Музей Гуцульської магії у Верховині - один з найнезвичайніших музеїв України

Легендарні і таємничі мольфари – маги карпатських гір, холодного сонця, густих лісів і розкішних лугів-полонин. 

На кількох квадратних метрах зібрали особисті речі карпатських мольфарів. Чим гуцули примовляли від укусів змій та мирили посварене подружжя, що брали із собою на полювання та як лікували людей, коли у Карпатах ще не було лікарень.

Фото: verkhovyna.life

Типова етнографічна хата з великою кількістю специфічних артефактів – палиць, ножів, банок з незрозумілим зіллям. І тільки з розповіді екскурсовода стає ясно, що насправді означають ці предмети: в руках досвідченого мольфара ніж здатний розігнати хмари, а посох – примирити подружжя, що посварилося.

Експозиція музею

У музеї представлені речі, якими користувалися відомі карпатські цілителі. Тут є і хрест з осики, градовий ніж, який допомагає відганяти грозові хмари та горло волка з якою завжди вполюєш звіра. А дримба, яка є священним інструментом для гуцулів, допомагає позбутися психічних недуг та... балакучих жінок. А ще традиційний місцевий музичний інструмент дримба  налаштовує енергетичне поле людини (до речі, трагічно загиблий у 2011 році «останній мольфар» Михайло Нечай був багато років саме керівником гуртка гри на дримбі).

В музеї Ви почуєте розповідь: 

• про способи боротьби з  духами, що населяють гори, ліси, річки та озера
• про магічні знаки та предмети
• про людей з надприродними властивостями

Також у музеї можна ознайомитися з практикою двох найсильніших мольфарів — Андрія Атаманюка(Ґоя) та Михайла Нечая. Почесне місце в експозиції займає стіл із речами останнього карпатського мольфара Михайла Нечая із села Верхній Ясенів. 

Фото: vz.ua

Відвідувачі дізнаються і про магію, "зашиту" в оздобленні гуцульського одягу, і про візерунки на традиційних прикрасах мольфарів. Розкажуть у музеї і про стародавні магічні замовляння, і про традиційні лікувальні рецепти горян, і про неймовірну жінку-етнографа Параску Плитку-Горицвіт, яка творила і плекала гуцульський фольклор, оповідала про гуцульське життя. 

Кожний експонат супроводжується легендою, вірити чи ні – залежить від слухачів. Ось ступка, в якій Михайло Нечай розтирав зілля. Є паличка, якою зупиняли чвари й подружні сварки. Коли змія з'їдає жабу, такою паличкою треба її торкнутися. Тоді знаряддя набуває магічної сили. А цим ножем – "громовим чепеликом" – Михайло розганяв хмари. Відомий випадок, коли в 1989 р. він забезпечував гарну погоду в Чернівцях під час фестивалю "Червона рута". А ось фото відомої "гадєрки", яка жила на Буковецькому перевалі – Параски Соколовської. Переказують, вона мала такі здібності, що могла покликати змій з навколишніх лісів. Коли померла, боялися зайти в її хату, бо там було повно плазунів. Як поховали жінку, тоді й вони пішли. Ось скрипка Могура, відомого місцевого скрипаля. Люди кажуть, що вона в нього інколи грала сама.

Фото Report.if.ua

"Це (висічене на камінні моторошне обличчя) – так звана мольфа. Це така гуцульська лялька вуду. Заговорами на ній можна позбавити життя", – розповіла про один з артефактів доглядачка музею Ганнуся Заєць.

Ще одним яскравим експонатом є мотузка з голкою, гудзиками, кабанячими іклами і двома кільцями. Вона належала мольфарці Марії Семенисі, яка допомагала зводити чужих чоловіків. Ганнуся Заєць запевняє, що зла від експоната немає, але руками торкатися його не наважується і шанобливо говорить добрі слова про його колишню власницю.

Читайте також : Мольфари-хранителі Карпат

Проводяться майстер-класи: виготовлення дерев'яних ложечок, прядіння, дзеркальна каліграфія, по старовинній техніці секретного листування, яким передавалися таємні знання від одного покоління мольфарів до іншого.

Мольфарство

Мольфарство як невід'ємна частина гуцульських знахарських традицій – пряма спадщина язичницьких культів, які ніколи особливо не зникали в цих місцях. І нині на Гуцульщині живі перекази про мольфарів, досі "водяться" у цих місцях таємничі чародії – принаймні, так кажуть місцеві. Мольфара Юру, наділеного надприродними здібностями, якому під силу відігнати градову хмару або, навпаки, викликати дощ, урятувати худобу чи звести людину, описав Михайло Коцюбинський у повісті "Тіні забутих предків". 

За переказами мольфар, який хотів набратися енергії, мусив раз на рік переспати у лігві ведмедя та в орлиному гнізді. Тоді він кілька днів не їв, ні з ким не спілкувався. 

В горах зараз є небагато знахарів. Слово "мольфар" несе дещо недобрий зміст. Це були люди, які на Гуцульщині з глини робили "мольфу". Тоді її одягали, пропікали і людина так помирала. Навіть Нечай казав, що він не мольфар, а знахар, бо лікує травами, корінням. Втім, люди називали його "мольфаром", та й він вже не перечив. 

Читайте також: Світ дивовижних міфів і легенд гуцулів

Знахарі знали, де і коли потрібно збирати цілющі трави та корені. Колись саме настої з них були основними ліками. Однак відвідувачі музею впевнені, що такі препарати потрібно використовувати і тепер. Люди вірили що, якщо ліки не допомагають, а людина в це вірить, то знахарські трави та корені можуть допомогти.

Нині в Карпатах є промівники. Це люди, які промовляють молитву і роблять певний ритуал. Наприклад, є такі, які бачать на воді. Вам доведеться переспати з тою водою, а потім принести її цій людині. Вона виливає ту воду і бачить, чим ви хворієте, ваше минуле, майбутнє. Переважно, це вже старенькі люди. На Буковецькому перевалі, біля Писаного каменю, живе Данилюк Микола. Він ще від діда та прадіда промовляє унікально: на семи струмочках, які зливаються в один. Біля кожного з них він промовляє  уголос молитву, аби все було чути. Тоді дає з кожного струмочка напитися і люди зізнаються, що відчувають різний смак води. Так він лікує від всяких захворювань.

Найчастіше люди шукають знахарів чи промівників  із різними проблемами, хворобами. Дівчата, які довго не можуть вийти заміж, більше йдуть на Буковину. Там є люди, які їх приймають. У нас є промівники, які можуть поробити тим жінкам, які хочуть якогось чоловіка, чи чоловікові, який хоче жінку. Але треба пам'ятати, що це буде не на довгий період. Місяців на два-три. Не більше, а потім все минеться. Чоловікам знахарі переважно радять ліки з мандрагори, родіоли рожевої, яка росте у нас в горах. Ці настойки допомагають для зміцнення імунітету, потенції. Є знахарі в Карпатах, які приймають людей з онкозахворюваннями. Їм допомагають ліками, які роблять зі зміїної отрути, чистотілу, мухомора. Бувають випадки, що люди одужують. У горах є люди, які лікують від укусів змій.

Читайте також: Духи гір, лісів, річок та вітрів: Карпатська міфологія

Музей також розповідає і про так званих «гадєрів» – людей, які вміли розмовляти зі зміями і примовляти від їхнього укусу. А ще за допомогою спиртової настоянки із карпатської гадюки лікували від раку.

«Деякі люди вміють їх ловити, вміють настоювати, знають спеціальні пропорції. Вважається, що зміїна отрута вбиває ракові клітини і цим самим рятує від страшної хвороби».

Історія створення музею

Власник готельного комплексу "Водограй Карпат", що у Верховині, зібрав в одному з будиночків  кілька речей, якими користувалися маги-мольфарі. 

"У музеї ми не робимо жодних ритуалів, лише розповідаємо про віщунів, промівників, які живуть тепер чи були відомі в минулому. Ми розповідаємо про наші традиції", – каже екскурсовод. За переказами, мольфар, який хотів набратися енергії, мусив раз на рік переспати у лігві ведмедя та в орлиному гнізді. Тоді він кілька днів не їв, ні з ким не спілкувався. Аби показати це людям, власник хоче зробити біля музею ведмеже лігво та орлине гніздо, а поряд поставити громове дерево. А ще унікальний камінь, який вразила кульова громовиця. Щоб жодна стихія не зачепила. 

Микола Данилюк, власник Музею гуцульської магії родом з Верховинщини. Питанням розвитку туристичної галузі цікавиться давно. "Музей я відкрив, щоб розповісти людям усе про мольфарів", - каже Микола.

За створення Музею гуцульської магії взявся самотужки. Зізнається, звик працювати так, аби бачити результат своєї роботи. Допомоги не чекав ні від кого. Щоправда, коли розпочинав пошук перших експонатів, все ж звернувся до мольфарів, аби дізнатися, у що обернеться його справа.

Фото: verkhovyna.life

Першим відгукнувся Михайло Нечай, син відомого мольфара Нечая. Він  віддав мені для Музею два хрестики та ступку, в якому батько розтирав зілля. Ще я отримав від нього чарівну паличку, якою Нечай розганяв чвари. Коли змія з'їдає жабу, цією паличкою треба її торкнутися. Тоді вона набуває магічної сили. Варто лише паличку поставити в куток кімнати, як сварки в ній моментально припиняються.

"У мене є речі Нечая, "гадєрки", Гойя, Юри Бровки. Це були найсильніші мольфари. У Гойя були такі здібності, що він міг читати думки на відстані. Коли хтось приходив до нього і не вірив у його сили, він навіть не пускав на поріг  хати. Тепер такі здібності має його онука. Вона живе у Снятинському районі. Потрапити до неї дуже важко.", - розповідає Микола Данилюк.

Адреса та як проїхати

Доїхати від АС «Верховина: 

• Трансфер  від закладу включений в вартість проживання
• Таксі можна замовити за посиланням «Таксі Верховина»

Доїхати з Івано – Франківська : 

• Трансфер від закладу (за домовленістю) або замовляйте  тут «Транспорт Верховина»  

Рейсовим автобусом до Верховини з міста Івано-Франківська: 

•  через Коломию – Косів -  Верховина
•  через Татарів – Ворохта – Верховина 

Читайте також: Де на Гуцульщині мольфарів шукати?