Музей просто неба. Музей етнографії Прикарпаття в Крилосі (Музей народної архітектури та побуту)

Музей просто неба є структурним підрозділом Національного заповідника "Давній Галич". Він знаходиться на території давнього городища, на першій лінії оборонних валів, навпроти урочища Прокаліїв сад. Цей острівок народної архітектури знайомить відвідувачів з архітектурою і побутом жителів Прикарпаття кін. ХVІІ - поч. ХХ ст. Будівлі, що знаходься на території музею, свідчать про самобутність українського народного зодчества і водночас про його нерозривні зв'язки з традиціями будівельної культури слов'янських народів.

На площі 4,5 га нині завершується будівництво "мікросіл" чотирьох етнографічних районів Прикарпаття: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Кожна з цих зон уміло розпланована в мікрорельєфі місцевості, опоряжена малими архітектурними формами. В інтер'єрах пам'яток чимало етнографічних реліквій - предметів життя і побуту наших предків. Правда, невелика експозиційна площа зумовила ряд відмінностей цього музею від аналогічних йому. Зокрема, чимало архітектурних експонатів подаються не у вигляді садиб - житлово-виробничих ансамблів сільської забудови минулих часів, а як поодинокі, типові зразки житлових, господарських та виробничих споруд. Нині в музеї встановлено 11 архітектурних пам'яток, що представляють різні типи житлового та господарського будівництва.

Кожен, хто відвідує музей етнографії на Івано-Франківщині може познайомитись з основними архітектурними формами, укладом життя та побутом мешканців Прикарпаття. Споруди, представлені на території цього закладу охоплюють історичний період кінця XVII — початку XX ст. Заснований музейний заклад був у 1979 році. Площа території закладу просто неба – 4,5 гектарів.

Читайте також: Довідка паломнику: Княжа Криниця в Крилосі

Також тут представлена церква та різні господарські об’єкти. Є і вартова вежа, у якій знаходяться зброя та речі княжого періоду історії Галича.

Будинки у Музеї народної архітектури і побуту Прикарпаття всі оригінальні, представлені як зразки житла Прикарпатців. На площі музею їх встановлено у відповідному тематичному контексті. Виняток становлять хіба що окремі експонати - малі архітектурні форми, які в селах дуже швидко руйнуються, бо як правило їх будували з менш якісних матеріалів. Експонати до інтер'єрів будинків також зібрані відповідно до специфіки регіонів.

Історія музею

Музей етнографії, який раніше називався Музеєм народної архітектури та побуту Прикарпаття, створили на території городища, де за часів давнього Галича проходила перша лінія оборонних валів. Заснований заклад 1981 року. Він знайомить відвідувачів із архітектурою і побутом мешканців Прикарпаття кінця 17 – початку 20 століть. Скансен має площу майже 7 гектарів. Тут відтворено «мікросела» чотирьох етнографічних районів Івано-Франківщини: Покуття, Гуцульщини, Бойківщини та Опілля. Всі будівлі перевезені до музею з того місця, де раніше виконували свої безпосередні функції. Кожне житло у складі експозиції – то своєрідний етнографічний музей: із одягом, меблями, посудом, типовими для місцевості, яку вони репрезентують.

1. Регіон Покуття відображений традиційною покутською садибою кін. ХVІІ - поч. ХХ ст. (перевезена з села Торговиця Городенківського району), до якої входять хата, кошниця, оборіг, криниця-журавель, огорожа. У покутській хаті знаходиться колекція посуду (тарілки, горнята, глечики, горшки).
Крім того, у цьому регіоні знаходиться також виробнича споруда - олійня ХІХ ст. з с.Олеша Тлумацького району. Вона знайомить відвідувачів з процесом виготовлення олії.

Олійня – типово господарська споруда збудована наприкінці ХІХ століття і перевезена з села Олешня Тлумацького району.




Покутська хата з села Торговиця Городенківського району (кін. ХІХ – поч.. ХХ ст..):


На дворі садиби – господарські споруди: кошниця, оборіг і криниця:


2. Гуцульщина.

З етнографічної Гуцульщини в музей перенесено дві хати-гражди зі с.Устеріки Верховинського району кін. ХІХ ст., а також типову гуцульську хату 40-их років XX століття, яку перевезли з смт Ворохти Надвірнянського району. Це трикамерне житло - хата-хата-комора. У ворохтянській хаті знаходиться діючий ткацький верстат, на якому виготовляли килими та гуцульський одяг.

Гуцульська хата-гражда - це замкнута забудова з хатою, коморою, притулами, що були характерними для житлового будівництва того періоду. Вона дає можливість виявити низку традиційних прийомів зведення житла на Гуцульщині. Головна споруда двору - хата, яка складається з двох приміщень, розділених сіньми-"хоромами". Основний будівельний матеріал - дерево. Дах будівлі покритий драницею.

Гражда – типовий житлово-господарський комплекс місцевих гуцулів. Гуцульська гражда являє собою дерев’яний архітектурний ансамбль, що складається з житлового будинку і двору, обнесеного високою стіною з великими воротами. Зсередини гражди, як правило, накривалися дерев’яними навісами і мали уздовж стін господарські відсіки. Виконуючі функції житла, гражди слугували місцевим мешканцям у якості своєрідних фортець, де можна було сховатися від дикого звіря, непрошених гостей і навіть від сходу сніжної лавини.


Гуцульська хата 40-их років XX століття з селища Ворохти Надвірнянського району:

3. Бойківщина.

Бойківщину демонструє традиційна хата 1878 р. (про це свідчить дата на сволоку), з с. Поляниці Долинського району. Це трикамерна курна хата. У ній виставлені куделі, прялки. В одній із кімнат оформлено експозицію однокласної школи-"дяківки". Тут також заходяться найчисленніші збірки народних тканин, вишивок та одягу.

Бойківська курна хата (1787 р.) з села Поляниці Долинського району – помешкання священика:

Разом із житловим приміщення в хаті також знаходилася церковна школа та майстерні:


Ще одна бойківська хата, значно скромніша:


Стодола з Бойківщини: 

4. Опілля.

Опілля представлене садибою з хатою ткача середини ХІХ ст. та господарською спорудою - стодолою кін. ХІХ ст., перевезеними зі с. Викторів Галицького району. Хата заможного селянина. Тут знаходиться колекція вишивки із сіл Pогатинського та Галицького районів. Це жіночі та чоловічі сорочки, обруси, простирадла, пішви, а також народний одяг - чоловічий і жіночий, повсякденний і святковий. У господарській споруді - стодолі виставлені засоби транспорту та знаряддя праці.

У цьому регіоні також знаходиться дерев'яна церква поч. ХХ ст. з с. Поплавники та виробнича споруда - кузня кін. ХІХ ст. з с.Тенетники Галицького району. А ще тут знаходиться дуже велика колекція опільської вишивки - жіночі й чоловічі сорочки, обруси, простирадла, пішви, народний одяг.

Опільська хата збудована в середині ХІХ століття і перевезена з села Вікторів Галицького району.


Житло опільнян у XVII – ХІХ століттях складалося з сіней, житлової кімнати і комори.
Інтер’єр житлової кімнати: 



Найцікавіший експонат скансену – дерев’яна церква початку ХХ століття з села Поплавники Галицького району: 


Ганок: 

Читайте також: Перлини краю: КНЯЖИЙ ХРАМ У КРИЛОСІ (ВІДЕО)