Вибрики погоди все більше турбують вчених усього світу – то зливи і повені, то посуха! Здавалося би, що це результат сучасних технологій, парникових викидів, бездумного знищення лісів. Проте, погодні аномалії бували й раніше.
Про це читайте на сайті 0342.ua з посиланням на Галицький кореспондент.
Найбільше сюрпризів галичанам подарував 1937 рік. Січень приніс такі люті морози, що у школах деяких повітів Станиславівського та Львівського воєводств скасували навчання. А вже на початку травня термометр показував 33 градуси тепла за Цельсієм. Далі – гірше. На початку червня 1937 року у Львові температура вдень піднімалася до 40 градусів Цельсія. Місцеві газети давали поради, як врятуватися від спеки. На жаль, немає даних про температуру у ці дні в Станиславові, але ймовірно, що і тут мало бути теж дуже спекотно. У середині червня температура у Польщі в деяких прибережних районах на сонці досягла рекордної позначки – до 47 градусів за Цельсієм.
По всій Галичині посуха тривала два місяці. Повсюдно спалахували пожежі. У серпні на Галичину прийшло інше лихо – повені, а вже в жовтні у Карпатах випав перший сніг як провісник ранньої зими.
Причиною природних аномалій галичани тоді бачили надмірне вирубування лісів у Карпатах.
А ось незрозуміле природне явище, з яким зустрілася Галичина у квітні 1928 року, не на жарт стурбувало і налякало не тільки простих обивателів, але навіть вчених. Вночі 27 квітня загадковий жовтаво-червонявий попіл товстим шаром вкрив усю Галичину. Як виявилося пізніше, такий же попіл зафіксували на Буковині, у Румунії, але до Кракова і Варшави він не долетів. Не зачепив попіл також Угорщини. В Чернівцях напередодні ввечері три години йшов дивний болотистий дощ при незвичайному затемненні неба. Станиславівці повідомляли, що попіл рухається червоними хмарами з боку Румунії. Поїзди, що прибували зі Львова, були вкриті товстим шаром рудого пороху.
У Львові та в околицях попелу випало від 13 до 20 тонн на 1 квадратний кілометр. А є відомості, що в Станиславові шар попелу був товстіший, ніж у Львові.
Невідомий попіл досліджували вчені львівської Політехніки геофізик Арцтовський та ректор, професор Токарський. Вони визначили, що попіл має вулканічне походження і складається з дрібного вулканічного скла, заліза, магнію і кремнію. Вчені припустили, що дивний попіл не має нічого спільного із землетрусом на Балканах, який відбувся напередодні. Ймовірно, цей попіл рухався над поверхнею землі на значній висоті (до 40 км) багато тижнів, поки не випав у Галичині. Його походження – це, можливо, вулкани в Японії чи Азії, проте не виключено, що джерело пилу треба шукати у вулкані Кракатав, який на той час якраз ожив.
Дехто з вчених припускав навіть космічне походження пилу.
Проте найцікавіших висновків дійшов польський проф. Е Ромер. На його думку, пил прилетів в Галичину з півдня (минаючи Угорщину). Швидкість руху попелу вчений вирахував – 30 км на годину. Перелетівши через Карпати, пиловий дощ ослаб і згодом зовсім перестав випадати, отже, він летів низько – 1000-2000 м над землею, бо інакше би перелетів на Закарпаття. Джерело попелу, за висновками Ромера, знаходилося не далі 1000-2000 км, можливо, у вулканах Вірменії чи Егейського моря.
Зрештою, вчені так і не змогли точно визначити джерело загадкового попелу.
Природні аномалії, звичайно, бентежили галичан, проте в минулі часи люди більше покладалися на Божу волю і не поширювали панічних чуток про нібито близький «кінець світу».
