На Тлумаччині у хатині-мазанці живе відлюдник. Фото

На околиці  села Нижнів, що в Тлумацькому районі, поселився відлюдник.

Чоловік років 30, який  називає себе Орландо, нікому не надокучає, збудував собі кілька хат-мазанок, збирає трави та іноді заходить у сільський магазин купити їжі. Селяни бояться чоловіка, але він каже, що нікому зла не робить і хоче жити у лісі як екопоселенець.

Почувши про дивака, я одразу захотіла з ним познайомитися, але згодом почала обмірковувати:  раптом у нього із психікою не все гаразд, а, може, він агресивний. Такі думки не давали спокою. Та сумніви розвіяв місцевий активіст Дмитро Романишин, який погодився супроводжувати мене до хатини-мазанки. До глиняних помешкань Орланду, що в  урочищі Острівець, від центру Нижнева три кілометри, до найближчої хати — метрів 600, з одного боку ліс, Пилипова круча, з іншого — схили Дністра. Перед нами — вузька стежина, якою проїхати важко, подивишся вниз — лячно. Та цікавість переважує страх, і ось ми вже біля невеличкої глиняної хатини відлюдника. Споруда заввишки десь трохи більше півтори метра, накрита дошками, посередині витиснений у глині хрест та напис «Португал». «Орландо стверджує, що колись був у Португалії на заробітках, навіть мову добре знає, — каже Дмитро Романишин. — У далекій країні він закохався у дівчину, лише чи вона українка, чи місцева була — не розповідає. Згодом вони розійшлися, й наш відлюдник тоді дуже розчарувався в жінках. А вже вдома посварився з вітчимом та вирішив покинути звичне життя і оселитися самотою в лісі».

widludnyk (4)

У далекій країні він закохався у дівчину, лише чи вона українка, чи місцева була — не розповідає. Згодом вони розійшлися, й наш відлюдник тоді дуже розчарувався в жінках. 

Дивуюся та йду далі. За кілька метрів — друга глиняна хатина, менша за розміром, але ширша. На даху також дошки, вхід закрито великим міцним целофаном, крізь яких видно дерев’яну лежанку, грубо збиті лавки і стіл. У повітрі запах диму та якогось зілля. Пахощі — на півлісу. Стає зрозуміло, тут ще кілька хвилин тому чоловік готував собі запашний чай із лісового листя та ягід. Вхід до цієї мазанки — збоку, але зайти непросто, бо унизу стрімка круча, ледь неточний крок убік — і можна скотитися в бурхливі холоднючі води Дністра. «Орландо-о-о-о, Ти є? Я харчів тобі привіз», — гукає Дмитро. Чоловік стоїть збоку, за деревом, близько не підходить, бо мене не знає. Фотографуватися навідріз відмовляється, каже, що це —неприродно. Так і розмовляємо — через дерево. На мить моя уява малює, що це велетенська мобілка.

Орландо у чорній легкій куртці, старих полотняних штанах. У що взутий — не видно, та Дмитро Романишин попередньо казав, що чоловік може навіть у великі морози ходити босим. Їсть, все, що назбирав улітку в лісі, засушені гриби, ягоди, овочі має від людей, варить собі супи, переважно без м’яса. Але Орландо не вегетаріанець, якщо принесуть нечасті гості шмат сала чи м’яса, то й їстиме. А ще чоловік  у саморобній глиняній печі випікає хліб. Іноді купляє  продукти у місцевому магазині. Звідки гроші? Про це не говорить, але, на щастя, ніхто в селі не помічав, аби відлюдник крав.

widludnyk (2)

Їсть, все, що назбирав улітку в лісі, засушені гриби, ягоди, овочі має від людей, варить собі супи, переважно без м’яса.

Орландо маломовний, проте говорить чітко, логічно і правильно. «Я втомився в колишньому житті, вирішив оновитися, стати іншою людиною. — Розповідає відлюдник. — Тут мені добре: ліс, чиста вода, повітря. Можна думати, співати, молитися». «То, може, ви хочете бути ближчим до Бога й поселилися тут через релігійні переконання?, — допитуюся про причину усамітнення чоловіка. «Якщо хтось захоче, то всюди буде до Бога ближче, ось для мене Він  в усьому — навіть у снігу, на якому стоїте. Будьте Йому вдячні за кожну мить. Це важливо». Сказавши це, самітник пішов углиб лісу.

А я з Дмитром і не намагалися порушити його спокій, бо кожен має право жити так, як він хоче, лише би іншим не заважати. Проте Орландо, за словами пана Дмитра, побоюються місцеві жителі, хоча нічого злого ніколи й нікому цей самітник не робив. Та питання про те, що робити із диваком, порушили навіть на сесії місцевої сільради. Але так нічого й не вирішили.

Питання про те, що робити із диваком, порушили навіть на сесії місцевої сільради.

За словами Дмитра Романишина, околиці Нижнева відлюдник обрав тому, що тут чудові краєвиди, добра енергетика, є достатньо «будматеріалів», річка, джерело. 

«Коли я вперше побачив його, то, як і ви, подумав, що із ним щось не так, — мовить нижнівський активіст. — Але згодом зрозумів, що він просто дивак, а таких людей у нас не завжди сприймають. Наскільки мені відомо, відлюдника звати Андрій, він родом з Тисмениці, має там родину, навіть зареєстрований на місцевій біржі праці. Дізнаватися щось більше про нього, мабуть не варто, бо це приватне життя, незвичне для більшості, але прийнятне для нього».

Читайте також: Як живуть карпатські метеорологи на найвищій метеостанції в Україні. ФОТОРЕПОРТАЖ