Отже, найбільш відомими маршрутами до вершини є шляхи, які ведуть через озеро Марічейка, відтак через плай Гропа, а потім вже схилами Вухатого Каменю. Саме з цієї вершини розпочинається масштабний гірський масив – Чорногірський хребет, на якому мов солдати вишикувалися всі українські двотисячники, а саме – Говерла (2061 м), Бребенескул (2038 м), Ребра (2001 м), Петрос (2020 м), Піп Іван (2028 м) та Гутин Томнатик (2016 м).
Зимовий похід, вид на гору Піп Іван Чорногірський
Обсерваторія «Білий Слон» на вершині гори Піп Іван
Дослідники схильні вважати, що у давнину саме на цьому місці відбувалися купальські гуляння та розводилося величезне багаття, яке у народі здобуло назву – Живий Вогонь.
Що варто знати про історію обсерваторії на вершині Піп Іван? Наріжний камінь був закладений Міністерством військово-повітряної оборони Польщі у 1936 році (варто знати цю сторінку вітчизняної історії, а саме те, що ця територія належала сусідній країні аж до 1939 року).
Будівництво – це завжди клопітка нелегка праця, а у нашому випадку потрібно ще додати такий вагомий фактор, як висота над рівнем моря, де й, власне, велося зведення будівлі. Це феєрично, адже висота – 2028 м. Отож, можемо собі уявити значні фізичні затрати. Працювали на будівництві люди з навколишніх поселень, котрі привозили сюди дерево та камінь. Працівники – гуцули (так йменують себе тутешні жителі) зводили цю будівлю, як кажуть, потом і кров'ю. Дороге устаткування вишукували по цілому світі й доставляли сюди.
Проект вражав своєю масштабністю, однак умови праці тут були неналежними. Наприклад, для зведення обсерваторії необхідно було витратити 800 тонн будматеріалів, котрі залізницею доставляли до смт Ворохта, а відтак працівники деяку частину шляху на вершину долали возами, а іноді переносили будматеріали на власних спинах. Це також стосувалося й пійому надважких каменів на верхівку гори. Дорогу, котра вела до високогір'я, будували теж із нуля.
Маршрути на гору Піп Іван Чорногірський
Вражає також те, що проект був досить-таки продуманний. Наприклад, до будівлі було підведено водогін, тут була своя власна опалюванна система. У технічних приміщеннях спеціально для цього створили котельню. Це надзвичайно важливо, адже взимку товщина снігу в цих місцях перевищує декілька метрів, а температура має здатність падати до позначки -40 градусів за Цельсієм.
Інженери, котрі були задіяні у проекті, зробили все можливе для того, щоб обслуговуючий персонал та учені могли цілий рік знаходитися на горі у безпечних та комфортних умовах. Була також продумана й система рятувальної служби. Наприклад, якщо працівник обсерваторії раптом потрапляв під снігову лавину, то на його пошуки відправляли добре підготовлених військовослужбовців.
У самій будівлі знаходилося також й декілька парників, за допомогою котрих стало можливим вирощування овочів та фруктів. Правда був один суттєвий мінус – комунікація. Хоча це стосується більше специфіки того часу. Однак, працівники обсерваторії мали змогу отримувати та переселати листи за допомогою спеціально навченого собаки місцевого пана Зембіча.
На схила гори Піп Іван Чорногірський
Стіни самої будівлі мають товщину близько 1 м, утеплялися вони завдяки наступному методу. В Африці замовляли корк, а відтак перекладали стіни його просмоленими шарами. 1938 рік – це рік урочистого відкриття будівлі. Тоді це був цілий комплекс, котрий складався з готелю, господарських приміщень та найважливішої частини – астрономічної вежі. Готель складався з декількох рівнів із західної та східної сторін він мав 5 рівнів та, відповідно, 2.
На самій вежі було встановлено дорогий телескоп, а дістатися сюди можна було гвинтовими сходами, котрі вели з першого поверху. Вежа була вкрита литим мідним куполом, діаметр котрого, потрібно сказати, був просто велетенським – 10 м. У будівлі налічувалося 43 кімнати та 57 вікон.
Велетенська споруда була насправді достойною прикрасою однієї з найвищих карпатських гір. До сьогодні автономне опалення обсерваторії, елетропостачання та водозабезпечення – факти, котрі викликають повагу в учених, котрі сходяться на одному, що обсерваторія – надтехнологічний об'єкт. До речі, працівники самі виготвляли хлібні вироби, а запаси їжі поновляли всього-на-всього два рази у рік.
Зимові пейзажі із вершини Піп Іван Чорногірський
Проект, а відтак і реалізація такого масштабного задуму у доволі короткий час викликала у тутешніх жителів чимало здогадок, версій та чуток. Люди говорили, що наврядчи стала б влада витрачати такий суттєвий ресур на зведення станції для досліджень з метеорології та астрономії. Які версії побутували у народі? Найпоширенішою була та, яка стверджувала, що дослідництво – це лише прикриття, а насправді там організували висувну злітну смугу. А також, що у самій будівлі працюють потужні машини, котрі змушують сніг на вершинах танути та парувати.
Час розтавив все по своїх місцях й довів, що ці міфи були далекі від правди. Будівлі такого типу мають властивість з швидкістю вітру обростати таємничими історіями та легендами.
Найбільшою окрасою високогірної обсерваторії був астрограф з 33 сантиметровим об'єктивом родом з Единбургу, Шотландія. Це надало можливість вченим-дослідникам займатися дослідженням малих та великих планет, фотогафувати зорі та спостерігати за рухом комет.
Телескоп не потребував постійного запуску, адже завдяки регульованим двигунам, котрі, у свою чергу, були обладнані надточним хронометром, працював автоматично. Тут були наявні також власні електродвигуни, а сам діаметр вежі становив 6 м. До речі, ця обсерваторія у горах мала неабияке значення, оскільки на той час займала 2 місце у Європі та 6 на світовому рівні. Ці факти безумовно підверджують те, що масштабний задум, а відтак і саме втілення повністю оправдали себе.
Обсерваторія на горі Піп Іван Чорногірський
Занепад обсерваторії
Однак, Друга Світова війна принесла занепад та спричинила поступову руйнацію будівлі. Через загрозу життю були евакуйовані працівники обсерваторії, а дороге устаткування довелося розібрати на частини та вивезти. До речі, не все так зрозуміло з мідним куполом, котрий безслідно щез. Подейкують, що його собі взяли тутешні люди, мовляв, у господарстві знадобиться, та ще й до цього часу варять у ньому смачний делікатес – овечий сир.
Варто зазначити, що після входження цих місць до складу СРСР у 1939 році тут ще проводилися дослідження явищ погоди, але приблизно через два роки ці дослідження припинилися. У 1941 році будівля виконувала функцію спостережного пункту для військ Угорської імперії, а відтак у 1944 році будівлю повністю покинули.
Красиві пейзажі із гори Піп Іван Чорногірський
Цікавий факт, що обсерваторія зуміла простояти понад 70 років без елементарного косметичного ремонту. В цьому головну роль зіграли її надзвичайно міцні товсті стіни. На жаль, до сьогодні не збереглися внутрішні перекриття. Вони були зруйновані часом та людьми. Наприкінці 2014 року в одному із приміщень замінили дах та встановили металопластикові склопакети та доволі надійні двері. Також було встановлено підлогу та облаштовано систему обігріву з комином.
Хороша новина, що у 2012 році почали реставровувати внутрішні приміщення цього колишнього науково-дослідного центру. Багато насправді небайдужих людей прониклися долею колишньої обсерваторії, тому тут планують провести ще ряд реставраційних робіт. Наприклад, планують відновити кам'яну огорожу, яка з усіх сторін оточувала будівлю у часи її величі. Також створено проект вмонтування сонячних батарей на даху будівлі, котрі мають у недалекому майбутньому забезпечити її повністю електрикою.
Білий Слон, гора Піп Іван Чорногірський
Отже, підведемо підсумки того, що нам вдалося дізнатися про таємничу будівлю вершини: по-перше, обсерваторія вабить мандрівників з усього світу, по-друге, варто докласти усіх зусиль для того, щоб відновити її функціональність не лише як туристичного об'єкту, а й науково-дослідного центру. Ці речі сприятимуть популяризації туризму на теренах Прикарпаття. Варто зазначити, що наразі розглядається проект створення готелю з кафе, котрі б значно підвищили інтерес мандрівників до цих місць.
Погодьтеся, що зустріти новий день з комфортом на висоті понад 2 км над рівнем моря з навколишніми мальовничими панорамами – це пригода, котра варта фізичних та матеріальних затрат.
Легенди про Піп Іван
Шукаючи якусь певну інфрмацію про Чорногору, більшість туристів натрапляють на історії про дві вершини… чи дві назви однієї і тієї ж гори? Нумо розбиратися. Вершину почали називати «Піп Іваном» приблизно в середині ХХ століття. Тривалий час сюди сходилися миряни з усіх навколишніх поселень для того, щоб прочитати молитви в ніч на Івана Купала. Тому перша версія говорить про те, що таку назву вершина здобула через те, що неподалік проживав такий собі священник (або – «піп») Іван, котрий вказував людям шлях на саму вершину. Вдячні люди й вирішили назвати у його честь вершину.
Проте не всі погоджуються з такою версією, адже, пояснюють аргументуючи, все насправді набагато прозаїчніше… чи навпаки – мелодійніше. Вершина, у вітряний день, співає. Так, саме звук співу чується тоді, коли дме вітер заграючи із скелями. Через те, що вершина «попіває» (наголос на другий склад) назва повинна звучати – Попіван.
Сходження на вершину Піп Іван Чорногірський
Також досить часто зустрічається назва «Чорногора», що викликає у мандрівника плутанину конкретної вершини з гірським масивом, до складу котрого вона входить. Чому саме така назва? Легенди говорять про те, що «карпастький Робін Гуд» лідер угрупувань опришків – Олекса Довбуш, начебто у давні часи вбив тут самого чорта, з яким пов'язана «чорна біда». Через конаюче зло, навколишні вершини відразу почорніли.
Також вершину часто йменують «Білим Слоном», що найперше пов'язано із самим спорудженням обсерваторії. Скептики схильні вважати, що ні дороге устаткування, ні людські ресурси та інші інвестиції – не виправдали себе, адже грандіозний проект на практиці виявився провальним та збитковим. «Білий Слон» − це символ великих грошей, котрі витрачені на неоправдану радість.
Сама назва «Білий Слон» викликає у мандрівників ряд візуальних фантазій, адже зовнішньо будівля й справді нагадує африканську тварину. Особливо це помітно узимку, коли будівля покривається шарами снігу та криги, а вітер ліпить на них замислуваті візерунки та вигини. Глянеш здалеку – й справді велетенський самотній слон!
Піп Іван Чорногірський, зимова панорама
Маршрути на гору Піп Іван Чорногірський
Розібралися з назвами вершини, а тепер ватро глянути на те, як сюди можна дістатися. Існує декілька варіантів сходження та найбільшою популярністю користуються три, котрі розглянемо далі. Перший з них розпочинається у поселенні Дземброня, відтак через вершину Вухатий Камінь або ж через Смотрич. Наступний – маршрут через КПП Шибене та озеро Марічейка. Третій – з плаю Гропа (ця полонина прохідна між Мармаросами й Чорногорою). Рекомендують завершити мандрівку Чорногірським хребтом саме вершиною Піп Іван та обрати для повернення вищезгадані варіанти спуску.
Поради туристам, котрі планують похід на Піп Іван
- На вершині немає джерельця, тому про запаси води слід подбати заздалегіть (узимку можна розтопити сніг).
- Документи про посвідчення вашої особи знадобляться усім тим, хто планує подорож, адже Чорногора знаходиться близько лінії розмежування територій двох держав. Звичайно, що те, що ви зустрінете прикордонника, наприклад, долаючи Чорногірський хребет малоймовірно, але якщо оберете підкорення вершини з боку КПП Шибене, то там у вас запитають про наявність документу.
- Теплий зручний одяг, котрий вбереже від дощу – мастхев у будь-яку пору року. Високогір'ю притаманна примхливість галицької панянки. Без жартів, ранок тут може розпочатися з хмарами, в обідню пору нікуди буде сховатися від сонячних променів, а увечері може піти сильний дощ з вітром. Застали Піп Іван у безхмарну сонячну погоду? Пощастило. Не змокли й не замерзли? Вдвічі.
