Опільське море

Рівно півстоліття тому, восени 1964 року, на Івано-Франківщині стали вимальовуватися контури власного моря. Так місцевий люд назвав водосховище, що споруджувалося для потреб піонера великої промисловості краю – Бурштинської ТЕС. Рукотворна водойма зайняла площу у понад 12 квадратних кілометрів. Вона змінила не лише загальний вигляд цього куточка Прикарпаття, але й його мікроклімат, рослинний та тваринний світ…

Надходив час великих будов. Першою ластівкої енергетичної індустрії на Західній Україні стала станція у Добротворі на Львівщині, будівництво якої розпочалося у 1955 році. Та її потужності було недостатньо, щоб забезпечити зростаючі потреби регіону. Фахівці вели пошуки майданчика для ще однієї, значно потужнішої станції.

Технологічний процес на ТЕС потребує великої кількості води, яка використовується для роботи та охолодження агрегатів. Шукаючи найбільш вигідне місце під водосховище, було оглянуто з десяток майданчиків у долинах рік Дністер, Нараївка, Свірж та Гнила Липа. В околицях Бурштина геодезисти вперше побували в січні 1957-го. Зрештою, визнали, що наявна тут природна улоговина є найкращою. Вона має стійку геологічну структуру та дозволяє закласти котлован з найменшими затратами. Поруч проходить залізниця (паливо для ТЕС мало доправлятися зі щойно відкритого Львівсько-Волинського вугільного басейну).
Розпорядження Ради Міністрів УРСР про будівництво Бурштинської ДРЕС (Державної районної електростанції) побачило світ у квітні 1962 року. Спершу ділянку, котра планувалася під затоплення, віддали у розпорядження археологів. Їх знахідки поповнили експозицію обласного краєзнавчого музею. Втім, цілковито оглянути велику за площею територію науковці у відведений їм час не змогли.

Роботи з підготовки котловану розпочалися навесні 1963-го: викорчовували дерева, орали грунт, з літаків обробляли площу гербіцидами, що мали запобігти розвитку рослинності. Водночас проводилися роботи із переселення мешканців, чиї обійстя потрапляли у зону затоплення. Таких виявилося понад сто. Левова частка припала на село Коростовичі. У Бурштині «зникло» дві вулиці. Частково потерпіли також Дем’янів та Бовшів.
Дно котловану не лише поглиблювали, але й закладали глиною, щоб вода «не втікала». На болотистих місцях будівельники змушені були знімати шар гумусу аж до земної тверді. Долину ріки перегородила дамба протяжністю 2,5 км.

Бурштинське море має свій день і навіть час народження. Перекриття Гнилої Липи відбулося 17 жовтня 1964 року о другій годині дня. Впродовж наступних півроку вода поволі заповнювала котлован. Паралельно тривало будівництво станції, перший енергоблок котрої запрацював у квітні 1965-го. Загалом до кінця 1969 року на ТЕС ввели у дію всі 12 блоків.
У Бурштинському морі накопичено майже 50 мільйонів кубометрів води. Середня глибина водойми – 4 метри, найбільша – десять. З кінця 1960-х на поглибленні дна (води Гнилої Липи наносять багато мулу) працює спеціальний земснаряд. Коливання води складає в межах одного метра. Рівень водосховища можна регулювати за допомогою шлюзу. Під час повені 2008 року тут навмисне затримували воду.

Після заповнення водосховища на мілководді поблизу ТЕС утворилися коса та мальовничий острівець. Його дбайливо укріпили камінням, проте підводні течії не так давно підмили основу, і він пішов під воду. Щорічно ТЕС споживає понад два мільйони «кубиків» води, які відвідним каналом повертаються назад у водосховище. Вода зі станції виходить дещо вищої температури (на 8-12 градусів), аніж потрапляє у неї. Тож навіть узимку водосховище замерзає лише частково.

У теплій воді швидше «нагулює» вагу риба. Відвідний канал приваблює рибалок, хоча за правилами аматорського спортивного рибальства лов водних живих ресурсів у каналах теплоенергоцентралей, відвідних та скидних каналах електростанцій заборонений.
Після того, як «море» остаточно увійшло в береги (технологічна обкатка водойми тривала десять років), розведення рибних ресурсів у Бурштині поставили на наукову основу. У найкращі часи тут щодоби виловлювали 1,5–2 тонни риби. З-поміж іншого, в арсеналі рибалок налічувалося десять катерів.
На виході з каналу, де вода тепліша, встановили плавучі садки. На початку 1970-х у водосховище випустили товстолобика, якого привезли з Молдови, Харкова та Запоріжжя. Окрім іншого, риба мала завадити цвітінню водойми, яке стало особливо дошкульним на початку 1980-х. Водорослі забивали агрегати ТЕС, що призводило до перевитрат палива…

В 1975 році водосховищем став курсувати «круїзний лайнер» – невеличкий теплохід «Галичанин». Його доправили у селище трьома залізничними платформами аж з Росії, де судно під назвою «Байкал» ходило по Волзі та Сурі. Біля рятувальної станції спорудили спеціальний причал. Кілька разів на день «Галичанин» курсував між Бурштином, Коростовичами та дачними ділянками, що розкинулися понад водосховищем. Тут, до речі, розташований й так званий 13-й енергоблок, відпочинковий комплекс ТЕС.
На жаль, останнім часом навігацію у Бурштині не відкривають, а теплохід перебуває у напівзатопленому стані… Приміщення колишньої рятувальної станції нині орендує Івано-Франківська федерація веслування та СК «Альбатрос».
«Бурштинське водосховище традиційно слугувало для зимової підготовки веслувальників, – розповідає президент федерації, відомий меценат і фінансист Віктор Вінтоняк. – В радянські часи сюди регулярно навідувалися спортсмени з Прибалтики, Білорусі… Той, хто не має можливості тренуватися на воді взимку, не може розраховувати на добрі результати під час змагального сезону. Так що нам, можна сказати, пощастило. Звичайно, тут не ідеальні умови – на каналі присутня течія, заважають рибалки, та все ж вода ніколи не замерзає, і це головне».

Франківські веслувальники планують залучити кошти для облаштування тренувальної бази, яка могла б відповідати рівню національної команди. На «основу» не розраховують (перші номери збірної взимку готуються в Італії та Португалії), а от на найближчий резерв – так. Хоча є певні труднощі. Земля, на якій знаходиться будівля станції, відрізана від «великої землі» каналом. Тут немає ані води, ані каналізації. І все ж веслувальники сподіваються вдихнути у неї нове життя.
Бурштинська водойма цікава не тільки веслувальникам. Вона приваблює також аматорів віндсерфінгу (катання на дошці під парусом – прим. ред.). «Приїздять, просяться до нас зі своїм майном, – каже Віктор Вінтоняк. – Когось приймаємо, іншим змушені відмовляти: самим місця для збереження човнів не вистачає». Президент обласної федерації веслування розповідає, що на Івано-Франківщині є ентузіасти, котрі бажали б розвивати й вітрильний спорт. Крім того, у Бурштині регулярно проходять всеукраїнські змагання з плавання на відкритій воді…

Над лівим берегом Бурштинського водосховища більш ніж на сто метрів здіймається унікальний заповідний об’єкт – Касова гора (абсолютна висота – 340 метрів). Як оповідають легенди, в лабіринтах карстових печер, якими вона густо помережена, зберігав золото та коштовності князь Данило Галицький (а, може, хтось інший). Одного дня вхід до печер завалило і скарби назавжди залишилися в середині. Звідси й назва…
На унікальну рослинність Касової гори дослідники звернули увагу ще на початку ХХ століття. Деякі з видів, що тут проростають, в Україні можна зустріти лише у всесвітньовідомому заповіднику Асканія-Нова. Та лише в 1975 році Касову гору визнали пам’яткою природи загальнодержавного значення. Нині вона, суттєво розширивши свою площу, входить до структури Галицького національного природного парку. До Касової веде облаштована двокілометрова еко-стежка, що увінчується оглядовим майданчиком.

Окрім споглядання мальовничого довкілля, цікавим може бути орнітологічний туризм. Завдяки тому, що Бурштинське водосховище не замерзає, тут зимує майже 3,5 тисячі птахів понад сорока видів, а під час міґрацій скупчується до 20 тисяч пернатих (85 видів). Багато з них занесені до охоронних переліків Червоної книги України.
Ось таким багатогранним є Бурштинське море…