Чи буде існувати й надалі ліжникарство, як етнокультура Гуцульщини

Такого масштабного заходу, як цьогорічний ІІ Міжнародний фестиваль-ярмарок «Барви карпатського ліжника», що відбувся у «столиці ліжникарства» – Яворові на Косівщині, – це село ще не бачило за свою понад 320-літню історію.

Участь у велелюдному дійстві, ініціатором якого став директор РЦНМ «Гуцульська ґражда», кандидат сільськогосподарських наук В. П. Лосюк, взяли причетні до ліжникарства митці з гуцульських регіонів Прикарпаття, Буковини, Закарпаття, української діаспори в Румунії. Гостей та учасників свята привітав голова Івано-Франківської обласної ради Олександр Сич, пише 0342.ua з посиланням на Галичина.

Варто б детально спинитися тут на проблематиці, офіційно означеній як «Розвиток мистецьких осередків як засіб збереження етнокультури Гуцульщини». Цій темі було присвячено панельну дискусію та науково-практичну конференцію у трьох секціях: «Відродження традиційного вівчарства» (модератор – старший науковий співробітник Інституту агропромислового виробництва Карпатського реґіону, кандидат біологічних наук Василь Гуменюк), «Розвиток ліжникарства» (член Спілки художників України Василь Корпанюк) та «Популяризація екологічного і культурного туризму» (заступник начальника управління економічного розвитку, торгівлі і туризму Косівської РДА Ірина Дімбровська). Саме на цих засіданнях відомі мистецтвознавці, економісти, аграрії обговорили важливі аспекти збереження і примноження традицій народного мистецтва і Яворова, й Гуцульщини загалом, адже воно неможливе без тієї чи іншої матеріальної бази, сировини, як, скажімо, ліжникарство – без овечої вовни.

Читайте також: Косівська мальована кераміка – диво Гуцульщини

Саме з огляду на це учасники конференції – вчені та практики – загострили увагу присутніх на катастрофічному скороченні поголів’я овець української гірськокарпатської породи, а лише вовна саме цих тварин придатна для виготовлення високоякісних ліжників, котрі вже давно стали своєрідною візитівкою Яворова, Гуцульщини і навіть України. Форум ухвалив постанову про необхідність розробки, затвердження і державної програми відродження гірськокарпатського вівчарства, нарощування поголів’я овець згаданої породи, збереження і примноження традицій ведення галузі.

Голова Косівської районної ради Павло Ванджурак підтримав ідею спільних зусиль на відродження вівчарства, а також торкнувся проблематики загальної інтенсифікації тваринництва в передгірних та гірських населених пунктах, адже тут практично немає змоги провадити рільництво, тому вівчарство, скотарство, розведення кіз може і повинно стати основою економіки реґіону – як це було споконвіку. Учасники фестивалю мали змогу оглянути козеферму яворівського підприємця Івана Вепрука та його сироварню, облаштовану згідно з сучасними досягненнями в цій справі справи, і це – можна сказати – перша обнадійлива ластівка нового підходу до відродження тваринництва, базована на принципах ринкової економіки і належного підходу до організації аграрного виробництва.

Промовці підкреслювали важливість збереження народних традицій ліжникарства Гуцульщини й гармонійного поєднання новацій, які останніми роками багато в чому видозмінили колористику, візерунки та інші параметри ліжника й існує загроза втрати саме давнього варіанту цього виробу, характерного суто для Гуцульщини. А цього допускати ніяк не можна.

Нині розробляють обласну комплексну програму з розвитку екологічного та культурного туризму на період до 2027-го року. Й учасники фестивалю-ярмарку зійшлися в тому, що необхідно подати свої пропозиції до цього документу, щоб він був наповнений привабливими, реалістичними й важливими для регіону проектами.

Читайте також: Традиційний одяг на Прикарпатті сто років тому: унікальні фото гуцулів (фото)

Про гуцульський ліжник.

Справжній гуцульський ліжник – ковдра з овечої шерсті – не просто невід’ємний атрибут гуцульського побуту з давніх-давен. Він має особливу енергетику, у якій поєднана сила гір і тепло рук майстрині, яка виготовляла цей традиційний гуцульський виріб.

Ліжник – виріб універсальний. Його можна використовувати як власне ковдру, як покривало на ліжко, як килим на стіну чи підлогу… Ліжник не просто зігріває в морози. Гуцули його вважають  оберегом і широко використовують  у народній обрядовості. Ліжник супроводжує все життя гуцулів – від приходу в життя до завершення земного шляху. Ліжник є обов’язковим елементом весільного обряду, бо ж люди вірять, що цей виріб привертає до хати добро і є символом затишку та достатку.

До середини ХІХ століття ліжники на Гуцульщині виготовляли лише для власних потреб. Всі етапи – від вирощування овець і включно з ткацтвом – власноручно. До кінця ХІХ століття ліжники робили з нефарбованої вовни. Великі – до 5 метрів завдовжки – джергами і використовувалися як простирадло і ковдра водночас. А  а маленькі, присідлачі, клали замість сідла на коня. Найдавніші ліжники або були однотонними, без узорів, або ж з найпростішим візерунком  – чергувалися смуги природнього кольору овечого руна.

Читайте також: Вербовецька сорочка: як в Карпатах створювали найціннішу спадщину гуцульської культури (ВІДЕО)

Ліжники свідчили і про заможність господарів. У 1869 році польський етнограф Вінцент Поль, описуючи побут гуцулів, казав: “Про багатство гуцула свідчить кількість ліжників, порозвішуваних на жердці біля ліжка”.

В умовах натурального господарства ліжнику прописаний сценарій від народження до самої смерті, який ділився на кілька етапів. Коли новий – використовували на постелі, пізніше на лавицях, на припічку; далі ним встелювали сидіння возів, кидали під сідла на конях, в взимку кутали ноги на санях. Коли ліжник доходив до зовсім сумного стану, ним гріли  худобу в стайні у люті морози. Тому старі ліжники на Гуцульщині не зберігали.

Аби виготовити один ліжник, треба не менше двох тижнів часу. Працюють над ним з ранку і до вечора. Кожна родина має свій секрет у виготовленні ліжників.

Популярність ліжників нікуди не зникає, але все менше людей займаються їх виготовленням. Причина проста - молодь не хоче через малоприбутковість справи, а старих людей котрі займаються ліжникарство стає все менше. Тому ліжникарство і його традиції можуть бути частково втрачені, як етнокультурна цінність гуцулів та Гуцульщини вцілому. 

Читайте також:

Лудинє-фест- фестиваль автентичного одягу в Косові

Гуцульска трембіта - душа українських гір та гордість України

Колоритний Косівський ринок на Прикарпатті приваблює сотні іноземних туристів

Відродження української вишивки в Коломиї. ФОТО

Нічний ринок вишиванок у Коломиї став центром притягання туристів