З газети «Діло» від 18 квітня 1926 року дізнаємося про те, які вина пили у міжвоєнній Галичині і скільки вони коштували.
Про це читаємо на сайті м. Івано-Франківська 0342.ua.
Отже, угорські білі вина за ¾ літра: саморобне 1912 року розливу – 6 зл. 20 сот., 1920 року розливу – 5 зол.; шато – 6 зол.; бельведер – 5 зол.; рислінг – 6 зол. 50 сот.; токай солодке за півлітра – 12 золотих.
Червоні вина за ¾ літра: дальматійське – 6 зол.; шато – 6 зол.; маляга іспанська – 12 зол.; грецьке – 7 зол. 50 сот.; десертове солодке – 6 зол.; вермут – 5 зол.; червоне солодке – 6 зол.
Якщо врахувати, що середньомісячна зарплата кваліфікованого робітника у той час сягала 100-150 зол., то, бачимо, що вина у міжвоєнний період коштували дуже дорого. Сподіваємося, що вони були якісними…
Тогочасна лексика та орфографія зережені
Де можна було випити вина в Станіславові.
Заклади громадського харчування в нашому місті були відомі віддавна. Проте більшість з них у ХІХ столітті являли собою корчми з низьким рівнем обслуговування, де подавалися прості страви і напої. Такі корчми в Галичині часто називалися «мордовнями», бо там мало не щодня траплялися бійки. В Станиславові корчми розташовувалися в людних місцях, наприклад, поблизу Ринку. Звичайно, добропорядні й поважні міщани уникали подібних закладів. Вони відвідували ресторани, кав’ярні і цукорні…
Одним з найстаріших у місті був ресторан власника броварні Сельдельмайєра, який знаходився по однойменній вулиці (зараз – вул. Новгородська) і був збудований ще у ХІХ столітті. Саме тут можна було скуштувати пиво станиславівського виробництва. Велика зала ресторану могла вмістити до 500 осіб, тому її часто орендували під різні зібрання. Реклама в газеті «Українське життя» від 3 квітня 1921 року повертає нас у минулі часи: «Пиво Зедельмайєра з першого парового бровару в Станиславові виробляє пива: мартовий лежак, ясний експорт… Дістати можна в гектолітрах, бочках, відрах, чвертках, вісімках. Заступництво в усіх містах!»
Любили мешканці збиратися й у відкритому в листопаді 1896 року ресторані «Казино», який знаходився по вул. Сапіжинській, 12 (тепер – приміщення бібліотеки для юнацтва по вул. Незалежності). Сьогодні назва «казино» набула дещо негативного відтінку, але в минулому казино було місцем різноманітних забав, вечірок з танцями, громадських заходів.
Більше нових ресторанів відкрилося у Станиславові в середині 1930-х років, проте інформації про них обмаль. Згідно з матеріалами Воєводського управління фонду праці в м. Станиславові протягом 1933-1934 рр. працювали ресторани власників Соломона Гендлера, Пікауза; протягом 1934-1939 рр. – «Міраж» Клари Рубін, «Андрій» Леоніли Феніг, залізничний ресторан Філомени Чап, «Лувр» Аделі Драх; протягом 1937-1939 рр. – кафе-ресторан Хайма Фрідмана; в 1939 році – ресторан «Малополянка» власниці Ядвіги Акерман.
