Ми всі вигадуємо причини, через які ображаємося, жаліємо себе або відчуваємо жагу несправедливості
Як припинити ображатися на партнера? Чому ми не полишаємо стосунки, які нас не задовольняють? Чому не можна забувати про друзів через закоханість?
Про взаємну віддачу в стосунках.
Якщо ви з дівчиною прогулюєтесь, то варто зметикувати, що ви це робите для себе. Вона вам подобається, вам добре проводити час разом, це кінець розповіді. Як поводити себе надалі — це вже її справа, ваша справа — прогулюватися. Чому ви вважаєте, що це несправедливо, якщо вона й гадки не мала, що має бути щось після?
Можна інакше поставити питання: якщо ви себе всього їй віддаєте, а вона навіть салат порізати не може, чому ви тоді з нею зустрічаєтесь? Ви не отримуєте те, що вам потрібно, так куди ви подінете свою потребу? Це не жарти. Батьків ми не обираємо, а партнерів змінювати можемо.
Ви можете зустрітися з дівчиною і сказати: «Я хочу, щоб потім ти мені приготувала салат». Вона відповість: «А я гадала, секс». І якщо ваші очікування і потреби не збігаються, можна припинити з цією дівчиною зустрічі.
Ви маєте зрозуміти важливу річ: ми всі вигадуємо причину, через яку ображаємося, жаліємо себе або відчуваємо жагу несправедливості. Річ не про дівчину. Це почуття оселяється в ранньому дитинстві, а дівчина потрібна, щоб воно виповзло назовні.
Ми маємо потребу в цих переживаннях. Я сам був таким. Є таке поняття в психіатрії «психологізація проблеми». Наприклад, людина пиячить. На питання «Чому?». Вона відповідає: «У мене друг помер». Питання: всі, у кого друзі вмирають, пиячити починають? Ні. А, здавалося б, причина гідна. Вам здається, що у вас почуття несправедливості через те, що ви віддаєте себе повністю, а їй складно навіть порізати салат, але насправді це не так.
Наприклад, я не вмію кермувати машиною, по мене часто заїжджали друзі. Та коли вони цього не робили, я ображався. Потім я вилікувався і збагнув, що вони мені взагалі нічого не винні. Можливість образитися можна знайти всюди — я міг навіть не розмовляти з людиною, якщо вона відмовлялася мене кудись відвезти. Тому моя порада, коли вам не подобається щось, ви кажіть: «Ще раз це повториться, я піду». І якщо проблема не вирішується, то закінчуйте стосунки.
Про образи на партнера через зраду
Хто змушує людей залишатися разом? У нас часто трапляється, як в анекдоті. Подружжя, якому вже 90 років, приходить в ЗАГС розлучатися, а їм кажуть: «А чого ви зараз прийшли? Ви б 40 років тому розлучилися». Відповідають: «Та дітей було шкода. Чекали, коли помруть».
Як жити в злагоді з собою без образи? Взяти на себе відповідальність і сказати: «Це мій вибір. Я знала, що мій чоловік мені зраджує. Та оскільки страх залишитися однією перемагав, тут немає винних. Він зрадив, я дізналася. А ось що далі з цим робити — це вже мій вибір». Не потрібно ні на кого ображатися, потрібно вирішувати проблему страху самотності.
Самотність — це не телефон, який мовчить, а відсутність інтересу до самого себе. Якщо дитина не вміє сам себе розважати, потрібно її розвивати, щоб на старості вона не сказала: «Я побоююся залишитися наодинці». Цей страх пов’язаний тільки з тим, що людині нудно із собою.
Як впоратися з образою
Треба вміти домовлятися із собою. Декому на це може знадобитися більше часу, комусь менше — залежить від емоційності. Та коли ви не можете впоратися з образою дуже довго, то обов’язково потрібно відвідати психолога.
Також потрібно вміти брати на себе відповідальність: наприклад, визнати, що продовжувати спілкуватися з людиною, яка ображає, — це тільки твій вибір. Якщо це прийняти, відпустить набагато швидше.
Наведу до прикладу історію, яку розповідав Армен Джигарханян: «Я сиджу в ресторані з другом, злодієм. У нього на вулиці 26 осіб охорони. А в сусідньому залі хтось справляє весілля. І ось до мого друга підходять якісь п’яні мужики і кажуть: „Слухайте, ви б пішли. Ви нам все весілля псуєте, від вас просто нафталіном тхне і могилою“. Я вже під стіл заліз, гадав, зараз усіх перестріляють. А той відповідає: „Армен, ходімо звідси. Не будемо молодятам заважати“». Сильні люди з високою самооцінкою не ображаються.
У мене не дуже висока самооцінка, мені не до вподоби читати неприємні речі про себе. Але пишуть же! Що я робив? Коли працював на Ехо Москви, я вголос читав усі злісні коментарі. Треба вчитися не реагувати, із цим можна працювати.
Потрібно припинити пошук приводів образитися. Одного разу я перебував у ресторані з донькою, офіціанта не було хвилин 10, я починаю волати. Донька мені каже: «Тату, він не намагається нашкодити тобі, життя не вирує навколо тебе. Він просто кепсько працює. Нічого особистого».
