Які вони – люди з необмеженими можливостями? ФОТО. ВІДЕО

Напруга на роботі, сесія, низька зарплата, комуналка, погані дороги…проблеми, депресія…Крах. На жаль, такі настрої клубками засіли в наших головах.Чи є з цього вихід? Як справлятися з цим?

Про проблеми пишуть, проблеми обговорюють, проблемами живуть, у проблемах застрягають, а в результаті кожен забуває про те, що свій світ ми будуємо власноруч і що тільки від нас залежить те, який день буде сьогодні. Для того, щоб раз і назавжди переоцінити себе та своє ставлення до життя, слід просто зіткнутися з чимось, що змусить цінувати те, що маєш.

Але чи готові ми взяти на себе відповідальність керувати своїм життям?

А є люди, які готові. Більше того -  вони зможуть навчити цього кожного, хто зробив себе заручником «несправедливих умов».

Нещодавно в Івано-Франківську пройшов Чемпіонат західної ліги з гри бочче.

Для довідки:

Бочча (Бочче) - це гра з набором м'ячів з шести синіх, шести червоних і одного білого або жовтого кольору, що входить до переліку паралімпійських видів спорту для інвалідів.

Різновидів гри Бочча досить багато. Походить вид спорту з Італії, в різних країнах земної кулі правила і навіть назви гри дещо відрізняються, тому навіть в офіційних джерелах гра може називатися як Бочча, так і Бочче.

Після того, як Бочча була внесена до переліку паралімпійських ігор для інвалідів, її правила були уніфіковані й розрізняються лише залежно від категорій гравців. Оскільки у грі беруть участь інваліди з проблемами опорно-рухового апарату різної тяжкості, для деяких категорій дозволяється використання спеціальних пристосувань для вкидання м'яча і навіть допомогу асистента.

Журналістам сайту 0342.ua випала нагода поспілкуватися з організаторами та учасниками змагань. 

Анна Остапів, учасниця чемпіонату.

Спортсменка, більше трьох років працює оператором комп’ютерного набору на Водоекотехпромі.

На "Західній лізі" дівчина вперше, проте раніше змагалася на чемпіонаті України з бочче.

«На чемпіонаті України я здобула перше місце з бочче. Це відбувалося в Одесі. Ну а цього року… і програвати треба вміти. Ці змагання для мене – це можливість проявити себе , довести, що ти щось можеш , поспілкуватися з друзями з інших областей, познайомитися з кимось, обмінятись певним досвідом».

Що для вас успіх?

«Успіх - це моє бажання рухатися вперед, досягати більшого. Це все завдяки підтримці друзів, рідних. Завдяки вірі в себе. Я стараюся вірити в себе, навіть якщо є поразки. Якщо таке стається, то я стараюся легко на це реагувати, тренуватися, щоб зробити результати кращими»

На змагання спортсменка приїхала змолодшим братиком. Говорячи про майбутнє, дівчина з вогником в очах розповіла, що понад усе мріє про сім’ю та ще вищі спортивні досягнення.

Дмитро Яремчук - тренер франківської команди з параолімпійської гри бочче «Front in spirit»

Ідея створити свої змагання Західної ліги виникла у Миколи Макара та командиспортсменів і влонтерів. Цей вид спорту приїхав до нас зі Львова, звідки фахівці погодились приїхати та розповісти про його особливості та правила.

«Ми працювали 3 місяці, після чого поїхали на чемпіонат України , взяли золото та срібло і почали популяризувати цей вид спорту в Івано-Франківську та загалом в західній Україні, тому що про цей вид спорту майже ніхто не знає. Ці змагання охоплюють західні області України. Команда складається з 4-х осіб. Я - основний тренер. Я працюю на волонтерських засадах».

Як наголосив Дмитро, участь у чемпіонаті беруть жителі Івано-Франківська та Івано-Франківської області.

«До прикладу, є одна дівчина приїжджає з Рожнятівського району (75 км від нашого міста), з Делятина, з Яремче, з різних районів нашої області».

Що дає мотивацію?

По-перше, це вид спорту, в якому беруть участь люди з порушенням опорно-рухового апарату. У людей є можливість потрапити на паралімпіади, на чемпіонати Європи та світу з паралімпійських видів спорту. У світі цей вид спорту досить популярний, тому він дозволяє таким людям займатися цим професійно та змагатися зі спортсменами на міжнародному рівні.

Що не дає падати духом?

«Їх, перш за все, оточують друзі. Вони знайомляться, знаходять нових друзів. Є люди, наприклад, з віддалених сіл, які сидять вдома, нікуди не виходять. Першою метою нашої організації є витягувати людей з їхніх сіл, притягувати в нашу команду, виводити їх на всеукраїнський рівень, де дуже багато таких, як вони. Тоді вони бачать, що не самі. Вони об’єднуються, спілкуються , знаходять друзів і займаються таким видом спорту».

Як вдалося провести такий чемпіонат в Івано-Франківську та з чим зіткнулися організатори?

Як розповів один з організаторів проекту Микола Макар, ініціаторами цього чемпіонату є громадська організація «Слід». Займатися цим спортом почали на початку цього року, але як організація працюють ще з 2009 року. У чемпіонаті беруть участь 26 учасників із західного регіону.

Микола розповів, що втілити проект в життя вдалося завдяки командній роботі.

«Незважаючи на те, що кожен мав свої заняття, ми кожного вечора о восьмій збиралися, щоб обговорити спільні питання щодо написання цих проектів».

Покрити матеріальну сторону змагань допомогла перемога на конкурсах проектів громадських організації.

«Ми написали проект як громадська організація, подали його на «Тепле місто». Загалом ми подали два проекти: на міські гранти, де виграли 20 тис грн. та на Urban Space 100, де виграли 18 тис. гривень. Тобто, виграні кошти майже повністю покрили наш бюджет і зараз за них ми проводимо тут змагання. Коледж, щоправда, нам дав приміщення безкоштовно. Харчування та проживання людей – за наш рахунок. Також ми за свої кошти виготовили медалі, афіші, грамоти, кубок…»

«Ми ініціювали ці змагання, бо розуміємо, що є багато спортсменів, які сидять вдома… Навіть і не спортсменів просто людей з інвалідністю на візках. А саме вид спорту бочче - це рекреаційний вид спорту як для початківців».

Чи цікавилась організацією змагань влада?

Ну, власне ми є ініціаторами цього проекту, ми його писали, ми його втілювали… Безперечно, ми запросили мера, депутатів, а приходити чи не приходити, то вже їхня справа.

«Ми не гонорові і ми це робимо для себе, тому класти якусь галочку для чогось – це не наш принцип»

Ми стараємося зробити це якнайкраще, щоб людям сподобалося, щоб люди побували в Івано-Франківську, позмагалися, пограли. От полем, наприклад, всі задоволені. Кращого поля в Україні нема.

«В цьому виді спорту дуже висока конкуренція . І от зараз наша команда, яка була на чемпіонаті Європи з України, зайняла третє місце. Артем Курілко зайняв третє місце в індивідуальних змаганнях. Це дуже важливо і потужно. Він написав, що ця медаль на вагу золота, бо дійсно він дуже довго до того йшов. Я собі не ставлю якихось великих цілей, але от власне популяризація такого виду спорту – якраз наш пріоритет».

За словами Миколи Макара, в пріоритеті організації люди на візочках, які мають сім’ї, дітей.

«Вони вже стоять на ногах, десь працюють. Ми намагаємося допомогти людям, які отримали ті травми й намагаємось надати якусь правову допомогу чи посприяти у вирішенні їхніх проблем. Також ми турбуємось про інформаційну доступність, правову, транспортну доступність …то є все пріоритет нашої організації. Ми є членом Національної ї асамблеї інвалідів України. Я є представником у нашому регіоні від них. Власне, ми маємо дуже великий потужний ресурс в Києві, з яким ми співпрацюємо , і який нам надає всю необхідну інформаційну підтримку в цьому плані».

Що дає сили вашим спортсменам не падати духом ?

Напевно все залежить від характеру тієї людини, бо треба ставити собі якусь ціль, мету і поступовими кроками йти. Треба просто розуміти, чого хочеш і тоді йти маленькими чи великими кроками. От ми собі поставили за ціль зробити такий чемпіонат і зробили

«Але порада для здорових людей – не треба з нас робити героїв».

Ми такі самі люди, як і всі. Ми також хочемо пограти в цю бочче , сходити в драмтеатр чи нормально сісти в поїзд чи на літак і для того є всі закони, щоправда виконання цих законів бажає кращого.

«Ми мусим жити, мусим нести свій хрест .Я от з 93-го року на візку. І я вже більше прожив на ньому, ніж без нього , тому вже маю певні навички виживання в таких умовах, тому хочу про це все розказати цим людям, щоб вони не наштовхувались на такі підводні камені, які є в нашому житті».

А життя безупинно грається долями людей, тому живучи з тим, що маємо, пам'ятаймо, що завжди може бути гірше!