В Івано-Франківську відкрили анотаційну дошку отцю Андрію Бандері

В приміщенні підвалу теперішньої СШ № 5 в місті Івано-Франківську по вулиці І.Франка колись була в‘язниця. Тут 5 днів перебував ув‘язнений “нкведистами” Андрій Бандера.

В пам‘ять про це до 60-х роковин смерті провідника нації Степана Бандери в Івано-Франківську з'явилась анотаційна дошка отцю Андрію Бандері. У сфабрикованій справі його найбільшим злочином був той, що він підтримував зв'язок зі своїм сином Степаном.

"Встановлення цієї дошки є дуже символічним. Вона ще раз нагадає, чиї ми дочки, сини та правнуки. Завдяки проєкту, в рамках якого встановлюються анотаційні дошки, ми можемо дізнатися про героїчних постатей міста Івано-Франківськ", – сказав міський голова Руслан Марцінків.

“Для органів НКВС Андрій Бандера був потрібен, бо він був провідником Степана Бандери. В Києві його допитували, застосовували фізичну силу. Там він зізнався, що всі його діти є націоналістами. Але він не учасник руху, бо є священником. Андрій Бандера часто ховається в тіні свого сина. Проте Степан Бандера не був би таким, якби не виховання. Сподіваюся, незабаром церква визнає його блаженнішим”, – розповів присутнім директор Івано-Франківського музею визвольної боротьби Степана Бандери, Ярослав Коретчук.

На відкриття дошки прийшли франківські чиновники, учні шкіл з вчителями та містяни.

Довідка.

Отець Андрій Михайлович Бандера народився у 1882 році.

Він разом із батьками мешкав у Стрию. Після гімназії навчався на богословському факультеті Львівського університету. Здобувши освіту, одружився з Мирославою Глодзінською, яка походила зі старовинної галицької родини священиків. У 1906 році Андрій Бандера був рукоположений у сан священика митрополитом УГКЦ Андреєм Шептицьким. Протягом 7 років він служив в одній церкві зі своїм тестем у селі Угринові на Івано-Франківщині.

Прихожани відгукувались про нього як про доброго пастиря, який ніколи нікого не скривдив, захищав бідних і ніколи з цих людей не брав грошей за треби.

Отець Андрій багато працював з парафіянами, залучав селян до читання. Оскільки мав велику бібліотеку, то його книги розходились серед людей.

Коли у 1919 році було проголошено ЗУНР, отця Андрія призначили послом Української Національної Ради ЗУНР в Станіславові (Івано-Франківськ). Він був духовним опікуном Української Галицької Армії.

У 1922 році пережив страшне горе – його 34-річна дружина померла від туберкульозу горла, залишивши восьмеро дітей. Невдовзі відійшла у вічність наймолодша донька, ще немовлям.

Отець Андрій залишився сам із сімома дітьми. Життя не шкодувало його синів та доньок. Усі вони або ж загинули, або ж зазнали шалених страждань за життя.

Марта-Марія (1907-1982 – багатолітній політв’язень, померла на сибірській каторзі;
Степан (1909-1959 – провідник ОУН, вбитий агентом КДБ у Мюнхені;
Олександр (1911-1942) та Василь (1915-1942) – загинули у нацистському таборі Аушвіц;
Володимира (1913-2001) та Оксана (1917-2008) – багатолітні в’язні концтаборів;
Богдан (1919-194(?) – загинув на полі битви під псевдо «Митар».

Однак непоправне горе і біль, який стискав серце отця у зв’язку з втратою дружини та доньки, не зруйнували його як духовну особистість і сильну людину. У кожному селі, де він служив парохом, отець створював «Просвіту», читальні, споживчі кооперативи, товариства «Сільського господаря». Двічі польська поліція арештовувала священика. У 1928 році разом із сином Степаном він був ув’язнений за те, що відправив панахиду на могилах січових стрільців, але до року цю справу закрили за браком доказів. Вдруге отця Андрія заарештували у 1930 році за підготовку зустрічі парафіянами митрополита Андрея Шептицького.


22 травня 1941 року, за місяць до початку Другої світової війни, отця Андрія і його доньок Марту і Оксану заарештували. Приводом стало те , що вони буцімто переховували нареченого служниці. Однак насправді усі розуміли, що справжня причина арешту – це діяльність Степана Бандери. На п’ятий день арешту його етапували в Київ, у третє управління НКВС УРСР.

Слідство вів уповноважений третього відділу, молодший лейтенант держбезпеки Войцехівський. Допити були безконечними. З протоколів дізнаємося, що отець Андрій говорив про себе: «Офіційним членом ОУН я не є з релігійних мотивів. Погоджуюсь із принципом: «Кожна влада від Бога…» Я є симпатиком українських націоналістів. Сам ніякої участі в ОУН не брав, хоч мені відомо про практичну діяльність ОУН в західних областях України і за кордоном».

Допити велись напередодні і в перші дні Другої світової війни. Енкаведисти поспішали. Німці уже були в Галичині.

10 липня 1941 року отця Андрія Бандеру розстріляли.

Лишень у 1992 році родина дізналась про долю свого батька. У цьому ж році він був реабілітований прокуратурою, тобто визнаний невинним в інкримінованих йому більшовиками злочинах. Донині невідомо, де поховані останки отця.

.