Контузія, важке поранення, півтора місяця в лікарні – це лише загартувало молодого нацгвардійця для щоденної боротьби проти ворога. Андрій Гореславець – 24-річний доброволець, який пішов захищати батьківщину слідом за батьком.
За короткий час на нульових позиціях у Донецькій області Андрій Гореславець брав участь у вуличних боях, виводив з поля бою поранених побратимів і сам з діркою у спині зумів добратись до авто, яке евакуйовувало "300-х". За особисту мужність і сміливість нагороджений відзнакою Національної гвардії "За доблесну службу".
Еспресо розповість про нацгвардійця з Івано-Франківська, який у мирному житті був інкасатором у банку, а улюбленою справою були гімнастика і бокс.
"Коли оговтався, зрозумів, що говорю сам із собою"
Андрій Гореславець на строкову службу у Нацгвардію попросився добровільно, а коли почалося повномасштабне вторгнення, після розмови з батьком, який також пішов воювати добровольцем ще у 2014 році, спакував речі на війну. 25 лютого його призвали до лав Нацгвардії.
Він зізнається: й подумати не міг, що ворог так зухвало нападе на Україну. І хоч у повномасштабну війну не хотілося вірити, до реальності повернули "прильоти" по Івано-Франківську.
Воїн розповідає, що починаючи з 20 березня, відколи перебував у Донецькій області, постійно було щось таке, що здавалося – страшнішого бути вже не може. Артобстріли щодня, щохвилини, а кожен день і кожна подія були як останні.
"Війна – це не тільки горе, це й дивовижна дружба побратимів"
Проте контузією таки не обійшлось. Отримав осколкове поранення у спину, після якого одужував і реабілітовувався понад місяць.
"Ще якось був на нас наступ, вуличні бої, і в ту будівлю, в якій ми сиділи, прилетіло. Хата горіла, ми задихались і треба було швидко міняти позиції. Коли перебігали, прилетіло знову – просто у двір. Побачив спалах, упав і відчув, що в спині пече. Побратими зняли броню, вона вся в осколках, а у спині дірка. Потім мені сказали, що до легень 3 сантиметри залишалось. Я не міг дихати, задихався. Побратими поставили плівку, бо думали, що легеня пробита. Так от, друг зі пораненою ногою, я зі своєю дірою в спині і командир, який мав поранення в бороду, – ми змогли самостійно пішки пройти півтора кілометра, щоб нас евакуювали, бо доїхати до нас не було можливості. Потім і машину нашу накривали міномети".
У перші дні, пригадує, були емоції, а далі – звик, і страх кудись зник.
Але захисники України дбають не лише про товаришів по зброї. Боронячи рідну землю, Андрій і його побратими постійно допомагають тим українцям, які залишилися на окупованих територіях і в зоні бойових дій. Хоч і залишилось їх, каже воїн, не так багато.
"І Крим наш заберемо, будьте певні"
Зараз Андрій Гореславець після реабілітації проходить навчання і готується до нового виїзду на фронт. Батько Андрія також отримав осколкове поранення у спину під Сєверодонецьком, але вже теж пройшов реабілітацію і повернувся на Схід.
Воїн упевнений у перемозі на 100%, каже: "Таких козаків, як наші хлопці, немає ніде у світі. Ми єдині та стоїмо один за одного що б не сталось". А про ворогів говорить неохоче. Каже – відчуває до них лише ненависть.
Після перемоги Андрій, як і кожен українець, хоче простого сімейного затишку: мріє побачити наречену, батьків і поїхати на море. Але найбільша мрія – щоб кривава війна припинилася, бо те, що він бачив на передовій, важко передати словами.
Фото надані пресслужбою Національної гвардії України в Івано-Франківську