Скелі Довбуша

На цьому місці кілька мільйонів років тому було море. На його дні з піщанику утворилися скелі, висота їх приблизно 80 метрів. Море пішло і зараз скелі Довбуша підносяться над його рівнем на 668 метрів. Тому вони притягують до себе скелелазів і альпіністів. Але і туристи, які люблять активний відпочинок, приїжджають сюди. Причому не тільки з України, а й з інших країн світу.

Основний скельний масив має площу понад двохсот метрів на один кілометр. Але тут багато і інших окремих скель, багато хто з них вище декількох десятків метрів. Скелі мають різні химерні обриси, за що їм дали відповідні назви. Серед них Колобок, Лялька, Відьма, Книжка, Австрійка.

Скелі Довбуша – історія

Почнемо з язичництва. У ті давні часи в цьому місці знаходилося святилище. Стародавні не тільки вивчали зірки, але і поклонялися їм. Коли сюди прийшло християнство, в цих місцях з’явився скит. Це чернече поселення було стратегічно важливим. Воно дозволяло вести спостереження за прилеглою територією і в разі нападу ворогів, інформувати родичів про це заздалегідь.

Читайте також: Краса Скель Довбуша з висоти. ФОТО

Тому Ярослав Осмомисл – князь Галицький вирішив побудувати тут фортецю. Вона і була зведена, щоб протистояти монголо-татарській навалі. Тут можна побачити безліч печер, лазів і проходів, які нерідко виручали богатирів при сутичках з противником. І сьогодні по цих місцях можна проходити, щоб відчути життя наших предків.

Ватажок опришків

Але назву це місце отримало по імені ватажка опришків, повсталих проти феодальної деспотії. Олекса Васильович Довбуш жив в Карпатах у вісімнадцятому столітті. Народився в бідняцькій сім’ї, пас овець. З дитинства бачив, як страждають місцеві жителі від поневолювачів. Коли виріс, подався в опришки.

Їх тоді звали ще й «чорними хлопцями». Вони грабували і вбивали багатих, спалювали їх маєтки. Отримані цінності залишали собі, але більшу частину віддавали біднякам. У 1730 році Олекса очолив один із загонів, який вів боротьбу на Прикарпатті. Бідняки і мирне населення підтримували цей рух і їх вважали народними месниками. Загін був потужним і не раз робив набіги на землі українських, польських та угорських феодалів і поміщиків.

Ховалися повстанці в цих місцях, тут же ховали і скарби, які йшли на покупку зброї і прожитку. Також тут можна було вести нерівний бій з переважаючими силами противника, ліс і гори чудово захищали опришків. Саме на честь відомого ватажка і було названо скелі у радянські часи.

Читайте також: Яремче. То де опришки випили фатальну каву?

Відома пам’ятка

Сьогодні Скелі Довбуша добре розкручений бренд. Сюди приїжджають тисячі туристів. Ці місця оголошені заповідними і тут заборонено полювання. Біля підніжжя скель знаходяться торгові намети, де можна придбати книги, сувеніри, напої та їжу. Є кафе. Можна покататися на коні або на поні верхи, сфотографуватися на тлі синіх гір, наприклад, з соколом.

Екскурсія по скельно-печерному комплексу платна, але не дорога. А для скелелазів і альпіністів тут існують спеціально розроблені маршрути, іноді проводяться змагання з гірського туризму. Якщо повертатися від скель назад в місто, можна побачити невеликий гірський водоспад, який, як Дівочі сльози, не замерзає взимку до кінця. Безумовно, таке дивовижне місце, як скелі Довбуша, залишаться у вашій пам’яті назавжди.

Більше фотографій тут: Скельно-печерний комплекс "Скелі Довбуша"

Що потрібно зробити, коли приїхали до Скель Довбуша?

• Побачити криницю, котра вирубана у скелі, глибиною 4 м. Раніше слугувала резервуаром дощової води.
• Піднятись на найвищу скелю – краєвид вражає, а вибратися на неї не складно. Там же ж і сфотографуватися з “українським сфінксом”.
• Ризикнути пролізти крізь вузьку розщілину (близько 20 см). Кажуть, не кожен може протиснутися, але ризикнути варто, тільки без «фанатизму» =) А ще кажуть, що тільки людина, яка немає тяжких гріхів, зможе це зробити. А якщо вже вдалося протиснутися – то й ті, що були, “списуються”.
• Побачити три печери з чіткими геометричними формами.
• Розгледіти фігури різних тварин і солярні знаки – лева, сонце, ступню Божої матері.

Читайте також: Терношорська Лада, вік якої налічує понад 40 000 років

Чим Скелі Довбуша цікаві для сучасників?

• Тут відбуваються міжнародні змагання зі скелелазіння. На скелях прокладено більш, ніж 100 маршрутів різної складності.
• Неподалік знаходиться централізована обладнана стоянка, де туристи зупиняються з наметами.
• Скелі Довбуша стали локацією для зйомки фільмів. Майже одночасно, тільки різні українські кіностудії знімали: пригодницький сімейний фентезі “Сторожова застава” та історичну драму “Легенда Карпат”. Другий – із Валерієм Харчишиним, фронтменом рок-гурту “Друга ріка”, у головній ролі народного месника Олекси Довбуша.
• Легенди оповідають, що тут ватажок опришків переховував своє золото і скарби. А можливо, це правда?

Від міста Стрий можна взяти таксі прямо до скель Довбуша. Потрібно попередити водія, що скелі Довбуша – це не просто в’їзд на територію парку (до будки, в якій беруть гроші: 10 гривень – легкова машина, 25 – автобус), але і далі потрібно ще проїхати 3.5 км до печер. Якщо хочете, можна вивантажитися біля будки і підійти під скелі пішки. Легкова машина від Стрия до печер нам обійшлася в 150 грн.

Виїзд зі Львова

Скелі Довбуша іншим своїм кінцем підходять близько до села Труханів. Це вже Львівська область. З автостанції, яка розташована біля приміського залізничного вокзалу столиці Галичини, в Труханів їде пряма маршрутка. Але добиратися з цього села доведеться близько години по лісовій доріжці, тоді як з Бубнища шлях займе близько сорока хвилин. Водіям автомобіля, які виїжджають зі Львова, потрібно минути Стрий, Моршин, Болехів. Від села Бубнище можна проїхати до входу в національний парк, до першої скелі – Одинцу.

Виїзд з Івано-Франківська

З цього обласного центру часто йдуть автобуси на Долини і Болехів. Можна скористатися маршруткою Івано-Франківськ - Львів", але уточнити у водія, якою дорогою він буде їхати. По дорозі можна побачити чимало цікавих місць. Якщо ви маєте час, слід приділити трохи уваги красивому старовинному містечку Болехову (Івано-Франківська область). У його околицях розташований чудодійний монастир у Гошеві і солеварня (саліна). Раніше населення Болехова на 90 відсотків складалося з юдеїв.

Читайте також: Унікальна церква у селі Чесники, що на Рогатинщині

Ви тут ще не були? Дарма, варто. Вже були?
Значить, знову хочете. Розповідь мандрівниці.

На фотографіях скельний комплекс виглядає вражаюче. Вживу це вражає значно більше.

Координати: 49°03′06″ пн. ш. 23°40′44″ сх. д. 

Картосхема скель

Долинщина в колишньому національному реєстрі пам'яток архітектури і містобудування була представлена кволо: стара солеварня в райцентрі, ледь жива руїна, от і весь список. Навряд чи через це хтось страждав: туристів в Долинському районі завжди було багато - і багато буде. Бо тут є Скелі Довбуша. І курортникам з Трускавця чи Моршина завжди буде потім що згадати. 

Якщо ви не курортник, власного транспорту немає, а на скелі хочеться, у вас два варіанти. Перший поганий - це таксі (40 гривень до будочки з шлагбаумом, хочете далі їхати - платите якусь мзду за проїзд і доплачуєте ще 20 гривень, ціни на квітень 2011 р.). Другий варіант кращий: біля 11-00 з Паляниці до болехівської пошти приїжджає бусик - і відразу (це об 11-00) повертає назад. Вас за кілька гривень довезуть до повороту на Бубнище. Звідти ще 4 км пішки лісом. Вгору. За годинку, якщо ви в гарній спортивній формі (з лампасами!) дійдете.

Читайте також: Тустань – унікальна невідома середньовічна фортеця в Карпатах

Я ж обрала третій варіант: в самому кінці Болехова застопила бусик з краєзнавцем Іваном Шубином - і пан Іван довіз мене аж на самі скелі. От так. :о)

Легенда про назву Скелі Довбуша в об'єктиві Яна Булгака. 1938р.

Про саме село Бубнище ми теж невдовзі поговоримо (на окремій сторінці), але легенду про назву краще читати тут: вона не про хати, вона про скелі. (Подається за брошурою "Скелі Довбуша. Бубнище" (упорядник Іван Шубин, "Артекс")

Підійшли до Карпат турецькі загони - за ясиром, за золотом. Та не піддавалися прикарпатці ворогам, оборонялися до останнього. Сили слабли - і ворог міг от-от перемогти. Тоді вперед вийшла юна красуня, дочка зелених гір. Підійшла дівчина до крайньої скелі - і промовила каменю:

- Ти міцна й непорушна, віки не зрадила краю свого. І ми встоїмо! Якщо загинемо, скелі розкажуть про нас нащадкам.

Турки кинулись до дівчини. ще мить - і схоплять, та скеля розступилася і заховала юнку. Земля біля скелі вкрилась тілами захисників Карпат, та ворога вдалося відігнати. Коли битва завершилася, скеля розступилася - і дівчина вийшла на волю, піднялась на вершину - поглянути, чи не суне знову вороже військо. Так піднімалася вона не раз і не два. Коли бачила попереду небезпеку, голосно била в бубон. Звідси начебто й пішла назва села Бубнище.

А чому ці скелі зараз носять ім'я опришка Олекси Довбуша - пояснювати не треба. Бо ж всі знають: є десь в Карпатах камінь - його Довбуш приніс і під ним свої незліченні скарби заховав. :о) Ну знаєте як то в гідів: золото в печері, вхід до неї перекритий великим каменем, скажеш чарівне слово - камінь розступиться і золото, вважай, твоє. 

Читайте також: Шість замків Прикарпаття, про які мало хто знає

Якщо вже підрозділ про легенди - тримайте ще одну. Кажуть, що опришки протягли між двома скелями у Бубнищі своєрідну канатну дорогу. Під час наступу ворогів вона допомагала швидко і непомітно перебратися у більш безпечне місце.

Здавалося б: під Бубнищем Довбуш, якщо не дурний був (а не дурний був), бувати просто мусив: важко знайти в Карпатах ще таке ж зручне місце для таємних зустрічей і переховування. 

Послухали казок? Тримайте правду: у Бубнищі Довбуш не бував. Взагалі. Хоча сказати чарівне слово якійсь підозріло-великій каменюці ви тут все одно можете: ну а раптом?

Ідеологічна брехня і історична правда

Про Урич з фортецею Тустань чули? А про Розгірче неподалік Стрия? Бубниські скелі - з тієї ж фантастичної за красою гряди. Її фрагмент між селами Труханів (це ще Львівщина) і Бубнище та Паляниця (а це Долинщина) має у довжину біля 600 м (за іншими данними, має майже кілометр) і близько 200 м в ширину. Над поверхнею брили піднімаються на чималу висоту - до 80 м. Навколо гряди - букові та смерекові ліси. А років каменям... Ого-го скільки років: понад 70 млн. 

Якби скелям давали паспорти, як людям, в цих було б прізвище Бубниські. "Скелі Довбуша" - творчий псевдонім і дітище заідеологізованої радянської епохи. Ну бо ж карпатський харизматик і відчайдух дуже непогано підходив на передтечу соціаліста. Зараз намагаються довести, що сяк-так скелі з опришком таки пов'язані: Довбуш міг тут бути у жовтні 1774 р., коли йшов походом на Турку і Дрогобич. Ну як вже не живим, то мертвим Олекса тут побувати міг: після катувань тіло Довбуша, зрадженого другом у Космачі, начебто розчленили - і по шматкам розвезли по всім Карпатам. Така м'ясна акція мала б налякати бунтівних селян.  

Читайте також про: Крилос: заповідник «Давній Галич»

Як і в Тустані, тут, в урочищі Заломи на південному схилі Соколової гори в князівські давньоруські часи були укріплення: дехто навіть бачив десь тут шматки давніх мурувань, пази для кам'яних балок. Про вік сходів, які ведуть на скелі, теж можна було б почути чимало цікавого.

З приводу фортеці на скелях історики навіть не сперечаються: була! В Х ст. І скельний монастир був.  Це помітно: печери (зараз їх називають "спальнею", "холодильником" і ще якось) мають гарно оброблені прямі стіни. А от згадка у вікіпедії про палеообсерваторію, яка існувала тут начебто в Х-ХІІ століттях - трохи сумнівна. Хоча й я не проти, щоб Бубниські скелі були молодшими колегами Стоунхенджу та пірамід майя.  

Поки що мрійники бачать в майбутньому відроджену на скелях дерев'яну давньоруську фортецю. Так що в Тустані був би прямий конкурент - якби в скель були гроші. І чималі...

Камені не вишикувати в ряд навіть найталановитішому командиру: скелі утворюють лабіринти і хитросплетіння, обриваються вузькими ущелинами, подекуди скупчуються, подекуди відбиваються від товарок, стоять осторонь.

Бубнище вражало багатьох: про кам'яний масив писали Іван Франко і Михайло Грушевський. 

 І про печери та Одинця.

Екскурсантів приводять до основного масиву скель (поруч ятка з сувенірами, капличка, туалет - цивілізація!). І екскурсанти першою справою кидаються до печер. Тут їх кілька. Перша зліва має розміри 6,5 на 4 на 2 м. По обом боках від входу там є своєрідні "ліжка", витесані на висоті в 45 см, завширшки в 80 см. Вхід високий - 160 см. Над ним видовбана широка ніша до метра глибиною, а нижче - карниз. Дехто вважає, що колись тут стояла двоповерхова споруда, дах якої спирався на цей карниз.  

Між першою і другою печерами - вузька ущелина-"холодильник". В ущелині є ніші і призьби, пази для деревини.

Читайте ще про: Пнівський замок

Друга печера більша за першу: висота до 2,5 м. Одна з стін її - штучна кладка. народ називає печеру "конюшнею". Поруч залишки фундаментів прибудови, яка начебто ще існувала у XVIII ст. На одній зі стін - сліди охри, отже, був розпис, можливо, ікона. 

Третя печера дещо нижча, її чомусь вважають стійлом для овець і кіз.  Стіни всіх печер носять сліди обробки металевими знаряддями. Пази для балок помітні і в ущелині за третьою печерою. 

Туристам завжди показують "Голову лева" праворуч від другої ущелини. Дійсно схоже. Цю оптичну ілюзію створила природа, але не без допомоги людей: начебто там археологи знайшли сліди обробки каменю. 

Біля другої ущелини є видовбана криниця, над якою захисне склепіння: в розчин додавали яйця, кладка тримає дотепер. 

Невелика сідловина між двома каменями - "колиска Довбуша". Є ще "кухня Довбуша" - коротше, ну чим не маєток? :о)

Одинцем же називають кам'яного велета 30-метрової висоти. що стоїть дещо осторонь основного масиву (повз нього я поверталася до дороги). Саме біля його підніжжя, переконують екскурсоводи, і заховані скарби Довбуша. Лежить золото під валуном, який обертається навколо своєї осі (о!). підняти валун міг тільки Довбуш - ну або безвісний поки що герой. 

І наостанок Тут правда неймовірно.

Читайте також: Опришки. 5 фактів про гуцульський рекет

Бубнище колись