Прикарпатка стала віце-міс світу на конкурсі краси серед людей з обмеженими можливостями

Дівчина з Калуша стала Віце-міс світу на конкурсі краси і чемпіонкою України зі сноуборду серед слабочуючих. Нещодавно вона отримала міжнародний грант і організувала бізнес-тренінг для глухих дітей. Життя Мар'яни Люхановой схоже на казку. Дівчинка з діагнозом двобічна глухота виросла в сім'ї, де батьки і молодший брат спілкувалися тільки на мові жестів.

Інтерв'ю Мар'яни Люханової газеті "Факти". 

- Мар'яно, ви отримали титул «нечуючих віце-міс світу», обійшовши сорок претенденток з інших країн. Перемога далася легко?
З другої спроби, - лукаво посміхається Мар'яна Люханова. - Перший раз брала участь в конкурсі в 2007 році. Але тоді була не впевнена в собі, та до того ж передні зуби у мене стирчали, як у вампірчика. Пізніше вирівняла їх за допомогою брекетів, а гра на сцені театру «Райдуга» з часом допомогла мені відчувати себе впевнено. До того ж я добре схудла. Коли шістнадцятирічної дівчиськом переїхала до Києва, вміла готувати тільки макарони. Сиділа на них два роки, відростила «рятівний круг» на талії. Поступово в естрадно-цирковий коледж, стала серйозно займатися акробатикою, і зайві кілограми пішли. У Чехії на конкурс «нечуючих міс світу» я поїхала вже стрункою і підтягнутою. Фінал складався з «візитки», творчого конкурсу (я танцювала танго з елементами акробатики) і дефіле - у звичайній сукні, в купальнику і в вечірньому вбранні. 

- Як ви один одного розуміли? Невже мова жестів у всіх країнах однаковий?
Вона істотно відрізняється в різних країнах. Українське «дякую», наприклад, показується дотиком кулака до чола і до підборіддя, а англійське «thank you» - відкритою долонею, яку спочатку підносять до рота, потім простягають до співрозмовника. Моя мама після поїздки до Туреччини «підчепила» турецького акценту. Стала показувати мені незрозумілий жест, як ніби заважає щось ложечкою. Виявилося, турецькою мовою жестів це означає «зроби мені чашечку кави» ...

Але взагалі-то погано чують люди з різних країн майже завжди можуть зрозуміти одне одного, тому що орієнтуються насамперед на міміку, погляд і настрій співрозмовника. Жестова мова дуже емоційний. Ми не просто показуємо «Підемо гуляти!», а всім своїм виглядом висловлюємо радісне передчуття прогулянки. Ті, хто хоч трохи чує, промовляють текст губами. На жаль, далеко не всі глухі в нашій країні вміють читати по губах. Це, перш за все, помилка їх вчителів. У спеціалізованих школах для глухих дітей викладачі не обтяжують себе вивченням мови жестів. Вони просто пишуть на дошці словами завдання для учнів, а ті потім відповідають письмово. Ось і виходить, що звучання, а часто і значення багатьох слів діти не знають. В Україні раніше сильно відчувалася дискримінація глухих. Існувало дике, нікому з нас не зрозуміле упередження: якщо людина глухий - значить він ... злодій. Побачивши, як ми з хлопцями перемовляємось на мові жестів, перехожі сахалися від нас, як від заразних. Було дуже прикро.

В Ісландії та Новій Зеландії жестова мова визнана другою державною. Там поліцейські, лікарі, соціальні працівники та державні службовці розуміють нечуючих людей та можуть надати їм допомогу. В Україні ж, якщо глухому стане погано або його пограбують, він не зможе поскаржитися медику або поліцейському. Навіть «швидку» викликати не зможе! В принципі, така можливість теоретично існує, але для цього треба знати спеціальні коди, sms-паролі, які належить вводити, щоб до тебе додому приїхала бригада. А якщо у людини інсульт, серцевий напад, пологи, хіба він зможе це зробити? Та й лікарі, що приїхали не допоможуть, тому що просто не зрозуміють, що у людини болить.

Саме тому благодійна організація «Відчуй», де я працюю, не тільки адаптує до звичайного життя діток зі слуховими імплантами і апаратами, а й навчає звичайних людей мові жестів. Я займаюся з малюками творчістю - роблю з ними вироби та аплікації, ліплю. А дорослим викладаю базовий курс жестової мови. До мене приходять родичі і колеги глухих, соціальні працівники та юристи, які хочуть розуміти, що не чують людей. Потім мої учні розповідають, як раділа глуха касирка в магазині, коли вони привіталися з нею мовою жестів. Я розумію її. Це все одно що багато років жити в еміграції, а потім раптом почути рідну мову.

Це все одно що багато років жити в еміграції, а потім раптом почути рідну мову.

- Я так зрозуміла, ви однаково добре ознайомлені та голосом, і мовою жестів.
Говорити мене навчила бабуся, вона добре чує, - продовжує Мар'яна. - Мама з татом - слабочуючі, у них я перейняла жестова мова. Двостороння глухота і мені, і молодшому брату передалися у спадок. Але я прислухалася до оточуючих звуків, намагалася розібрати людську мову по губах. Слуховий апарат наділа в два роки, тому, коли влаштувалася на роботу в благодійний фонд «Відчуй», де працюють ті, хто слухає люди. Адже треба спілкуватися з ними нарівні, а не перепитувати і розбирати їх артикуляцію. Взагалі-то я, якщо чесно, сором'язлива людина. Дуже соромлюся першою підійти до незнайомої людини і про щось запитати. Зазвичай прошу чоловіка зробити це за мене. Він погано чує і не вміє читати по губах, зате нічого не соромиться і чудово говорить. Ми жартуємо, що Саша - мій голос, а я - його вуха.

- Як ви познайомилися?
У студентській тусовці. Я вчилася в естрадно-цирковому коледжі. Ми з друзями часто збиралися на знімній квартирі - спілкувалися, пили чай, дуріли. Якось раз знайома привела туди симпатичного худенького хлопчину. Це і був Саша, студент Політехнічного інституту. Він підкорив мене тим, що, на відміну від більшості людей з вадами слуху хлопців, говорив дуже грамотно і вільно. А ще він на першому ж побаченні зробив мені ... масаж ніг. Я відразу сказала йому: «Я твоя!» (Сміється.)

- Невже так любите масаж?
Він у той час був мені просто необхідний! Я займалася акробатикою, від постійних фізичних навантажень у мене дико боліли м'язи і ломило кістки. Спочатку я пробувала крутити обруч. Але потім змушена була залишити його: після тренувань тіло покривалося страшними синцями і опухає. Потім ми з подругою ставили акробатичні номери і одночасно крутили на бамбуковому жердині тарілочки. Ми навіть виступали зі своїм номером у одному з київських клубів. Але були потрібні посилені тренування, тіло нило, крепатура була постійною, і Сашин масаж став моїм порятунком.
Ми відразу сподобалися одне одному. Я б навіть сказала, що закохалася в нього по вуха, якби в нашому випадку це не звучало двозначно. Ми зустрічалися три роки, а потім я завагітніла. Дізналася, що чекаю дитину, коли повернулася з Чехії, з конкурсу «нечуючих міс світу». Пам'ятаю, дивувалася: чому ж закордонна їжа така несмачна? Виявляється, просто малятко всередині мого живота вимагало ... українського борщу.

- Не можу не запитати: якщо у вашій родині глухота передається у спадок, як же ви ризикнули народжувати дитину?
Мене це не лякало. Незважаючи на проблеми зі слухом, і я, і мій чоловік, і батьки - щасливі люди. Крім того, у мене є досвід виховання нечуючих дітей: спочатку - брата (він молодший за мене на сім років), тепер ось - діток, з якими займаюся в фонді «Відчуй». Так що, навіть якщо б малятко народилася глухою, її життя було б повноцінним і яскравим, як у нас. Але Джулія (це ім'я чоловікові приснилося, коли я була вагітна) народилася з хорошим слухом. Це стало ясно ще в пологовому будинку: вона здригалася від грюкання двері і реагувала на голоси. Мова жестів в свої три з половиною роки дочка теж освоїла. Саша каже з Джулією, а вона йому відповідає жестами. Може і поїсти попросити, і пояснити, які мультики їй хочеться подивитися. Трапляються, правда, казуси: дочка може на мові жестів подякувати за цукерку випадкових попутників у електричці, а може почати говорити мовою з моїми не чують друзями. Для неї обидва способи вираження думки звичні. До речі, мій тато дуже зрадів, коли я привезла з Чехії дві корони - «Віце-міс світу» і «Міс Європи». Він сказав, що одна з них моя, а друга буде донечці.

28s07 mar2 kопіювати

- Крім конкурсів краси, ви граєте в театрі, працюєте в благодійному фонді, а недавно ще й почали вчити нечуючих людей бізнесу?
Я написала перший у своєму житті бізнес-проект і отримала грант від організації «Активні громадяни» при Британській раді на проведення тренінгу «Без кордонів». Професійні менеджери, бізнесмени і маркетологи вчили нечуючих людей створювати і просувати соціальний бізнес. А я все п'ять днів тренінгу переводила їх лекції на мову жестів. Дуже втомилася, але була щаслива, що могла допомогти нечуючих хлопцям знайти своє місце в житті. Я взагалі займаюся всім і відразу. Наприклад, кілька років тому чоловік захопив мене гірськими лижами. Потім я грунтовно взялася за сноуборд, стала займатися з інструктором. Минулої зими вирішила спробувати свої сили на Драгобраті, на чемпіонаті України серед нечуючих. Подолала трасу за 54 секунди, виконала всі завдання і отримала дві золоті медалі - в категорії «слалом» та «слалом гігант». Тепер хочу побити чоловічий рекорд - спуск за 36 секунд. Його, до речі, поставив мій чоловік.
Ми з Сашком любимо гори, ходимо в походи з наметами. Одного разу в Криму мало не загинули: хотіли обійти мис Айя і потрапити в Балаклаву, але на шляху виявився обрив і нам довелося повертатися. Ніч застала нас в горах, їжі і води вже не було. Ми лягли на голій скелі: сил на те, щоб ставити намет, вже не було. Я запитала Сашу: що буде, якщо з вершини зараз відпаде кам'яна брила і впаде прямо на нас? "Нічого страшного. Значить, помремо в один день », - віджартувався чоловік. На щастя, подорож закінчилася благополучно. Скоро я знову піду в гори - спочатку в Крим, потім в Карпати. Хочу провести відпустку на повну силу.