Тарас Прохасько: " Людина боїться зруйнувати власне уявлення про те, що вона кльова...."

Тарас Прохасько—один з найцікавіших письменників Прикарпаття. Його відчуття літератури, його стиль мислення завжди приносить якесь певне розуміння світу, дає можливість глянути на все глибше і простіше.

Про світ і сім'ю, про місто і літературу, про стосунки і війну Тарас говорить дуже цікаво і своєрідно. "Щастя,- каже Тарас,- це коли всі емоції найкраще зрівноважені. Це – мало не порожнеча. Або навпаки – вибух."

Тарас Прохасько  народився 16травня 1968 року в Івано-Франківську. Мати Марія– лікар-педіатр, троюрідна сестра письменниці Ірини Вільде, справжнє ім’я якої Дарина Макогон. Батька Богдана 10-річним депортували разом ізматір’ю доспецпоселення уЧиті. Звідки повернувся вУкраїну 1956-го. Брат 47-річний Юрій Прохасько– перекладач ізнімецької, польської мов таідишу. Здобув фах ботаніка уЛьвівському державному університеті імені Івана Франка. Брав участь уреволюції награніті. Працював вІвано-Франківському інституті карпатського лісівництва. Згодом– учителював, був барменом, сторожем, ведучим нарадіо. Автор книжок ”Інші дні Анни”, ”FM ”Галичина”, ”НепрОсті”, ”Лексикон таємних знань”, ”Зцього можна зробити кілька оповідань”, ”Порт Франківськ”. 2013 року премією ”Книга року Бі-Бі-Сі” відзначили дитячу книжку ”Хто зробить сніг”. Написав їїразом ізтодішньою дружиною Мар’яною Прохасько. Працює вівано-франківській обласній газеті ”Галицький кореспондент”. Одружений утретє. 34-річна Наталія– журналіст. Мають сина Луку, 4 місяці. Син від першого шлюбу 25-річний Маркіян– журналіст, письменник, нарік старший Богдан– архітектор. Увересні позаторік народився перший онук– Августин

Про певні особливості життя і філософії з Тарасом Прохаськом говорять Лілія ДВОРЕЦЬКА, Христина ШЕРЕМЕТА, повідомляє Gazeta

• Пам'ять, як багаторічна рослина. Якщо щось у ній вкорінене, то викликати це – не проблема. Півонія щороку відцвітає, всихає, але в потрібний час навесні з того кореневища з'являться пагони і будуть квіти.
• Не дає спокою руйнація мого міста. Точкові будівельні удари по Франківську. Тут нема речей, які можна назвати вершиною архітектурної спадщини. Ці будинки здаються зовсім невиразними. Ніби просяться, щоб їх позбулися. Але в тому закладена атмосфера нашого буття. Знищуючи її, переходимо до іншої шкали цінностей. Ця недбалість у переходах турбує і болить.
• Тривалий час тут усе найкраще належало завойовникам, панам. Ми ставилися до принесеного ними, як до чужого. Понад тисячу років на нашій території вирішуються цивілізаційні конфлікти у радикальний спосіб. Ми були "ристалищем", де гравці з'ясовували стосунки. А наші люди – мирним населенням, яке завжди найбільше потерпає.
• Життя є різної форми, але через те його не можна вважати гіршим. Якщо воно живе, то вже є повноцінним творінням Божим. Киця не гірша від песика. А вони разом не гірші від мене, хлопчика.
• Мій перший записаний твір був подарунком братові. Юрко для мене чи не найважливіша особа в житті. Це той, хто завжди присутній у мені. Коли мені було 15, вирішив зробити для нього щось надзвичайне. Написав повість про графа Сен-­Жермена із 12 новел. Це історична особа, але історії я придумав. Наступний твір написав у 21 рік.
• Ми з братом принципово не читали літературу ХХ століття. Цікавилися історією попередніх віків, теорією верхової їзди, фехтування. Вважали, що світ спаскудився. Все у ньому пішло шкереберть. Занепадає і література також. Дивлячись на той час із сорокарічної дистанції, розумію: ми не дуже помилялися.
• Дієвих людей стає щораз більше. Це зменшує масштаб кожного.