Приозерне, яке станом на 2001 р. налічувало 462 людини, відоме ще з ХVІІІ ст., хоча звісно село є набагато старішим. До 1961 р. Приозерне звалося Псарами. Першим відомим власником цього села був галицький підканцлер Юзеф Яблоновський, з яким і пов’язана певним чином історія палацу. Він же будує в другій половині ХVІІІ ст. і перший в Псарах палац, що був в стилі класицизму.
Приозерне
Про цю будівлю збереглося дуже мало свідчень: відомо про колони, дерев’яний портик тощо. Після смерті Яблоновського його маєток через різні шлюби успадковує його правнучка Вільгельміна (з роду князів Глоговських), дружина графа Станіслава Рей (1833-1873).
Саме з аристократичним родом Реїв найбільше пов’язують палац в Приозерному. До речі, рід Реїв є одним з відгалужень відомого магнатського клану Потоцьких. В 70-х рр. ХІХ ст. за розпорядженнями графині Вільгельміни Рей(1849 – 1907) ведеться будівництво нової садиби. Архітектором її виступив відомий львівський фахівець Юліян Захаревич. Цікаво, що будуючи нову садибу, старий палац не розбирали аж до 1880 р.. У 1880 р. старий палац в стилі класицизму розбирають. В 1882 р. будівництво нового «графського гнізда» в еклектичному стилі було завершено. Навколо нього було закладено парк площею в 30 га. Там росли дуби, клени, липи, модрини, ясени. А ще були мальовничі ставки, по яким можна було поплавати з вельможами на човнах. Після смерті графині село стає маєток переходить до її синів. Один з яких Людвік Рей (1896-1978) стає власником садиби. Аристократична садиба приваблювала бомонд з усього регіону. Так було до 1939 р., поки не прийшла Друга Світова війна. Зі смутком граф Людвік назавжди виїхав до Франції.
За Радянського Союзу графський шедевр архітектури використовували в господарчих цілях, а саме у ролі колгоспного свинарника. Потім влаштували тут психіатричну лікарню. В 1955 р. тут заселили студентів Рогатинського зоологічного ветеринарного комплексу.
Читайте також: Чернелицький замок
Цікаве призначення пам’ятка архітектури отримала за незалежної України, а саме тут до 2004 р. функціонував жіночий монастир. Пізніше садиба стала власністю УПЦ Київського патріархату. В 2008 р. за не зовсім встановлених, «туманних» обставин садибу Реїв купили невідомі громадськості приватні особи. Сумно, що держава на цей продаж історичної спадщини ніяк не відреагувала.
Читайте також про: Раковецький замок
Наш час. Палац стоїть та милує своїм оком туристів, але тільки зовні. Всередині – картина жахлива. Нажаль, останні власники не потурбувалися про належну реставрацію історичної спадщини українського народу.
Читайте про Галицький замок: Галицький замок
Крім палацу цікавим об’єктом є в’їзна брама, яка побудована аж в 1822 р. Колись в’їзний проїзд був наскрізним, однак в 1970 р. він був замурований місцевими радянськими функціонерами. Причина – гарне місце для пам’ятника Леніна. Можна також простежити під’їзну дорогу до помешкання Реїв. Збергелися до наших днів паркові дерева, зокрема, столітні липи. А ставки сильно вже позаростали. Загалом, треба сказати, щось є в цьому палаці містичне. Особливо страшно в ночі. Тому голлівудські режисери фільмів жахів могли знайти гарне місце для своїх зйомок. Головне ж, що треба нині робити, то це рятувати цю пам’ятку архітектури. Бо простояти вона довго без реставрації не зможе.
Для туристів та подорожуючих
Координати: 49°24′54″ пн. ш. 24°28′04″ сх. д.
Дорога.
З Івано-Франківська через Рогатин в сторону Львова, проїжджаємо мела Черче та Підкамінь ( зовсім інше село, а не о, що відомо багатьом туристам). Радять після Підкаменя повернути з траси в ліву сторону та їхати лише прямо дорогою. А потім побачите металеву браму та занедбаний КП.
Зі Львова в сторону Нові Стрілища, Фрагу, а потім згадуваний Підкамінь і повернути праворуч з траси.
Читайте про інші Перлини Прикарпаття
На Прикарпатті є нікому невідоме село із вражаючим палацом
Приозерне знайти не так просто. Мало того, що воно зовсім маленьке – 460 мешканців, та ще й дорога до нього така заплутана, що без топографічної мапи не розберешся.
Спробую пояснити: з Рогатина їдемо у бік Ходорова (Стрию). За селом буде поворот праворуч (вказівник чи то на Помонята, чи то на Долиняни). За залізничним переїздом (біля станції Помонята) дорога повертає праворуч, пізніше – ліворуч. Через кілька кілометрів буде поворот праворуч на Приозерне (прямо дорога йде на Беньківці та Підкамінь). Незабаром – ще один залізничний переїзд – і ви – в Приозерному. Палац буде праворуч від дороги, захований у гущі старих лип.
До закріплення на теренах Галичини совєцької влади після Другої світової війни село мало назву Псари. Відомо, що панський маєток, що належав Юзефу Яблоновському, існував тут вже у XVIII столітті. Вже пізніше, у наступному столітті маєток переходить родині Реїв – однієї з гілок роду Потоцьких.
Найстарішими з будівель парково-палацового ансамблю є зерносховище і стайні (XVIII ст.).
Пізніше, у 1822 році збудовано в’їздну браму з флігелем і вежею.
У 1970 році вежу замурували, бо планували встановити перед брамою пам’ятник Ульянову-Бланку на честь його 100-річчя. Та не судилося, слава Богу. Хоча частину родового гербу над брамою все ж таки було втрачено.
Вежа також ось-ось впаде…
Палац збудували значно пізніше – наприкінці ХІХ століття. Цей необароково-ренесансний палац спроектував відомий львівський архітектор Юліан Захаревич на замовлення тодішніх власників – родини Реїв.
З усіх боків палац виглядає оригінальним і неповторним. А декоративні вежі тільки підсилюють естетичне задоволення від цього архітектурного дива.
Не дуже вдале фото південного фасаду (заважало сонце). Проте деталі роздивитися можна. Тим більш, що герб і ліпнина на цьому фасаді збереглися найкраще.
З приходом радянської влади в палаці влаштували колгоспний свинарник, а пізніше – психіатричну лікарню. У 1955 році будівлю передали Рогатинському зооветеринарному комплексу, а вже в роки Незалежності безкоштовно віддали православному жіночому монастирю. У 2004-му заповзятливий батюшка продав садибу з палацом приватному господарю.