Середньовічні кораблі на міському озері (фоторепортаж)

Він приверне увагу туристів до Франківська як такого, в якому створюються вагомі креативні культурні проекти. Проект покликаний максимально залучити громадськість до створення цих культурних об’єктів. Крім того, спонукатиме молодь долучитись та проявити свій потенціал в навчальних і розважальних програмах будівельного майданчика. З цією метою вже навесні 2019 року на території міського озера буде облаштована справжня «Середньовічна Корабельня».

Володимир Ільків,  співорганізатор проекту, відповідальний за реконструкцію човнів, директор БО «Благодійний Фонд «Дороги предків» та Назар Морозко, керівник будівництва кораблів в проекті «Середньовічна корабельня» і засновник благодійного фонду «Дороги предків», розповіли WestNews про перспективи розвитку історичного туризму в Україні, народження ідеї, секрет свого успіху та плани на майбутнє.

Про складний шлях до успіху

Назар: Взагалі-то, ми думали над тим, щоб будувати відразу великий човен. Але для того, щоб побудувати таких розмірів корабель, потрібно було зробити щось менше, аби побачити, як воно працює. Нам було цікаво зробити таку експериментальну експедицію «Івано-Франківськ – Галич»: по річці Бистриці спуститися вниз, від  Клузова, а потім по Дністрі добиратися вверх проти течії до Галича. Корабель назвали «КРЕДО».  Збудували  човен зі смереки.  Спочатку ми планували робити із сосни, проте вона так і не приїхала. Його розміри  5, 5 метри.  Цей корабель може вмістити 6-7 чоловік, є три пари весел. Кошти, за які будувався човен, були наші. Багато знайомих говорили, що це все неможливо, а виявилося – навпаки. Були моменти екстремальні, але все реально.

Володимир:  Протягом трьох днів тривала наша подорож. Але якщо брати час, який ми плили, – це 16 годин. В експедиції брало участь троє людей: ми і наш спільний знайомий з Волині.

Про кораблі

Володимир:  Ми підбирали кораблі, які б нам було реальніше збудувати, зважаючи на матеріали і ціни. Вибрали “Гарольда ІІІ”, бо в нього відповідні габарити: 17 метрів завдовжки і вміщає 30 чоловік. Тобто, він невеликий, відносно скандинавських, вікінських кораблів того періоду. Але в той же час, досить місткий. 30 чоловік – це багато. Через це ми й обрали його. Щодо до другого, то у нас була можливість реконструювати праукраїнські кораблі про які є описи, але ніхто не знає, яка в них була форма. Як от човен-довбанка, який у 2015 році було знайдено на Волині. Тут уже з’являються археологічні дані. Тому ми взялися за це. Його довжина сягала понад 12 метрів. Човен датовано ХІІІ століттям. Особливості конструкції таких човнів дозволяли легко маневрувати як на річках при сплаві (течія, круті повороти, мілини тощо), так і під час бойових дій.

Назар:  Назви суден не є випадковими чи вигаданими. Вони символізують поєднаність двох народів, які мають схожу любов до судноплавства. Ця любов проходить через віки, як і дійшла до нас історія про кохання двох людей царського роду, які поєднали свої долі. Ці історичні постаті, як два горді кораблі, пройшли історією своїх народів і залишаться назавжди закарбовані в цих монументах.

Доля “Гарольда ІІІ” та “Єлизавети” перегукується з історією Скандинавії того періоду, де велика частка людей, вікінгів, вирушала в пошуках кращої долі в далекі світи. У наш час також багато українців шукають кращого життя по інших краях, аналогічно скандинавам 1000 років тому. Однак сьогодні Скандинавія – один із найуспішніших регіонів, який дає можливість подивитись в ретроспективі на те, що і в нас є шанс все налагодити на своїй землі. Колись вони приходили до нас в найми, а тепер ми їдемо. Але все минає. Тому ці кораблі є символом кращого майбутнього України в європейській спільноті.

Про наукові знання та професійні навики

Назар: Найперше треба мати бажання. Бажання і якусь вищу ціль. Тоді можливо і дослідити, і зробити. Плюс нам трохи легше, бо ми за фахом художники, і спеціалізація наша – дерево.

Про кошти

Володимир:  У цілому ціна проекту складає 1,5 млн гривень. Це кошти, які потрібні на будівництво трьох кораблів.  Згодом ми будемо робити пробну довбанку, менших розмірів, з шестиметрової колоди, щоб подивитися, як розводяться борти. Це перший етап.

Реконструкція шестиметрового човна-довбанки буде своєрідною репетицією перед будівництвом повномасштабного. Будівництво човна буде проводитись середньовічними методами за допомогою попередньо виготовлених інструментів за археологічними зразками. Одяг учасників також буде реконструйований у відповідності до епох Х-ХІІІ ст.

Про спонсорство

Назар: Ми зараз оголосили акцію на збір коштів «200 внесків по 200 грн». Нам потрібно двісті людей, які вкладуть 200 гривень, щоб проект міг “стартанути”. Людина, яка вклала гроші, буде мати можливість покататися на міському озері на човні скандинавського типу, який ми вже виготовили і спускалися річками Бистриця та Дністер. Також важливо для проекту під час будівництва зібрати відео- та фотоматеріали для подальшої презентації та звіту проекту. Надалі їх використовуватимуть для популяризації та в освітніх цілях.

Про будівництво

Назар: «Гарольд ІІІ» та «Єлизавета Київська» будуть будуватися просто на березі озера. Ми там облаштуємо будівельний майданчик «Середньовічну корабельну». Тому так і назвали проект. Протягом п’яти місяців ми будуватимемо ці кораблі.

Про команду

Володимир:  Перша група – це обмежене коло людей, які повинні будувати постійно і стабільно. Група, яка буде розбиратися в тому як і що будується. Друга група – це волонтери, які мають бажання допомогти. Будуть допомагати в якомусь аспекті під керівництвом цієї обмеженої групи будівельників. Кожен може долучитися в міру того, наскільки в нього є бажання та можливості: фінансова частина, фізична та навіть фотопопуляризація.

Про цілі проекту

Володимир:  Протягом п’яти років організовували поїздки по сиротинцям, допомагали центрам для нарко- та алкозалежних, їздили у тюрми. Через якийсь час ми побачили, що воно не приносить результату, на який надіялися. Через те, що діти лишаються в середовищі, в якому вони і були, і це нічого не міняє. Крім того, що вони стають споживачами, тобто ще більше переконуються в тому, що в їхніх проблемах винувате суспільство. І суспільство ніби від них відкуповується і повинно щось давати. Доходить вже до того, що коли приїжджаєш, вони говорять: «Що привезли?» Ці діти, можна сказати – «суспільні паразити». При тому, що останнім часом тенденція до такого волонтерства дуже зросла, і там мало не кожного тижня, якщо не кожного дня, є якась група людей, яка приходить і їм щось розказує, а вони, як то кажуть, головою махають і чекають коли щось дадуть. Вони не цінують ні іграшки, ні одяг, нічого…

Їм з одного боку потрібно виховання іншого порядку, бо дітей опікують пасивному рівні. У вільний час тільки граються. Максимум – до школи ходять і все. Вони не пристосовані до життя, не готові до праці. Фактично, стають такими, які не можуть за себе подбати. Потенційно – це росте новий криміналітет. Ці діти не можуть вийти за межі свого оточення. Навіть коли вони виходять із сиротинця, коло їхнього спілкування залишається те саме. Через те, що це їхні друзі, знайомі.

А в цій ідеї ми можемо долучити патріотичне виховання, історичне, практичне. Місце альтернативного перебування, в якому будуть різного плану люди і, особливо, діти.

Про благодійництво

Володимир: У кожної людини є тільки час. Але вона може використати його на повну, а може відпочивати і розважатися.  Нам здається, що ми відпочинемо, але це не так. Мозок не відпочиває. Навіть пасивна діяльність – це діяльність. Ми можемо її на користь використати, а можемо спустити її ні на що.

Назар:  Ми не робимо нічого для нікого. Ми робимо все для себе. Що я зроблю для себе, те і буду мати. Я або проживу життя, або просиджу життя, або пролежу. Є завжди ініціативні люди, які беруть відповідальність за соціум. Їм за те не потрібна вдячність, вдячність – це і є саме ця діяльність. У нашому випадку – так само.

Про автентичні матеріали

Назар: Зараз, при будівництві «Гарольда ІІІ» та «Єлизавети Київської», ми хочемо працювати автентичними інструментами. Звичайно, будемо десь використовувати електричні, але тільки в тих місцях, де воно не втратить своєї автентичності. Це будуть натуральні природні матеріали, які використовувались в Середньовіччі:  шерсть, дьоготь, дерево, каніфоль в деяких моментах.

Про час

Назар: Це те, чим ми живемо. Коли хочеш зробити щось більше, треба чимось жертвувати. Це наш час. Ми його вкладаємо, бо хочемо зробити щось більше. Хочемо якихось певних перемін в соціумі в цілому. Вкладаємо стільки, скільки можемо. Стикнулися із тим, що дуже слабо популяризується ця культура, тобто вона в обмеженому колі.

Про тенденції

Володимир: Звідки береться мода? З’являється одна людина, яка починає вперто робити щось всупереч загальній тенденції. Через деякий час інші починають наслідувати. Потім їх стає більше і більше. Це і є мода. Але хтось починає ту моду завжди. Тут питання сили: я сильний почати цю моду чи я тільки сильний наслідувати і робити так, як всі?  Немодні речі це всього на всього хвиля, яка нині в одну сторону б’є, а завтра її вітер буде гнати в другу. Мода питання дуже мінливе.

Про ціни на сплав

Назар: Це буде близько 200 доларів. Така ціна буде за умови, якщо сплав триватиме п’ять днів з харчуванням. На кораблі може бути 25 чоловік, тому що потрібна буде ще команда з п’яти осіб, яка управлятиме ним.

Ми хочемо, щоб кошти від сплавів йшли на рахунок фонду. А фонд зможе реалізовувати різні соціальні проекти: історичні, культурні, підтримувати молодь в якихось їхніх добрих починаннях, можливо, на видавництво якихось книг, зйомку фільмів і т. д.  Ті, які будуть спрямовані на популяризацію культури, історії України на наших теренах і закордоном.

Про дітей

Назар:  Плануємо дотаційні місця для дітей з малозабезпечених сімей, сиротинців і т. д. Ми б хотіли, щоб ці діти налагоджували комунікації з іншими соціальними верствами населення. Таким чином, у них буде можливість вирватись з того середовища, в якому зараз знаходяться. Хочемо дати можливість, а вибір звичайно за кожним особисто. Якщо вони приймуть рішення вирватись звідти, вони будуть мати таку можливість. А якщо це буде для них просто сплав, після якого повернуться в те саме середовище і не зроблять ніяких висновків, це знову ж таки їхній вибір.

Про іноземців

Володимир:  Зараз спілкуємось з менеджером однієї туристичної фірми. Він каже, що скандинави дуже цікавляться Україною, але їм тут немає на що подивитися. Визначних місць для туристів в Івано-Франківську немає, це проїзне місто. А завдяки цьому проекту вони з радістю приїдуть, щоб взяти участь і в сплаві, і навіть у будівництві. Менеджер туристичної фірми також спілкується з кораблебудівниками Норвегії, можливо зможемо налагодити співпрацю. Ми поїдемо до них для обміну досвіду, а вони пізніше приїдуть до нас. Таким чином проект має можливість стати міжнародним.

Про людей і мотивацію

Володимир: Є багато людей. Вони в Україні широко відомі у вузьких колах. Але це настільки харизматичні люди, які в той же час у соціумі непомітні, але все одно роблять свою роботу. Стараються максимально для соціуму, для людей щось зробити у своїй галузі, але водночас ніколи не висвітлюються, стараються бути непублічними людьми.

Назар:  Є люди, які просто роблять свою роботу, і це вражає!

Про хобі, роботу і покликання

Володимир: Є професійні дані – це художній напрямок, і є соціальна робота.  Певний період життя хочеться і тим, і тим займатися. Ти стоїш двома ногами на двох крижинах, які розходяться, і не можеш встояти або на одній, або на другій. Великий шанс треба чекати, але до того шансу потрібно робити маленькі кроки. Є якась ціль, здійснювати її. Не час, не гроші і не сила. Потім уже набирається якийсь багаж і розуміння того, що хочеш досягти в житті.

Минуле – це певний гарний досвід. Хто досягає якогось успіху в певній галузі? Це ті, які мають альтернативні знання в іншій. І коли дві різні сфери діяльності зливаються до купи, тоді вони дають якусь таку творчу новизну.

Про труднощі

Володимир: Є така річ, коли хочеш дійти до вершини, то маєш бачити тільки вершину. Якщо навіть такі думки є, то в голос їх бажано не говорити, щоб не сіяти паніку в інших і в себе.

Про волонтерство

Володимир: Можуть будь-які люди долучитися. Всі охочі жителі, гості міста, туристи будь-якого віку. Наприклад, якщо це діти, то можуть приходити із батьками. У нас буде там ремісничий майданчик на території будівельного. Це  такий своєрідний час для дозвілля сім’ї. У залежності від віку дитини, під наглядом дорослого, будемо давати просвердлити якийсь отвір середньовічним свердлом. Давати сокирку, якщо це підліток. Але все під контролем.

Про старт проекту

Назар: Стартує з березня, але на озері з квітня. З березня буде репетиція з довбанкою перед будівництвом повномасштабного. Репетицію плануємо зробити десь в лісі, в такій автентичній структурі, в автентичних костюмах, з старими інструментами, якими робили в Середньовіччі, без різних електроінструментів. Хочемо це все зафільмувати, щоб популяризувати і рухатися дальше в цьому напрямку. На озері проект будівництва і формування будівельного майданчика вже буде починатися з квітня. Тоді привеземо човен, який ми побудували, і вже «Середньовічна корабельня» буде відкрита для відвідувачів. Буде можливість покататись чи зробити свій внесок в будівництво подальших кораблів. Сума не маленька, і ціль наша – залучити громадськість. Зробити якийсь вагомий історико-культурний об’єкт для того, щоб об’єднати різні верстви населення, соціальні організації, благодійні, громадські, малий і середній бізнес.

Про музеї

Назар: «Середньовічна корабельня» – це інтерактивний музей, де діти і дорослі зможуть не тільки побачити автентичні інструменти, а й торкнутися їх, спробувати ними щось зробити. Проблема наших музеїв у тому, що все за склом. А як воно працює, дітям не цікаво.

Ми з досвіду бачимо, як у дітей світяться очі, коли вони приходять до нас в майстерню і дивляться на кораблі із великим захопленням.

Джерело: versii.if.ua