Ворохта — чудовий відпочинок в Карпатах

В просторих та гостинних Карпатах безліч місць, куди можна приїхати на відпочинок. Кожен гірський куточок подарує вам незабутній відпочинок та море позитивних емоцій. В кожному містечку чи селі однаково привітні та гостинні люди, різняться вони тільки неповторними пам'ятками природи. Одним із таких гостинний та неймовірно живописних поселень є селище міського типу Ворохта, яка має чим здивувати своїх гостей, інформує KARPATY.LOVE.

Ворохта знаходиться на Прикарпатті та належить до Яремчанської міської ради. Висота, на якій знаходиться містечко,– 80-850 метрів. Звідси розпочинає свій довгий шлях головна карпатська артерія – знаменита річка Прут.

Відстань до обласного центру Івано-Франківська складає 90 км. Саме така відносна віддаленість від великих та промислових містечок, близькість гірських вершин, вкритих густими лісами, робить повітря Ворохти насиченим озоном та фітонцидами, простішими словами: прозоре та чисте, лікувальне гірське повітря. Окрім цього до Ворохти полюбляють приїздити прихильники зимових видів спорту: лиж, стрибків з трампліну та біатлону. Для більшого комфорту дорогих гостей у містечку цілорічно працюють трампліни з витягом.

Красиві пейзажі Ворохти

Історія Ворохти

Щодо виникнення та засновника поселення в істориків немає жодних сумнівів. Від довготривалих суперечок дослідників врятував випадок. Коли у другій половині ХХ ст. селяни знесли один із будинків та під ним виявили скляну банку з документами, зокрема тими, що підтверджували виникнення села. Ворохта почала формуватися у 1568 році, коли на цьому місці облаштувався мешканець сусіднього села Василь Янюк. Та спочатку на меті чоловіка зовсім було інше. Ці місця були багаті на паші, і Янюк три літа поспіль випасав тут свою худобу, а по закінченню сезону повертався в рідний Космач. Поступово чоловік з тимчасового житла облаштував постійне, за тим була змайстрована господарська будівля для худоби, а пізніше перейшла й вся сім'я. Нащадками Василя Янюка були три доньки: Марія, Євдокія та Анна. Старша Марія вийшла заміж за колишнього польського вояка Михаїла Ворохту. Головною справою всього життя Ворохти було ткацтво. Завдяки йому в місцевості активно розросталося виробництво. Надійною помічницею Михаїла була Марія, для якої той змайстрував власноручно ткацький верстат. Відповідно і назву свою поселення отримало від тямущого ткача, до якого всі ходили за порадами.

Та славиться Ворохта не тільки своїми ремеслами, а й туристичними принадами. З кінця ХІХ ст. містечко починає розвиватися як повноцінний елітний курорт. Відкриттю Ворохти, як місця активного відпочинку, сприяє прокладення залізничного шляху у 1894 році.

Панорама Ворохти із гори Магура

Туризм та відпочинок у Ворохті

Маршрути із Ворохти

Всі охочі відвідати найвищу точку України вершину Говерлу (2061 м) приїжджають саме у Ворохту. Дивовижна гора отримала таку назву, тому, що з угорської та означає – «сніжна гора». З поселення найбільш зручний підйом, яким пройшло не одне покоління туристів. Перша нога гостя ступила на стежку ще у 1880 році. Розпочинається туристичний похід на Говерлу від бази відпочинку «Заросляк». Максимальний час подолання відстані в зимовий період – 3-4 год, влітку, значно менше – максимум -2 год; Загальна протяжність – 4 км. Якщо вам здалося, що замало екстриму, неподалік знаходиться ще одна відома та досить висока гора Піп Іван (2028 м).

Порадує око туриста річечка Прут з чотирма своїми притоками: Маківка, Парадчин, Прутець та Воютил. На Маківці знаходиться витяг висотою 250 метрів. Також варто відвідати гірські та кардинально різні озера: Марічейка та Несамовите. Перше порадує живописною, казковою красою, а інше – холодною та непривітною атмосферою, а ще безліччю моторошних легенд.

Ворохта, чудові краєвиди Карпат

Музей в смт Ворохта

Адреса історико-краєзнавчого музею: вул. Данила Галицького, 76. Завдяки експонатам можна наочно познайомитися з історією села, культурним та релігійним життям, опришківський рухом, туристичним та спортивним розвитком села, лісової галузі. Окремо виділено розділ, присвячений діяльності С. Федака, котрий був громадським діячем, міністром УНР та ЗУНР, меценатом. А ще в музеї можна пізнати видатних особистостей, якими гордиться не тільки Ворохта, а й весь Карпатський край.

Віадук у Ворохті

Спершу австрійці задумали грандіозний план зведення магістралі, щоб могла поєднати Чорне та Адріатичне моря. Та на заваді стала російська влада, яка зруйнувала вщент добрі наміри австрійського уряду. Слідом виникла нова ідея, яка отримала свою реалізацію у 1894 році. Так італійськими полоненими була прокладено колію загальною протяжністю 135 км. Залізний шлях розпочинався в Стініславові, а далі проходив через Надвірну, Вороненку. Паралельно проходив шлях через Ділове, Ясіню та Вороненку. Надалі планувалося прокласти такий маршрут до самого Відня, та назрівання великого військового конфлікту зупинило мрії австрійців.

Так в ході будівництва було зведено віадук – величезний арочний кам'яний міст, довжиною понад 130 м, ширина центральної арки – 65 м. Віадук у Ворохті – залізнична переправа через річку Прут. До початку ХХІ ст. мостом активно користувалися, та було вирішено, щоб вберегти історичну пам'ятку від руйнувань, звести новий міст для переправи через Прут.

Таких подібних мостів в Україні всього декілька. Та навколишня живописна Карпатська природа та велична річка Прут роблять віадук у Ворохті унікальним рукотворним явищем.

Міст Віадук у Ворохті

Архітектурні принади

Місцеві мешканці гордяться своїми святинями: церквою двох святих Петра та Павла та церквою Різдва Богородиці.

Церква Різдва Богородиці була зведена ще у 1615 році, хоча існують припущення, що звели її тільки у ХVІІІ ст. Дерев'яний храм – яскравий приклад неповторного гуцульського стилю. За традицією, жодного цвяха не було вбито під час будівництва споруди. Диво архітектури привезли з самої Яблуниці та в 1780 році встановили на кам'яний фундамент. Вхід до святині франкований великими каменями, а це означає, що тут направду святе місце. Так їх позначали древні слов'яни. Хоча за своїми розмірами церковця невеличка, зате в її атмосфері відчувається вся велич та сила. Як годиться, навколо церкви облаштовано цвинтар.

Церква Різдва Богородиці у Ворохті

Церква двох святих Петра та Павла була зведена через великий приріст населення та гостру потребу в духовному місці. Під будівництво церкви виділи не найкращу в селі, нерівну ділянку. Для того, щоб її вирівняти, витратили більше часу, ніж на саме будівництво. Без жодного перебою у фінансуванні та будівельній силі будувався храм. Всього за 4 роки на місці нерівної пустки височіла святиня з 5-ма банями (чотири посередині, і одна більша по центру). Залишилося тільки освятити храм, для цього звернулися до ординарія греко-католицької церкви Станіславова – Григорія Хомишина. Невдоволений оглядинами святині Хомишин відмовився її освятити, бо така кількість бань притаманна лише православній церкві. А дві «зайві» селяни просто відмовилися знімати. Та не засмутилися відмовою станіславівського ординарія, а звернулися Львівської митрополії, яка з честю виконала дану їй місію. Таким чином церква двох святих Петра та Павла почала функціонувати з літа 1930 року.