Фінансова криза чи бездарність: в чому секрет сучасних івано-франківських пам’ятників? (ФОТО)

Для чого взагалі зводять пам’ятники? Для того, щоб увічнити якусь історично-вагому постать, чи історично-важливу подію… Це таке беззаперечне, здавалося б, твердження має свою поправку.

Як правило (майже без винятку) ідея увічнити щось там приходить в голову кільком ентузіастам, серед яких, без усілякого сумніву, обов’язково є скульптор, який (теж без усякого сумніву) є хорошою людиною, а хорошій людині й не гріх дати трішки підзаробити.

Береться календар визначних дат і підшуковується найбільш придатний для даної місцевості ювілей, а потім висувається ініціатива збудувати під відповідний ювілей відповідний пам’ятник.

Ну, - це як правило. Хоча в будь-якому правилі є винятки і не виключено, що наша історія саме таким винятком і є.

Отже - виконком івано-франківської міськради свого часу приймає рішення про встановлення в Івано-Франківську пам’ятника «Руській трійці». Монумент планують відкрити восени 2011–го. Якраз на цей рік припадають 200–річні ювілеї двох членів цієї спілки Шашкевича та Вагилевича. Але тут несподівано настає світова економічна криза і міська влада, поскаржившись на фінансову скруту, усувається від реалізації проекту й «зажимає» обіцяні 100 тисяч гривень для «Руської трійці».

Втім, ініціатори-ентузіасти-митці-краєзнавці не здаються й, об’єднавшись у координаційну раду, кидають клич в маси «подайте, хто скільки може». Таким нехитрим чином на пам’ятник збирають 180 тисяч гривень і, як результат, в останній день минулого року відкривають перший в світі пам’ятник «Руській трійці». Бурхливі оплески.

Чесно – я не маю нічого проти ні проти «Руської трійці» загалом, ні проти Маркіяна Шашкевича, Івана Вагилевича, Якова Головацького персонально. Як власне і проти скульптора Володимира Довбенюка, з яким я навіть не знайомий (і слава Богу).

Мене більше цікавить інше питання. Чому пам’ятник «Руській трійці» розташовано поміж вулицею Лесі Українки, вулицею Сотника Мартинця та вулицею Дмитра Вітовського. Не логічно якось виходить. Більш доцільно було б розташувати на цьому місці пам’ятник тій же Лесі Українці. І з датою якраз би можна було б підгадати, бо 1 серпня 2013 року якраз минуло 100 років з дня смерті поетеси. Втім, можливо причина в тому, що пам’ятник Лесі Українці не був би першим  в світі?

Але облишимо ці гадання й поглянемо на сам пам’ятник. Який там зміст? Маркіян Шашкевич показує друзям щойно видрукуваний перший примірник альманаху «Русалка Дністровая». Прекрасно. Тільки от якось одразу звертаєш увагу, що у Вагилевича, котрий вперто не помічає ні Шашкевича, ні альманаху, якісь занадто куці ніжки.

Воно, звичайно, видно всю цю неоковирність і неозброєним оком, але ви можете провести невеличкий експеримент. Візьміть якусь табуретку висотою до литки й сядьте на неї перед дзеркалом. А тепер подивіться як у вас розташовані ноги. А тепер подивіться як вони виглядають у скульптурного Вагилевича, який сидить на лавці, котра сягає якраз литки скульптурного Шашкевича.

Що цікаво – на проекті пам’ятника і лавка, на якій мав сидіти Вагилевич, була вища, і поза інакша, і ноги довші. Але, чи то хтось вирішив, що не може один з авторів першого західноукраїнський літературного альманаху сидіти в такій фривольній позі, чи то фінансова криза вплинула, але ноги в персонажа явно покоротшали.

От багато хто в місті «наїжджає» на пам’ятник Тарасу Шевченку в міському парку роботи Лео Мола (до речі аналогічний пам’ятник присутній в скульптурній композиції, що знаходиться в канадській столиці Оттаві).

Мовляв і руки там завеликі, й пропорції порушені, не розуміючи, що сам пам’ятник є метафоричним. Це скульптурна гіпербола.

Пам’ятник же «Руській трійці» виконано в традиціях реалізму. Чи може я не зрозумів цієї тонкої метафори з короткими ногами Вагилевича? Тоді звиняйте.

P.S: Цікавим зі скульптурної точки зору є також пам'ятник Степанові Бандері біля теперішнього "Велмарту" на кінці вулиці Мазепи. Як зазначали ЗМІ "химерна еклектика довколишнього архітектурного середовища...впирається у нав’язливу корпоративну естетику кольорів “лукойлівської” АЗС та “Великої кишені”" (пише ГК).  Тло позаду пам’ятника створює непривабливе враження — з білизною, обшарпаними стінами і пияками, котрі там частенько збираються. До того ж, з відстані пам'ятник Степанові Бандері виглядає якимомось, радше ліліпутом, аніж потсаментом Великому провіднику українського народу з великої букви. Оскільки здалеку навіть незрозуміло  хто це, гості міста не бачать у тій фігурі Героя України, а місцеві жителі навіть іронічно називали його у інтернеті "Бетменом у павутині" або «кашкетом».