Український Афон. Хресто-Воздвиженський Манявський монастир (Манявський скит)

Хресто-Воздвиженський Манявський монастир Української православної церкви Київського патріархату ще називають Українським Афоном.

За словами архиєпископа Івано-Франківського і Галицького Іосафа, перший монах, засновник монастиря Йов Княгиницький поселився в Марковій пустині орієнтовно у 1608 році, але першу невелику церкву збудували й освятили тут у 1611 році.

Припускається, що тут похований гетьман України І.Виговський. Нині Скит Манявський – аскетичний чоловічий монастир східного обряду ("Український Афон"), визначний осередок духовності, культури і мистецтва. Це святе місце з цілющою джерельною водою у мальовничому карпатському міжгір’ї з оздоровлюючим мікрокліматом. Зараз це відреставрований ансамбль кам’яних і дерев’яних споруд, обгороджених високою кам’яною стіною з вежами і бійницями – вдалий синтез гірського рельєфу і фортифікаційних забудов.

Монастир-скит знаходиться в гірському урочищі в Карпатах на Івано-Франківщині. Монастир є історико-архітектурним заповідником.

Розташування: Івано-Франківська область, Богородчанський район, с. Манява, вул. Скитова, 16

Храми монастиря:

• СОБОР ВОЗДВИЖЕННЯ ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЧОГО ХРЕСТА ГОСПОДНЬОГО
  Хрестоподібний, дерев’яний, п’ятикупольний. Іконостас чотириярусний, різьблений, золочений. Відновлений на старих фундаментах церкви побудованої 1611 року. 20 жовтня 2002 року відбулася освячення Хресто-Воздвиженського собору.
• ХРАМ СВЯТИХ СТРАСТОТЕРПЦІВ БЛАГОВІРНИХ КНЯЗІВ БОРИСА І ГЛІБА
  Кораблеподібний, кам’яний, трикупольний. Відновлений і освячений архиєпископом Іоасафом (Василиківим) у жовтні 2003 році.
  Іконостас триярусний, різьблений, золочений (майстер Ярослав Шийка) освячений митрополитом Іоасафом (Василиківим) 7 січня 2013 року.
• ХРАМ БЛАГОВІЩЕННЯ ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ
  Кораблеподібний, цегляний, трикупольний. Побудований 2011 року і освячений 21 травня архиєпископом Іоасафом (Василиківим).
  Іконостас двоярусний, різьблений, золочений (майстер Ярослав Шийка).

Святині монастиря:

• ЧУДОТВОРНА ІКОНА ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ МАНЯВСЬКОЇ
• ІКОНА “ІГУМЕНІЯ МАНЯВСЬКА”
• МІСЦЕ ВІЧНОГО СПОЧИНКУ ПРЕПОДОБНИХ ІОВА І ФЕОДОСІЯ МАНЯВСЬКИХ
• БЛАЖЕННИЙ КАМІНЬ 

Читайте також: На Прикарпатті у Манявському Скиту замироточила ікона (ВІДЕО)

Історія монастиря

Читайте також: Манявський скит з висоти пташиного польоту. Відео

Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир (Манявський скит) – пам'ятка архітектури XVII ст. 

Заснований 1608 року вихованцями Афону Йовом Княгиницьким та Іваном Вишенським. 1621 року Скит отримав Грамоту Ставропігії від Константинопольського патріарха, що по суті означало пряме підпорядкування монастиря Константинополю, а це був унікальний випадок в історії православ'я. Саме тут було створено шедевр українського сакрального живопису Богородчанський іконостас, виконаний 1698–1705 р.р. Йовом Кондзелевичем

Перші згадки про заснування обителі сягають кінця ХІІІ століття і пов’язані з ченцями Іоаникієм і Пахомієм. Після спустошення Києво-Печерського монастиря монголо-татарами, ці два іноки прийшли в Карпатські гори, де і заснували новий монастир. 

Згадку про заснування монастиря в ХІІІ столітті ми знаходимо у спогадах Івана Франка, який засвідчує, що Захар Беркут – герой Тухольки, три роки провів у монастирі. Сюди до старців неодноразово приходив князь Данило Галицький за розрадою і благословенням. Кілька століть назад татари напали на монастир, зруйнувавши його вщент. 

Дізнавшись про ці благословенні Богом місця, сюди у 1608 році прийшов монах-схимник, суворий аскет з гори Афон – Іов Княгиницький. Про нього пізніше напише Іван Франко: “Іов був, без сумніву, чоловік великого і чистого характеру, незламної енергії і трудолюбія, чоловік, яких може найбільше потребує кожний час і кожний народ. Перейнявшись на Афоні тамтешніми ідеалами, він один з небагатьох афонітів вернув на Русь і старався приложити ті ідеали до нашого життя, реформуючи монастирі в Уневі, Дерманті, Угорниках і в Києво-Печерській лаврі в дусі непорочного життя і аскетизму, закладаючи в кінці знаменитий Скит Манявський.” Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським Іов створює чернечу громаду. У новій святій обителі він запроваджує найсуворіший устав Василія Великого. Саме за суворість уставу та аскетизм Манявський Скит був названий “другим” Афоном. 

У 1618 році у Скиті проживало 40 монахів, а з 13 квітня 1619 року на цій території почали споруджувати церкву Воздвиження Чесного Хреста, фундаторкою будівництва якої була Марія Могилянка, дочка колишнього воєводи і господаря Молдавського Єремії Могили. 

В монастирі двічі з’являлася Пресвята Богородиця. Святістю славились також некрополь та зовнішній цвинтар Скиту, де спочиває прах тисяч православних галичан. 

Архітектурний монастирський комплекс будівель – це ансамбль цегляних, кам’яних і дерев’яних споруд, обведених високим муром з вежами й бійницями. 

На відстані 400 метрів від виїзної брами монастиря знаходиться так званий “Блаженний камінь”. Камінь-брила із гротом нагадує велетенський горган з отвором. Грот цей і є давнім житлом ченців – скитом. З цієї брили віками витікала вода, яка зникла в час закриття монастиря і так само чудесно з’явилась, коли монастир відродився знову. 

Читайте також: Прикарпатські археологи стверджують, що що гетьман України Іван Виговський похований на території Манявського скиту

Юліан Целевич повідомляє, що саме в цьому гроті, в печері іноки “знайшли гарний притулок”. Іван Вагилевич стверджує, що перші монахи поселилися тут ще у 1281 році. Згодом Іван Франко назве їх “першими апостолами Карпатського Підгір’я”.

1620 році Скит одержав від патріархів Константинопольського – Тимофія та Олександрійського – Кирила ставропігійне право.  Монастир мав значний вплив на галицькі монастирі в Уневі, Улючі, Лаврові, Підгірцях, Погоні, Крехові (два останні заснували скитські монахи). 

Скит був духовним трибуналом при виборі митрополитів на Львівську кафедру і на видання богослужбових книг (вибір на Львівського митрополита Йосипа Тисаровського, рецензування книги Кирила Транквіліона Старовецького, коли присуд Скиту став причиною спалення праці Т.Старовецького “Зерцало Богословія”). 

Скит підтримував зв’язки з Польщею, Молдавією, Кримом, Німеччиною, Литвою, Румунією, Грецією, Росією та найбільшими містами України – Львовом та Києвом. 

Польські королі Ян Казимир ІІІ, Михайло Вишневецький, Ян ІІІ Собєський, Станіслав Август та коронний гетьман Станіслав Потоцький, шануючи святість Православного Воїнства Христового, надавали монастиреві різні привілеї. 

Скит Манявський – відомий і як мистецький осередок. За свідченням І.Вагилевича, тут були велика бібліотека та богословська і малярська школи, які заснував ще Феодосій. Першу церкву Скиту розмалював Іов Княгиницький. Найбільшого розвитку школа досягла на стику XVII-XVIII століть, коли її очолив Йов Кондзелевич, славетний український митець, ієросхимонах Білостоцького монастиря, що неподалік від Луцька. У 1698 – 1705 роках створив іконостас для Хресто-Воздвиженської Церкви Скиту, що вважається перлиною українського сакрального мистецтва. Після закриття монастиря іконостас був проданий у Богородчани, а у 1916 р. вивезений до Відня, потім – до Варшави. На даний час зберігається у Львівському національному художньому музеї. 

Читайте також: Дві церкви з Прикарпаття віднесені до світової спадщини ЮНЕСКО

Ще одну школу – хорового партесного співу – розвинув наступник засновника монастиря ігумен Феодосій. Про цю професійну хорову школу з розвинутим п’ятилінійним нотописанням “осьмогласного пінія” подає широкі відомості академік Єлена Тончева з Софії у книзі “Монастирь Великий Скит – школа “Болгарского распева”. Скитские “болгарские” ирмологи XVII-XVIII в.”, виданій 1981 року. 

Понад півтора століття Скит ревно охороняв православну віру і залишився єдиним її оплотом в Західній Україні, не приєднавшись до унії.

Пережив монастир і страшні лихоліття. Перше з них було у 1652 році, під час “морового повітря” (епідемії). Друге – цілковите знищення у 1676 році під час польсько-турецької війни, за гетьмана Петра Дорошенка. 

Монахи не сподівалися на закриття Скиту, яке сталося у 1785 році. Незадовго перед тим вони провели ремонт усіх споруд. “Єще можна відчитати, – пише Ю.Целевич, – слова: “Року 1781 обновися”. Отже, чотири роки перед закриттям монастиря”. 

Манявський Скит був закритий австрійським імператором Францом-Йосифом, на численні звернення уніатського єпископа Петра Белянського, який доносив до цісарського двору про підтримку монахами обителі Коліївщини. Монастир користувався великою повагою серед населення, будучи єдиним осередком православ’я на Галичині. В неділю і свята всі люди йшли в монастир, сільські греко-католицькі храми залишалися пустими, а духовенство збіднілим. 

Закриття монастиря викликало великий жаль в галицького народу. Але ні унія, ні переслідування не згладили в народі пам’ять про давну славу обителі та непорочне життя скитських подвижників. Монахи часто поверталися, відвідували руїни своєї обителі. Люди нерідко бачили на руїнах старця в чорній рясі.
Після закриття австрійцями скит зазнав руйнації. 

Читайте також: Щороку сотні вірян здійснюють паломництво до урочища на Верховинщині (відео)

28 травня 1998 року монастир частково, а з 30 листопада 1999 року повністю, був переданий Івано-Франківській єпархії Української Православної Церкви Київського Патріархату, що дало поштовх другому відродженню святині. 

Великих зусиль прийшлось докласти Високопреосвященнійшому Архиєпископу Іоасафу та Обласній державній адміністрації для того, щоб відродити святу обитель. Президент України Л. Кучма, відвідавши Манявський монастир на Різдво Христове 2002 року, і 12 січня 2003 року бере його відбудову під свій патронат. За його допомогою, і стараннями голови облдержадміністрації М.Вишиванюка, були завершені зовнішні роботи по відбудові Хресто-Воздвиженського Собору, проведені роботи по реконструкції трапезної церкви та фортифікаційних мурів. 

20 жовтня 2002 року відбулась справжня велика подія в житті Велико-Скитського монастиря – освячення Хресто-Воздвиженського собору. На це унікальне дійство прибули на запрошення Архиєпископа Івано-Франківського і Галицького Іоасафа шість ієрархів Української Православної Церкви Київського Патріархату та більше тридцяти тисяч віруючих. Після чину освячення, Архиєреї відслужили першу літургію, передавши храм під опіку Божу і небесних покровителів обителі – Іова і Феодосія. 

30 червня 2003 року в Манявський монастир була передана велика святиня – чудотворна ікона Пресвятої Богородиці Одигітриї – “Ізбавительниці від злих” (ХVІІІ ст.). Ікона має чудодійну силу зцілювати від одержимості злими духами. 

15 липня 2004 року Помісний Собор Української Православної Церкви Київського Патріархату засновників Манявського Хресто-Воздвиженського монастиря Іова і Феодосія Манявських канонізував. 

15 грудня 2013 року митрополитом Іоасафом було освячено нову монастирську трапезну. 

У червні 2014 року на території обителі побудовано дерев’яну каплицю для звершення святкових богослужінь у літній час. 

Древня святиня повстала з руїн, відродившись у всій своїй красі і величі.

Читайте також: 10 чудотворних джерел Прикарпаття (Фото)

Чудотворна ікона

У Манявському Скиту замироточила ікона. Образ ігумені Манявської ченці вважають чудодійним і вірять - він віщує про диво Божої Матері. Вперше ікона "заплакала" у 2008 році. Після цього Західна Україна потерпала від паводків. 

Ікона має давню легенду. Кілька століть тому наставникові монастиря явилася Матір Божа, яка назвала себе Ігуменею Манявською. Її образ намалював невідомий художник. Вона у мантії із жезлом у руках - символом влади. Після закриття монастиря образ зник. Однак, ченці відтворили ікону. Вдруге вона замироточила напередодні Великого посту. 

Коли ікона плаче, то з її очей виділяється схожа на сльози рідина - миро. Однак, цей факт не можуть пояснити ані вчені, ані служителі церкви. 

Віряни навідуються до Манявського монастиря ледь не з самого ранку. Хтось з навколишніх сіл, хтось - з інших міст. Паломники вірять: ікона має чудодійні властивості. 

Священники переконані: дива, які стаються з релігійними святинями, розгадувати не варто. 

Каятися і більше молитися радять священники. Тим більше в період посту. В Манявському скиту щодня відбуваються молебні і ченці просять у матері Божої захисту від всілякого лиха і негараздів.

Блаженний камінь

Найбільшою загадкою для дослідників залишаються цілющі властивості води, яка збирається всередині печери, що утворилася у велетенському камені, який лежить на горі поряд із монастирем. Здавна монахи використовували цю воду для зцілення недужих, тож недаремно, мабуть, цю брилу нарекли Блаженним каменем. 

Читайте також: Найбільша святиня Граду Діви - Станіславова

Камінь-брила із гротом який нагадує велетенський горган з отвором, знаходиться на відстані 400 метрів від виїзної брами монастиря. Грот цей і є давнім житлом ченців – скитом.  З легенд і переказів можна дізнатися про те, як провадили своє богомільне життя у печері Блаженного каменя його перші поселенці. І чи не в кожній такій оповіді є свідчення про те, що монахи здавна займалися цілительством. У горах вони збирали трави і квіти, настоювали їх на тутешній чудодійній воді – і не було кращих ліків від усіляких недуг.

Монахи знали про чудодійні властивості води з Блаженного каменя. По цю воду, як по ліки для лікування зору та втамування болю, сюди прибували навіть посланці європейських монархів. 

Та коли за наказом австрійської влади у 1785 році монастир у Маняві закрили, джерело у Блаженному камені… пересохло. Більш як двісті років печера була сухою. І тільки з відновленням монастиря тут знову почали збиратися краплі цілющї води. 

Були неодноразові випадки зцілення цією святою водою. За свідченням ченців від води з Блаженного каменя видужала дівчина, яка хворіла на виразку шкіри, також від чудодійної води в час хрещення отримав зцілення п’ятнадцятилітній хлопчик, який від народження пересувався на інвалідній колясці. Вода допомагає відновлювати зір очей і зцілює хвороби костей. 

Манявський водоспад

Манявський водоспад у с. Манява розташований на південний захід від села, у гірській ущелині, на однойменній річці Манявка і є одним із найвищих водоспадів в Українських Карпатах і також належить до найвідоміших. Долина річки Манявка неподалік від водоспаду має форму каньйону. Нижче за течією цієї річки спостерігається декілька порогів, що мають висоту приблизно до 2м. 

Читайте також: Життя релігійної спільноти Прикарпаття

Висота ж самого Манявського водоспаду становить до 20м, водоспад розподіляється на дві частини, причому ліва частина є значно ширшою. У його підніжжі знаходиться невеличке озерце, у якому намагаються скупатися туристи та подорожуючі, оскільки вода у маленькому озері вважається молодильною і цілющою, щоправда, і дуже холодною, оскільки це гірська річка. Згідно з народними переказами, колись тут було капище язичницьких богів, які вважалися покровителями молодості. 

Навколо Манявського водоспаду розкинулася архаїчна і чудова природа, тут густо ростуть мохи і папороть, а на краях ущелини неподалік від водоспаду зростають віковічні ялини, що надає повітрю особливої свіжості. Ялинові праліси вдень лише частково пропускають світло, тому це місце ледь затемнене і ще більше дивує своєю неповторною красою та естетичною привабливістю.

Згідно з легендою, тут небезпечно залишатися на ночівлю, оскільки можна піддатися співу мавки і занапастити своє життя. Шлях до цієї гідрологічної пам'ятки природи проходить через густий і давній ліс, влітку і восени у цій місцині можна збирати суницю та гриби. Врешті-решт дорога веде стежками до водоспаду, який несподівано постає у всій своїй красі.

Гетьман України Іван Виговський похований на території Манявського скиту

Розкопки та дослідження, які проводять на території Манявського скиту, що на Прикарпатті, дають підстави документально стверджувати, що гетьман України Іван Виговський похований на території монастиря. 

Христовоздвиженський чоловічий монастир, що неподалік прикарпатського села Манява – одна із найдавніших православних святинь на теренах України. У свій час тут бував Іван Вишенський, сюди неодноразово приходив князь Данило Галицький. 

Група археологів Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника проводила тут розкопки, які мали засвідчити, що гетьман Іван Виговський похований в обителі Манявського скиту. 

За словами митрополита Івано-Франківського і Галицького УПЦ КП Іоасафа, розкопки проводяться під керівництвом професора Миколи Кугутяка. Дуже багато зроблено роботи. Проведено розкопки на Скитку і в інших місцях, безпосередньо в монастирі. Вже відкрито фундаменти, де колись стояли будинки на території монастиря. Але, головне, як стверджує митрополит, це те, що гетьман України Іван Виговський похований саме в Манявському монастирі. Цьому є підтвердження – лист його дружини Лени. Він написаний ігуменом Дорофеєм через три роки після вбивства гетьмана. В ньому дружина просить похоронити її поряд з коханим чоловіком. 

Дружині Івана Виговського Олені дозволили сповнити заповіт колишнього гетьмана, який у передсмертнім тестаменті записав: "Тіло моє по християнському порядку землі віддати, котре має лежати у Скиті Великім, у склепі мурованім, в церкві Воздвиження Чесного Хреста...". 1664 року вдова доправила останки Виговського на Галичину. 

Читайте також: Перлини Прикарпаття

За результатами археологічних розкопок, готується видання книги, яка відкриє непізнані сторінки історії Манявського скиту. 

У Манявському Скиті відкрили перший в Україні пам’ятник українському гетьману Івану Виговському.

Владика Іоасаф, митрополит Івано-Франківський і Галицький Української православної церкви Київського патріархату освятив пам’ятник і відзначив, що немає жодних сумнівів у тому, що могила гетьмана знаходиться у Скиті Манявському. Владика переконаний, що життя та жертовність Івана Виговського повинна стати прикладом для молодого покоління.

Ідея пам’ятника з’явилась у галицького скульптора Василя Гурмака ще десять років тому. А на початку літа цього року знайшлися меценати, які профінансували спорудження монумента. Пам’ятник Виговському постав у Манявському Хресто-Воздвиженському монастирі за сприяння Володимира Грабовецького та Юрія Дерев’янка, співголів Всеукраїнського благодійного фонду Юрія Дерев’янка.

Меценат Володимир Грабовецький відзначив: «Іван Виговський – недооцінена постать в українській історії. Він жив у часи, наближені до теперішніх, був змушений протистояти тиску з одного боку Варшави, з іншого – Москви. Але він не схилився. Проявив себе як дипломат і політик, справжній патріот і борець за Україну.

Манявський скит з висоти пташиного польоту

За матеріалами сайту Православ'я на Прикарпатті

Читайте також: Життя релігійної спільноти Прикарпаття