церква Святої Трійці (1868 р.)

Церква Святої Трійці у Микуличині — пам'ятка архітектури національного значення (перебуває у розпорядженні УГКЦ). Вибудувана не просто в кращих карпатських традиціях дерев’яного будівництва, а за проектом цісарсько-королівського інженера-архітектора Чайковецького, чим і відрізняється від більшості дерев’яних церков того періоду.

Ще одна важлива деталь про Троїцьку церкву: у 1988 році тут було віднайдено унікальну авторську роботу видатного маляра Корнила Устияновича — оригінальна ікона священномученика Йосафата була схована під новішим полотном. Оригінал може бути датований кінцем XIX століття.

Сьогодні Троїцька церква має 5 дзвонів, найбільший вагою 6 центнерів.

Читайте також: Дві церкви з Прикарпаття віднесені до світової спадщини ЮНЕСКО

Водоспад Женецький (Гук)

Гуків у Карпатах чимало. Але Женецький Гук — найвідоміший серед туристів. Ще б пак: до нього веде пряма дорога — 3 км рівнесеньким асфальтом (дякуючи колишньому президенту України В. Ющенку, чия резиденція знаходиться поруч) і ще десь стільки ж ґрунтовою дорогою (далі резиденції асфальт прокласти, аби всім жилось добре, ймовірно, було надто дорого). Який карпатський водоспад може похвалитися таким легким підступом?

Тим паче, коли зимою ті 5-6 км можна проїхати швиденько кіньми чи на санях: розвага нетривала, зате колоритна!

Женецький Гук — водоспад молодий: утворився внаслідок повені у післявоєнні роки. Вода в ньому спадає з висоти 15 метрів. Навесні під час сходження снігів та після злив у інші при року він виглядає якнайкраще: вода, окрім основного потоку, тонкими нитками струменить згори по скелі, породжуючи довкола ще декілька мініводоспадів.

Однокаскадний 15-метровий красень зручно почуває себе в оточенні густого лісу та кам’янистих Ґорґанських гір. Розташований у заповідному урочищі Женець на однойменній ріці.

Гук — високий та витончений, влітку не пересихає, а взимку вкривається масивними бурульками, тому за будь-якої погоди чи пори року заходьте до нього в гості!

Попід водоспадом облаштовані місця для відпочинку: є дерев’яні столики та лави. Над потоком стоять дерев’яні містки — чим не ідеальне місце для пам’ятного фото?

На Гук можна дивитись як знизу, так і зверху — є видові майданчики, стежки до них мають міцні перила (принаймні, контролюючі організації намагаються тримати їх в належному стані під час масового напливу туристів). Після дощів та при мінусових температурах попри загорожу ходити не варто: слизька земля та каміння, особливо після фрази “Я отуди поближче вилізу, а ти мене сфотографуй!”, ще ні до чого доброго не призводили. Тож, бережіть себе, а то фотографувати доведеться не водоспад, а гіпс!

А ще біля Гуку є маловідомий водоспад Нарінецький. Теж однокаскадний, висотою приблизно 10 метрів. Розташований на потоці Нарінець — це лівий приток Женця.

Читайте також: Десять найцікавіших водоспадів Прикарпаття

Пивоварня “Микуличин”

Відкрита у 2002 році броварня варить пиво натуральним способом, випускаючи його під торговою маркою “Гуцульське”.

Не шукайте оком великих бетонних споруд, звичних для міст зі справді великими виробництвами: в Микуличині пиво варять в невеличкій дерев’яній будівлі, де дивом вміщується пивоварна дільниця та технологічні відділення. Обладнання для пивоварні привезли з Угорщини, а змонтували у хатці в гуцульському стилі, яку зовнішньо не відрізниш від десятків подібних довкола: зробити так, аби виробництво гармоніювало з оточуючим середовищем — таким був задум засновника.

Бродить “Гуцульське” протягом 7 днів і ще 14 днів дозріває. Тут варять Медове та Темне, Світле “Ювілейне” та Біле “Гуцульське”. Мед, до речі, для Медового пива беруть з власної пасіки.

Броварнею можна взяти екскурсію, піти на дегустацію пива чи зазирнути до фірмового магазина за пінистим напоєм. Знайти його просто: в самісінькому центрі Микуличина стоїть невеличка, охайна хатка з фірмовою вивіскою — повз неї не пройти, не проїхати!

Читайте також: Автентичне гуцульське пиво Микуличин

Міні-пивоварня "Гірське"

Розташування: вул. Грушевского, 134д, пиво ТМ «Гірське».