Виготовлена з дуба, частково збереглась у дворі будинку-пам’ятки на вулиці Січових Стрільців, 7.
Вибір такого мощення, ймовірно, був зумовлений тим, щоб цокіт копит, гуркіт возів та карет не гримав та не заважав попід вікнами.
Аби дерев’яна бруківка протрималась якнайдовше, не набрала води та щоб запобігти гниттю, її викладали так, щоб капіляри були розташовані догори.
Оскільки дерев’яна бруківка вона була значно дорожча за звичайну кам’яну, клали її не усюди, а лише попід вікнами львівської еліти, аби цокіт копит, гуркіт возів та карет (основний вид транспорту довоєнного міста) не гримав та не заважав науковій та державотворчій діяльності.
Мала бруківка просту, але пропорційну прямокутну форму. А виготовляли її не з бука чи дуба, а зі звичайної сосни, древесина якої міцна й не схильна до гниття. Крім того, аби вона протрималась якнайдовше, майстри дерев’яні цеглини викладали на піскову основу таким чином, аби та її сторона, що знаходилася ближче до крони дерева, знаходилася знизу: навіть мертве дерево має здатність забирати з ґрунту воду з поживними для рослини речовинами. Тому, аби цеглина не набрала води та щоб запобігти гниттю, бруківку треба було конче викладати так, щоб капіляри були розташовані догори, а проміжки між плитками заливали смолою.
Після того, як на вулицях міста з’явилися перші машини, стало зрозуміло: дерев’яна бруківка довго не протримається та була замінена на кам’яну.