Завідувачка центром нефрології та діалізу Городенківської ЦРЛ Галина Княгиницька розповідає, що з 2004 року, відколи відкрито відділення, тут надали допомогу кільком сотням пацієнтів: — Спочатку їздили сюди за сотні кілометрів, але нині такі ж міжрайонні центри є в Коломиї, Косові (туди звертаються люди зі Снятинського району, котрим ближче добиратися до цих міст), а також у Івано-Франківську, Рогатині, Калуші.
Івано-Франківська область лідирує у країні за кількістю апаратів «штучної нирки». На Прикарпатті діє обласна програма «Здоров’я нації», тож на дороговартісне обладнання та розхідні матеріали скеровують кошти із бюджету. Пацієнти не платять за обслуговування, а лише купують за власні кошти певні медикаменти, одноразові шприци тощо. Проте, зрозуміло, що така процедура — не з легких, тож наш медперсонал намагається своєю увагою компенсувати страждання людей, на чиї долі випали такі випробування. Деякі хворі вже дев’ять років приїздять на гемодіаліз.
—А який вихід із цього? — Не скажу, що є аж так багато варіантів, але дедалі більше людей вдаються до трансплантації нирки. Але ситуація ускладнюється тим, що пересадка органів у нашій країні, згідно із законодавством, можлива лише від родинного донора чи трупа. Дещо поблажливіше законодавство в інших країнах, в тій же Білорусі. До речі, до цієї сусідньої країни на консультацію їздить і шістнадцятилітня мешканка міста Снятина Н. Вона наразі наша пацієнтка, бо потребує процедури гемодіалізу, але в одній із білоруських клінік стоїть на черзі щодо пересадки нирки. Маємо досвід успішної трансплантації нирки і в наших пацієнтів: двом дівчатам, із сіл Семаківців та Михальча, по одній своїй нирці віддали батьки. Нині стан кожної, а також і їхніх татів, задовільний. Дівчина з Михальча навіть збирається заміж. На жаль, торік після трансплантації помер тридцятисемирічний мешканець села Котиківки, але в нього було ще супутнє системне захворювання. Цього, очевидно, не було враховано. Хоча, коли стоїть питання життя і смерті, родичі, як правило, йдуть на ризик. Отак і в цьому випадку: батько позбувся нирки, родина витратила сотні тисяч гривень, а молодий чоловік помер…
Повернутися до повноцінного життя
— Люди наші зазвичай із розумінням ставляться до проблем своїх односельців та й навіть зовсім незнайомих людей, котрі просять про допомогу.— Так, хто стикався із проблемою, коли в родині є хворий, зрозуміє, як затратно нині отримати необхідну медичну допомогу. Особливо, якщо йдеться про якісь екстремальні випадки. Саме така ситуація в тридцятилітньої Зіни Гаріджук із Острівця. Дівчина з липня 2005 року отримує замісну ниркову терапію методом амбулаторного гемодіалізу тричі на тиждень. Тобто, практично через день недужій доводиться їздити до Городенківської ЦРЛ, де у відділенні гемодіалізу їй проводять процедуру повного очищення крові. У Зіни — складний діагноз: хронічна хвороба нирок 5 ст., корегована програмним гемодіалізом (гломелуронефрит), нефротичний синдром, вторинна анемія. Рідні надзвичайно стурбовані хворобою своєї дитини, тож її батько погодився на складну операцію з пересадки власної нирки донечці. Операція ця — не лише дуже відповідальна, але й дороговартісна: на всі процедури, починаючи з відповідної діагностики донора та реципієнта (тобто самої недужої), трансплантації нирки, післяопераційну терапію потрібно щонайменше сто тисяч гривень. Частину коштів батьки вже зібрали (допомагали й односельці, й парафіяни різних церков, і депутати). Спродали, що могли, й очікують на операцію. Сподіваюся, що вона пройде успішно, й дівчина повернеться до повноцінного життя.