Гуцульський швець Тарас Дзвінчук із села Космач на Косівщині створює давнє взуття горян — шкіряні постоли. Він — чи не єдиний майстер на всі Карпати, який досі займається цим ремеслом. Вироби замовляють не лише односельчани, а й українці з далекої Америки та Австралії.
Знамениті космацькі капці в нього замовляють не тільки односельці, а й українці з Америки, Австралії, та Європи. Про своє ремесло майстер розповів моїм колегами.
Гуцульське село Космач, одне з найбільших на Прикарпатті. Тараса Дзвінчука тут знають усі.
Про це повідомив у соцмережі Микола Петричук.
Більшість свого часу Тарас Дзвінчук проводить за роботою. Майстерню облаштував у хаті. Розповідає, що шити взуття нескладно, а от підготовка матеріалів вимагає багато зусиль та часу, бо усі елементи робить власними руками.
"Замочую бо це сухе не годен із сухої шкіри нічого не годен зробити".
Колись тільки в самому Космачі було близько десяти майстрів із пошиття постолів. Нині Тарас Дзвінчук чи не єдиний на всі Карпати. Справа копітка і вимагає багато часу, - каже чоловік. Нині навчає ремеслу свого сина.
Процес створення постолів починається з того, що швець довго виминає шкіру руками, так замочує у теплій воді, лише після цього починає шити постоли, до речі, без голки та нитки. Його інструменти: шило, дерев’яний молоток та смужки шкіри, попередньо змащені овечим жиром, щоб легше було з ними працювати.
"Найбільше часу йде на те, щоби спершу підготувати шкіру як слід, аби з нею можна було працювати. Тоді нарізати її на смужки. Паски та пряжки я теж роблю сам. Нічого не купую, бо нема такого у продажі. Тож доводиться брати метал, алюміній, бляху і самому з них випилювати усе необхідне", — ділиться тонкощами свого ремесла гуцул.
Прикрашають постоли після того, як шкіра повністю висохне. Тоді майстер бере до рук дерев’яного молотка і починає створювати візерунки на шкірі. Для чоловіків шиє скромніші постоли, жінкам оздоблює взуття ще й кольоровими квітами ручної роботи.
Його шкіряні вироби мають чи не в кожній космацькій хаті. Робить гуцульське взуття і для українців з далеких країн. Майстер розповідає, що відправляв постоли і до Америки, і до Австралії.
Свою справу Тарас Дзвінчук успадкував від батька. Нині цьому ремеслу навчає сина і щиро вірить, що і той буде продовжувати родинну справу, хоча тепер вона — не вельми прибуткова, бо сировина досить дорога.
На запитання: "А чи багато зараз замовлень? Є попит на постоли?",- відповідає:
Набагато менший, ніж раніше. Але завжди в селі є події, коли гуцули одягають народне вбрання, тоді і стають в нагоді постоли. Найчастіше їх замовляють для весіль – для наречених та гостей. Зараз постоли – виключно розкіш, вони давно перестали бути просто взуттям. От коли я був молодий, то пам’ятаю, тато робив нам постоли зі “свинячка”, які були тверді, чорні, з них стирчала шерсть і, по-правді, виглядали жахливо, але це було щоденне взуття, яке носили всі, і ніхто не скаржився.
"Людина унікальна просто. Він прекрасний майстер, робить всі ці вироби гуцульські, які на ногах носять, на поясах. Чи ремні гуцульські для чоловіків, сумочки такі тайстри", - говорить Дмитро Бербеничук, голова Космацької ОТГ.
І в Австралії є постоли мої, і де не хоч, і в Штатах, і в Південній Америці.
Читайте також: Косівська мальована кераміка – диво Гуцульщини
Традиційний одяг на Прикарпатті сто років тому: унікальні фото гуцулів (фото)
Вербовецька сорочка: як в Карпатах створювали найціннішу спадщину гуцульської культури (ВІДЕО)
Лудинє-фест- фестиваль автентичного одягу в Косові
Гуцульска трембіта - душа українських гір та гордість України
Колоритний Косівський ринок на Прикарпатті приваблює сотні іноземних туристів
Відродження української вишивки в Коломиї. ФОТО
Нічний ринок вишиванок у Коломиї став центром притягання туристів