Станіславський пивзавод: історична пам'ятка та зразок промислової архітектури XVIII століття

Івано-Франківський пивзавод або Пивоварний завод — пам'ятка архітектури національного значення у місті Івано-Франківськ. Складається із двох корпусів — солодового та варного цеху, які зведені в 1767 р. Пам'ятка є рідкісним зразком промислової архітектури України другої половини XVIII століття. 

У привілеї Андрія Потоцького від 7 травня 1662 про надання Станіславову Магдебурзького права є такі рядки: «На передмісті дозволяю будувати броварні, солодовні, винокурні, маєтки, на що кожному будуть виділені ділянки». Привілей варити пиво містяни Станіславова отримали навіть раніше за Магдебурзьке право.

Через 105 років (1767 рік) в Станіславі було зведено пивоварний завод. Тоді були побудовані дві будови (варильний і солодовий цехи) для виробництва пива. Треба зазначити, що на ті часи на Галичині центром пивоваріння був старовинний Львів.

Варний цех

Будівля варильного цеху була зведена в стилі бароко, цегляна, прямокутна в плані, одноповерхова, з підвалами, покрита двосхилим дахом зі склепінчатим перекриттям.

Будівля солодового цеху також в стилі бароко, цегляна, прямокутна в плані, двоповерхова, на високому цоколі, з мансардою, вкрита напіввальмовим дахом. Фасади розчленовані пілястрами і невеликими вікнами. Перекриття пласкі, на дубових опорах.

Солодовий цех

Щодо точної дати побудови заводу, то тут досі є суперечки. На фасаді варного цеху з незапам’ятних часів висіли дерев’яні цифри «1767». Цій даті свято вірили історики та краєзнавці. Навіть солідне видання «Памятники градостроительства и архитектуры Украинской РСР» за 1983 рік подало інформацію про споруду з охоронним номером 1137: «Пивоварний завод складається з кількох корпусів, два з яких (варний і солодовий) побудовані у 1767 році. Будівля варного цеху у стилі бароко, цегляна, прямокутна у плані, одноповерхова, з підвалами, вкрито двосхилим дахом. Пам’ятка є рідкісним взірцем промислової архітектури України другої половини XVIII століття, що використовується за первісним призначенням». 

Однак, ця дата нічим не підтверджена. Краєзнавець Михайло Головатий довів, що будівля іншого, солодового цеху, була споруджена значно пізніше — між 1848 та 1857 роками. 

А що ж варний цех? Він не позначений на станиславівських мапах 1768, 1792, 1800 та 1804 років. На місці солодового цеху розташовувався бастіон фортеці, а там, де нині варний, стояли невеличкі дерев’яні будинки. Скоріш за все, варний цех збудували після ліквідації станиславівської фортеці, тобто вже після 1812 року. 

Можливо, 1767 — це дата заснування заводу, а не будівництва конкретного приміщення? Таке справді може бути, адже Андрій Потоцький дозволив мешканцям варити пиво своїм привілеєм від 1662 року, а в наступному столітті Станиславів налічував уже кілька броварень. 

В 1787 році пивоварнею володів граф Петро Потоцький, але в 1801 році пивоварня перейшла у власність Австро-Угорської держави за борги. У ті роки в місті працювало п’ять (!) пивоварень, але завод Потоцького був найбільшим. Згодом (1888 рік) пивоварня перейшла у власність братів Лінднер. ( Browar Mojżesz Lindner; Browar Braci Lindner).

В середині XIX століття на пивоварні працювало 40 осіб. Разом з пивоварнею на західній околиці міста, в селі Княгинин, завод виготовляв щорічно 12 тисяч відер пива, а також пивні дріжджі.

В 1905 році бізнес викупив Пьотр Зедельмайер. Пивоварня стала сімейним бізнесом німця Зедельмайєра, а потім його родини аж до приходу перших совітів у 1939 році. (Browar Piotr Sedelmajer).

В 1912 році «Browar Parowy Sedelmajera Sp.z.o.o.» мав 57 робітників. До слова, вулиця, на якій була броварня називалася Зедельмайерівська.

В 1936 році капітал товариства становив 300 тисяч злотих, пивоварня виробляла близько 300 тисяч дал пива щорічно (1 дал = 10 літрів), яке продавали більше 20 гуртових складів в Станиславові та в Калуші.

А потім прийшли совіти й весь пивний бізнес родини Зедельмайерів накрився. Навряд чи совіти прикрили пивзавод, бо під час німецької окупації він продовжував успішно випускати пиво й називався Dampfbrauerei GmbH (Товариство з обмеженою відповідальністю «Dampfbrauerei»).

Другі совіти закріпилися в Станіславові на довгі 47 років й назвали броварню «Станіславський пивзавод». Втім, згодом «на прохання трудящих» в нашого міста відібрали історичне ім’я й дали псевдонім. Відповідно перейменували й підприємство – «Івано-Франківський пивзавод».

Було два пивних ларька й перед морфологічним корпусом медінституту на теперішній площі Шептицького (тоді вона носила назву якогось чергового московського ката Уріцкого, чи то Моїсея, чи то Сємьона). В 1980 році на вулиці Низовій (тоді Камо) відкрився перший в Івано-Франківську повноцінний пивний бар «Ватра». Бар на той час був настільки крутим, що про нього навіть написали у всесоюзному журналі «Общественное питание»: «Пивбар в Ивано-Франковске – это не просто бар. Это пивной ресторан» – захоплено писав московський журналіст. В ларьках пиво коштувало 22 копійки півлітра, а у «Ватрі» – 45 копійок. Тому завсідники ларьків дуже здивовано дивилися на тих, хто гордо проходив повз них прямуючи до «Ватри».

Ще можна згадати популярні у 70-х, початку 80-х, пивні заклади такі як пивний павільйон «Гратки» (назва народна), на місці нової частини стоматологічного корпусу медуніверситету навпроти кінотеатру «Люм’єр» (тоді – кінотеатр ім. І. Франка), «Оунівку» (назва теж народна) на першому поверсі будівлі (тепер вже знесеної), де за Польщі розміщувався готель «Брістоль» (вулиця Лесі Українки), пивний бар «Три пеньки» (назва також народна) в приміщенні на розі теперішньої вулиці Бачинського (колись Єнгельса) та Вічевого майдану (площа Перемоги). А також численні пельменні та їдальні, де пиво було як в пляшках, так і на розлив (як правило розведене).

Всі згадані заклади постачав пивом переважно Івано-Франківський пивзавод. Лише іноді в «Ватру» завозили чеський лагер, а в магазини калуське пиво. То ж не дивно, що в 1983 році Івано-Франківським пивзаводом було зварено 909 тисяч дал пива (9 мільйонів 90 тисяч літрів). Цифра, насправді вражаюча, чи не так?

Роки після розпаду СРСР негативно відбилися на підприємстві. ВАТ “Івано-Франківський пивзавод” ще кілька років рипалося, намагалося випускати нові сорти пива, але хтось таки вирішив зумисне збанрутувати підприємство, щоб хапнути і будівлі, і територію.

Будівлі франківської броварні являли рідкісний зразок промислової архітектури України другої половини XVIII століття, який, до того ж, використовувався за первісним призначенням. Комплекс будівель пивзаводу було занесено до Державного реєстру пам’яток архітектури національного значення у 1979 році.

Фото з архіву Зеновія Соколовського

Варити пиво на Івано-Франківському пивзаводі перестали на початку 2000-х, а остаточно виробництво зупинилося в 2002 році (хоча у Вікіпедії зазначений рік банкрутства – 1997). З ініціативи тодішньої міської влади (міським головою був Зіновій Шкутяк) пам’ятку було виставлено на приватизаційний аукціон. Пам’ятку архітектури – варильний цех просто знесли, а на тому місці збудували модернізовану копію, в якій зараз функціонує фаст-фуд Royal Burger.

Будівля ж солодового цеху поволі руйнується.