Любов на все життя. Зустріч з Володимиром Дяченком.

Любов на все життя. Звучить прекрасно, але трапляється рідко. Сучасність – інша. Хоча, мабуть, усе ж із тими самими прагненнями прекрасного і вічного. Принаймні, саме таку сентенцію потвердила творча зустріч з Володимиром Дяченком, яка відбулася у читальній залі Центральної міської бібліотеки м. Івано-Франківська.

Творча зустріч була присвячена виходу у світ його книги «Хмаринко моя неповторна». Унікальність і неповторність якої полягає в тому, що від першого і до останнього слова книга присвячена дружині автора, відомій спортсменці з гімнастики, майстру спорту Вірі Дяченко.

У 2012 році Володимир Іванович втратив дружину і після того, наче метою всього подальшого його життя, стала потреба говорити про свою дружину. Усюди і усяко, як тільки можна, щоб пам’ятати самому і не дати забути іншим.

Віра Дяченко все життя присвятила спорту і педагогічній діяльності, стала майстром спорту, перемогла на численних змаганнях, виховала чимало своїх послідовників, які зараз примножують вклад у справу розвитку гімнастики України. До останку працювала вчителем фізкультури спочатку у школі №17, відтак №24, де зараз продовжує працювати її чоловік. Прищеплювала любов до спорту вихованцям садочків №16, №4 і №20. До речі, разом з чоловіком  пліч-о-пліч пропрацювали 40 років.

Колеги, колишні учні, сусіди, друзі, знайомі – всі згадують про Віру Іванівну як про прекрасну людину, «педагога від Бога» і досі глибоко сумують з приводу її смерті.

Звісно, дуже сумує і чоловік. Це можна було застерегти під час презентації книги, де він неодноразово ледь стримував емоції і гірка чоловіча сльоза давала знати про той біль, що терзає його серце й досі. І він обіцяє, що робитиме ще і ще схожі кроки для того, щоб якомога більше людей почули про його дружину, познайомилися з нею, хай і посмертно.

Ми спитали у Володимира Дяченка, як виникла ідея книги.

Ідея виникла, коли дружина помирала. Тоді в нас відбулась така розмова. Вона сказала, мені: «Володінька, я, напевно, відійду, але щоб ти знав - з тобою я була дуже щаслива. Я все боялась вийти заміж за п’яницю і дебошира, а Бог послав мені тебе». Після цього вона попросила мене, щоб я зробив так, щоб про неї не забули. Я дякую Богу за кожну мить, прожиту зі своєю дружиною, і далі буду робити все для збереження пам’яті про неї.

Звісно, з професійної точки зору письменства дану книгу оцінювати важко, адже вона не вписується в жодні зі звичних рамок. Її можна навіть означити не просто книгою, а самим життям. Адже тут зібрана пам’ять, емоції, переживання і самого автора, і тих людей, які були особисто знайомі з Вірою Дяченко. Це і вірші, і пісні, і листи, і спогади, і ціла низка світлин, з яких до читача посміхається щаслива закохана пара Володимира і Віри Дяченків.

До речі, книга – не єдиний пам’ятний крок люблячого чоловіка. Нещодавно Володимир Дяченко вже вдруге організував Всеукраїнський турнір з гімнастики пам’яті Віри Дяченко і тепер цей турнір відбуватиметься щорічно, служачи своєрідним натхненням для маленьких спортсменів.

А ще автор обіцяє і далі писати, планує підготувати декілька дисків, знову і знову проводити спортивні змагання на честь своєї дружини, бо переконаний, що це - його теперішня місія, бо так він не дає померти своїй коханій. Адже поки живе пам’ять, поки живе й вона.

Читайте також: В Обласній бібліотеці говорили про секрети щастя творчого подружжя