Помічник

Як виховати психічно здорову дитину

Маніпуляція, залякування та погрози: ті прийоми, які не можна використовувати у вихованні дітей. Психологи розібрали найпоширеніші токсичні фрази батьків, які травмують дитину.

Як замінити: Я втомилась і хочу трохи відпочити. Пограймося за півгодини

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Батьки, які так говорять, зазвичай втомлені та потребують відпочинку. Але формулювати свою думку саме так не можна: це демонстрація того, що справа мами чи тата важливіша за те, що відчуває і потребує дитина.

Якщо постійно ігнорувати прохання дітей – вони почнуть сумніватись у своїй цінності, будуть думати, що мають заслужити увагу батьків.

Якщо батьки зайняті, потрібно пояснити, чому зараз мама чи тато не може зробити те, про що просять. Не говорити «відчепись», а пояснити ситуацію, запропонувати альтернативний варіант і обов’язково виконати обіцянку. Наприклад: «Ти зараз придумай гру, а я за півгодини приєднаюсь». Батьки втрачають авторитет, якщо їхні слова не збігаються з діями.

ОЛЬГА КОЛЕСНІКОВА-ЧМЕЛЬ: Варто розуміти: щоразу, коли ми говоримо дитині «Не заважай», «Відчепись» або «Немає на тебе часу», вона сприймає це як «Ти для мене не важливий». Такі фрази сильно віддаляють малюка від батьків і послаблюють емоційний зв’язок між ними.

Якщо батьки не приділяють достатньо уваги дітям, ті легко підпадають під чужий вплив і шукають цю увагу на стороні. Це може бути комп’ютер, сусід чи компанія у школі. Діти, яких ігнорують батьки, часто стають залежними від наркотиків чи алкоголю, бо їх легко переконати у чомусь.

Як замінити: Якщо будеш погано поводитись, я розсерджусь

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Це відверте залякування, яке акцентує на неповноцінності дитини. Ніби з нею щось не гаразд і батьки не впораються: це може зробити лише поліція або хтось інший.

Зрештою, діти згодом зрозуміють, що в поліцію їх ніхто не здасть і це обман. Дитина може почати знецінювати усе, що кажуть батьки: бо в їхніх словах немає наслідків. Також перестати слухатись і припинити їм довіряти.

ОЛЬГА КОЛЕСНІКОВА-ЧМЕЛЬ: Залякування – досить небезпечний прийом у вихованні. Він дає змогу швидко та ефективно досягти короткочасного ефекту. Наприклад, дитина перестане вередувати. Але постійні залякування можуть призвести до появи фобій і тривожності. Наприклад, якщо дитину постійно залякують, що «тебе забере чужий дядько», то вона може почати боятись виходити на вулицю.

СВІТЛАНА ПАНІНА: У цілях виховання можна описувати реальні наслідки чогось конкретного, наприклад: «Якщо будеш продовжувати голосно кричати, ми зараз підемо з ігрового майданчика». Або «Досить стрибати, бо я буду сердитися!». Це реально, і дитина розумітиме, до чого її погана поведінка може призвести. Але не залякувати поліцією чи вигаданим бабайком.

Як замінити: Розкажи мені, що сталось і чому ти плачеш. Я можу допомогти?

СВІТЛАНА ПАНІНА: Плач – це такий соціальний сигнал тривоги, що «мені потрібна допомога». Ігнорувати або забороняти плакати дитині не можна. Як і не варто говорити їй, що вона доросла: це неправда – дорослі ж плачуть.

Щоб дитина заспокоїлась, потрібно створити умови, у яких вона заспокоїться. А це відповідальність батьків.

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Якщо батьки постійно транслюють, що «ти вже дорослий», дитина починає поводитись так, ніби вона справді доросла. Або навпаки: протестувати і звертати на себе увагу, що «я не дорослий, я хочу гратись».

Якщо дитина плаче, потрібно, щоб дорослий прийняв її сльози та показав співчуття. Обов’язково питати про те, як ви можете допомогти і в чому причина сліз, якщо вона неочевидна. Не треба нервувати, кричати на дитину чи щось забороняти.

ОЛЬГА КОЛЕСНІКОВА-ЧМЕЛЬ: Ця фраза ніби забороняє дитині виражати свої почуття. Якщо батьки ігнорують емоції дітей, то ті замикаються та починають вірити у те, що проявляти свої почуття – це погано й небезпечно.

Якщо батьки не допомагають дитині впоратись із цими емоціями, то вона не навчиться правильно їх стабілізувати, а лише подавлятиме та приховуватиме. І в майбутньому, наприклад, не зможе попросити допомоги у складній ситуації, бо розумітиме, що її емоції нікому не потрібні.

Як замінити: Ти вже багато вмієш, але багато чого можеш навчитися – не зупиняйся.

СВІТЛАНА ПАНІНА: Дитину можна порівнювати лише із її минулими успіхами. Наприклад: «Вчора ти так добре поводився, а сьогодні – ні. Я засмучена». Фраза «Чому ти не такий» – це приниження гідності. Ці слова не дозволяють дитині рости та закріплять у її свідомості, що вона справді не така, як інші.

Це може призвести до того, що дитина скаже: «Навіщо мені старатись, я все одно не така хороша». І в дорослому віці, наприклад, піти на злочин або інші протиправні дії. Або навпаки – не відчувати себе вартою гідного ставлення чи взагалі доброго життя.

Як змотивувати малюка, у якого щось не вдається? Говорити: «Ти хороший, ти вмієш краще, ти вартий більшого, у тебе все вийде». Це означає безумовну підтримку: зараз у дитини щось не виходить, але якщо трошки постаратись, то все вдасться.

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Батьки чомусь думають, що порівняння мотивують дітей ставати кращими. Але воно працює навпаки. Дитині боляче, що її не сприймають такою, як є, і вона може інтерпретувати ці слова так: «Мені потрібно не бути собою, бо такою, як є, я нікому не потрібна». Дитина може обирати друзів у школі і повністю копіювати їхню поведінку, а своя позиція відходить на другий чи третій план.

Так само не можна казати, що дитина краща за інших. Тоді вона не зможе адекватно оцінювати себе та вважатиме інших гіршими: бо найкраща тут лише вона і це дає право домінувати над іншими людьми.

Як замінити: Я хотіла тебе потішити, і мені сумно, що це не вдалось. Що я можу зробити для тебе?

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Ця фраза змушує дитину відчувати тягар за те, що вона народилась. Тобто батьки роблять її винною за те, що вирішили її народити.

Дитина усе це проковтує, сприймає за правду і починає почуватися винною, навіть коли просто вчасно не помила посуд. Це вічне почуття провини не дозволить повноцінно реалізувати себе у кар’єрі: буде звичка відчувати вину за успіх. Людина звикає, що нічого не буває просто так – за все треба платити.

СВІТЛАНА ПАНІНА: Ці слова говорять: «Ми тебе народили, скажи «дякую». Якщо ця фраза з’являється, то є сигналом для батьків: варто подумати, чи справді ми робимо для дитини усе те, що їй потрібно. Це індикатор того, що зв’язок між дитиною та батьками втрачений.

ОЛЬГА КОЛЕСНІКОВА-ЧМЕЛЬ: Дитину, частково, потрібно навчити бути вдячною. Для цього батьки мають дякувати та поважати одне одного. Тоді дитина бачить, як це потрібно робити, і буде повторювати. Неможливо навчити малюка дякувати та цінувати щось, якщо у сім’ї цього не принято робити.

Як замінити: Я розумію, що ти не хочеш цього робити. Але для мене дуже важливо, щоб ти це виконав.

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Такі слова вчать дитину не мати права відчувати те, що вона відчуває. Вчать мовчати, коли їм боляче або коли відчувають дискомфорт, адже розуміють, що їхня думка не важлива. У дорослому віці це може призвести до того, що людина починає служити іншим: адже її життя та емоції нікого не хвилюють.

СВІТЛАНА ПАНІНА: Іноді дитині не треба давати вибору, наприклад, у питанні йти чи не йти до школи. Просто це треба правильно сформулювати, без агресії та звинувачень. Але якщо батьки постійно ігнорують бажання своїх дітей, це означає лише те, що вони самі сильно травмовані й не можуть дати дітям того, чого немає у них.

Розглянемо ситуацію, коли дитина відмовляється приймати ліки. Як можна коректно змусити дитину це зробити: «Мені важливо, що ти хочеш, але я також хочу, щоб ти був здоровий. Тому нам доведеться зробити те, що сказав лікар. Розумію, наскільки для тебе це неприємно, домовмося про компенсацію. Наприклад, подивимось разом фільм опісля».

Як замінити: Я втомилась від твоєї поганої поведінки

СВІТЛАНА ПАНІНА: Ця фраза принизлива для дитини і означає, що батьки не сприймають її повністю. Повністю набриднути дитина не може, дратує лише якась певна її дія, про яку варто говорити. Наприклад: «Я втомилась від того, що ти постійно робиш це неправильно», але без зайвої агресії та докорів.

Слова «ти мені набрид» – правдиві, але насправді проблема не у дитини, а в батьків – вони просто втомились.

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Ця фраза прямо говорить дитині, що вона тут небажана і її ніхто не чекав. Це викликає сильний внутрішній конфлікт та усвідомлення того, що вона випадковість і її постійно треба терпіти.

Дитина росте без адекватної системи цінностей, не розуміє, що таке кохання, що таке добрі стосунки, може застрягти у не дуже хорошій компанії, бо там їй приділятимуть хоча б якусь увагу. У майбутньому людина також буде чіплятись за будь-які прояви любові та уваги до себе, навіть якщо вони не зовсім адекватні.

Як замінити:

Обережно із вазою, вона може розбитись

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Якщо батьки занадто часто це повторюватимуть, діти стають дуже невпевненими у собі та скутими, бояться будь-що сказати чи зрушити з місця. Їх ображатимуть чи навіть битимуть у школі – вони нічого не зроблять, бо є установка, що не здатні взагалі щось робити.

Після таких фраз у дитини виникає синдром вивченої безпорадності. Вона вчиться бути об’єктом або просто існувати, бо у неї нічого не вийде, можна навіть не починати. У дорослому віці це може призвести до того, що людині не вдається побудувати кар’єру. У неї немає амбіцій, вона не хоче розвиватись і пробувати щось нове.

Коли щось розбивається – не потрібно кричати чи карати дітей, варто запропонувати, щоб дитина вирішила ситуацію самостійно: батьки можуть лише підказати та запропонувати допомогу. У таких ситуаціях якраз формується навичка розв’язувати конфлікти.

СВІТЛАНА ПАНІНА: Якщо йдеться про «не чіпай нічого» у музеї чи у гостях, то це варто пояснити напередодні й домовитись із дитиною: не рухай цього, бо воно може розбитись. Але ніяк не «ти розіб’єш». Тобто пояснити дитині, що проблема не в ній, а у самому предметі – він може легко розбитись. Так їй не буде здаватись, що предмет важливіший за неї.

Як замінити: Я такий злий на тебе

ОЛЬГА КОЛЕСНІКОВА-ЧМЕЛЬ: Ця конкретна фраза означає емоційне насилля над дитиною з натяком на фізичне насилля. Дитина втрачає почуття безпеки – базової умови для її розвитку. Це дуже складно для дитини, бо батьки із позиції захисника переходять у позицію агресора. У майбутньому вона може справді потребувати допомоги, але до батьків звертатись не буде.

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Насильство чи погрози вчинити його – це сильна травма для дитини. У такі моменти вона відчуває свою безпорадність, бо ніяк не може захиститись.

Побиття у дитинстві привчає до фізичного насильства: дитина розуміє, що воно можливе і що його можна вчиняти за якихось певних умов. У майбутньому вона шукатиме собі такі стосунки, де прояв любові буде пов’язаний із насиллям, або сама стане агресором.

СВІТЛАНА ПАНІНА: Насильство впливає на усе життя людини, на її здоров’я і на стосунки з іншими людьми. Навіть погроза побиття для дитини – це дуже сильний стрес. Замінити цю фразу можна: «Я дуже розізлилась на цей вчинок. Так робити не можна ніколи!».

Як замінити: Мені неприємно, що ти так поводишся

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Це фраза-маніпуляція, яка має викликати почуття провини. Дитина інтерпретує ці слова так «інші люди важливіші за мене». Вона звикає до того, що з нею щось не так, що вона невдаха і не може виконати очікування батьків.

Доросла людина з такою травмою більше переживає за почуття інших, ніж за свої. Це призводить до хронічного почуття провини, навіть якщо винен хтось інший. Наприклад: «Я не буду писати скаргу, бо мені соромно».

ОЛЬГА КОЛЕСНІКОВА-ЧМЕЛЬ: Сором – деструктивне, токсичне почуття, яке може руйнувати дитячу психіку. Варто розуміти, що, коли дитина робить щось не так – це не тому, що вона хоче зробити неприємно батькам. А тому, що не вміє справлятись зі своїми бажаннями та емоціями – і допомогти впоратись із цим мають батьки.

СВІТЛАНА ПАНІНА: Фраза «Мені соромно за тебе» насправді відображає сором батьків за себе, бо вони не впорались зі своїми обов’язками. Цю фразу треба говорити собі, а не присоромлювати дитину.

Діти сприймають ці слова як «ти увесь такий неправильний і шансу виправитись у тебе немає». У майбутньому це може спричинити те, що людина стає занадто сором’язливою і відчуває сором за будь-яку дрібницю. Або перестає відчувати сором і створює навколо себе середовище, де вона завжди має слушність. Щоб її не присоромлювали ніколи: аби не порушувати правила, їх треба створювати.

Як замінити: Спробуймо ще раз, і, може, у тебе вийде

ОЛЬГА ГОЛУБИЦЬКА: Дитина може зрозуміти ці слова так: батьки не сприймають її такою, якою вона є. Вона виростає гіперневпевненою у собі, постійно усього соромиться, не може достатньо реалізувати всі свої навички.

Такі діти не вміють ставити собі мету та досягати її, бо у їхній свідомості це приречено на невдачу. Вони не бачать майбутнього і тому дуже часто бояться рухатись уперед.

Такі діти можуть легко ставати алко чи наркотично залежними, бо у безвиході: «Я зараз приречений терпіти усе, бо майбутнього у мене немає».

• Я люблю тебе за те, що ти є.
• Я люблю тебе, навіть коли ти злишся.
• Я вірю, що у тебе все вдасться. Спробуй ще.