У храми на Франківщині передали навічно мощі Пратулинських мучеників (ФОТО)

Мощі Пратулинських мучеників привезла на Прикарпаття докторка Анна-Єва Боднар, керівниця Бюро у справах новітніх релігійних рухів та сект УГКЦ,

Про це повідомляє Івано-Франківська Архієпархія УГКЦ.

Приймаючи у свої парафії мощі, отці спільно із вірними зобов’язуються щомісяця кожного 23 числа звершувати молитву через заступництво Пратулинських мучеників. А єднаючись у такій молитві, всі спільно творитимуть одну велику Пратулинську родину, ідея якої зародилася у Бюро.

Єпископ-помічник Івано-Франківської Архієпархії УГКЦ Микола Семенишин передав тлінні останки Пратулинських мучеників священнослужителям таких парафій:

• Архікатедральний і Митрополичий собор Воскресіння Христового (м. Івано-Франківськ);
• Різдва Христового (м. Галич);
• Всіх святих українського народу (м. Івано-Франківськ);
• Всіх святих (с. Крихівці);
• Кирила і Методія (с. Крихівці);
• Архистратига Михаїла (м. Калуш);
• Покрови Пресвятої Богородиці (с. Голинь);
• Івано-Франківська духовна семінарія імені священномученика Йосафата.

Цього дня мощі передали й для парафій Бучацької та Мукачівської єпархій.

Довідка. 24 січня 2024 року минуло 150 років від мученицької смерті 13 селян греко-католиків в Пратулині на Підляшші, які не побоялись віддати своє життя за «приналежність до Католицької Церкви у вірності власній східній традиції».

Їхня беатифікація відбулася 6 жовтня 1996 року у Римі Папою Іваном Павлом II. Беатифікаційним процесом займалась римо-католицька Сєдлецка Єпархія, починаючи з 1918 року.

У 1997 році Синод Єпископів УГКЦ, постановив: «доповнити український церковний календар, святом на честь пам’яті християнського подвигу Пратулинських мучеників (які у 1874 році віддали життя за свою віру й оборону свого храму в селі Пратулин); визначив дату свята 23 січня, і доручив Літургійній комісії укласти відповідні богослужебні тексти».

У тих часах (друга половина ХІХ ст.) можна просто було стати римо-католиком, або православним російського зразка, відмовляючись від своєї ідентичності, і продовжувати жити. Однак, ні латинські елементи, впроваджувані у наші храми чи богослужіння, ні московські обіцянки не змогли зламати їхнього духу.