Своїм корінням українські народні музичні інструменти сягають ще часів Київської Русі, вони змінювалися впродовж століть відповідно до змін у культурі, побуті та звичаях. Так поступово набули національних ознак. Зараз ми маємо чимало забутих музичних інструментів, які нам навряд чи колись вдасться почути.
Жалійка – це духовий інструмент. На вигляд, як дерев’яна дудка, у кінець якої вставляється пищик. У верхній частині вона має 6-9 отворів для підсилення звуку. На кінець трубки одягається розтруб, він виготовлюється з коров’ячого рогу або берести. Жалійка має різкий, голосний, гугнявий звук. Інструмент використовується в п’єсах награвального, танцювального характеру. Почути жалійку можна у виконанні сучасного український етно-хаос гурту ДахаБраха.
Читайте також: Гуцульські зґарди - унікальні духовні символи Карпат
Цитра – давній струнний щипковий інструмент у формі пласкої, спереду трохи зігнутої резонансної скриньки з круглим вирізом посередині. На її грифі з металевими поріжками натягнуто 5 металевих струн для виконання мелодії за допомогою плектора, який одягають на великий палець правої руки.
Цей старовинний музичний інструмент нині рідкість в Україні. Справа в тому, що саме цитру оголосили націоналістичним інструментом і почали знищувати. Проте в середині 19 століття цей інструмент користувався великою популярністю на Галичині. Недорога і “портативна” цитра заміняла українцям із середнім достатком фортепіано. Часто саме такий музичний інструмент можна було зустріти в сім’ях вчителів і священиків.
Але з приходом радянської влади все змінилося. Адже перший варіант українського гімну був написаний для виконання саме під цей музичний інструмент! Так цитра була забута.
Читайте також: Чи буде існувати й надалі ліжникарство, як етнокультура Гуцульщини
ЛІРА – струнний щипковий музичний інструмент з найдавніших часів. В Україні ліра була напарницею кобзи та бандури. Часто на ній виконували сумні пісні, канти, псалми, думи, хоча в репертуарі лірників були і веселі танцювальні пісні. Адже лірник міг “задати жару” і на весіллі!
Переважно сумний репертуар був обумовлений надривним тембром ліри. Тривалий час традиція гри на цьому інструменті була забута. Зараз послухати її можна під час виступів ансамблів, які грають етнічну музику.
Читайте також: Музей гуцульського побуту, етнографії та музичних інструментів Романа Кумлика
У музичному побуті мешканців Карпат нерідко можна зустріти такий екзотичний інструмент, як трембіта. У старовину вона була сигнальним інструментом, звуки якого долинали на відстань понад 10 км. Зовні трембіта – це дерев’яна конусоподібна трубка довжиною 3-4 метри. Виготовити трембіту не просто. Роблять її з ялиці або ялини. Найкращим вважається “Громовиця” – дерево, в яке влучила блискавка. Цікаво, що, незважаючи на свою довжину, трембіта важить максимум 1,5 кг.
Читайте також: Гуцульска трембіта - душа українських гір та гордість України
Дримба – є доволі розповсюдженим інструментом у Західній Україні, його часом називають – варган, у лемків – орган. Дримба нагадує невелику металеву підкову, кінці якої подовжені паралельно один одному. У центрі закріплений сталевий язичок із загнутим кінчиком.
Грають на дримбі в такий спосіб: лівою рукою прикладають дримбу до губ, щоб вона торкалася зубів, а правою смикають за металевий прутик. Утворюється характерна вібрація. На цьому інструменті і досі люблять грати на Гуцульщині. А в Закарпатському народному хорі був відомий ансамбль дримбарів з 45 учасників. Подібні ансамблі є селах Івано-Франківської області.
Читайте також: Легенди та історія краю. Легенда про створення Карпат
Цимбали – струнний ударний музичний інструмент, який має дерев’яний корпус трапецієподібної форми з натягнутими на ньому струнами. Звуки на цимбалах утворюються завдяки ударам палички (або колотушки) по струнах.
Цимбали зараховують до найстаріших музичних інструментів. В Україні на них почали грати вже в 17 столітті. Цей інструмент був невід’ємною частиною усіх весіль та інших народних гулянь.
Подібними на цимбали є гуслі або лежача арфа, звук якої утворюється завдяки защипуванню пальцями струни. Однак достеменних відомостей про форму українських народних гусел, а тим більше про кількість їхніх струн, їхній стрій та звукоряд, ми не маємо. Нині вони в Україні вже зовсім вийшли з ужитку.
Гуслі
Читайте також: Гуцульське вбрання – відображення природної краси Карпат
Басоля – струно-смичковий інструмент, який ззовні нагадує скрипку або віолончель, але він, як правило, більший і набагато гучніший по звуку. Вона мала три або чотири струни і грали на ній лукоподібним смичком. Потреба у створенні басолі виникла в народній музичній практиці тоді, коли почали виникати інструментальні ансамблі. І зараз вона використовується лише в ансамблях троїстих музик.
Коза (дуда). Один із найулюбленіших у народі інструментів. Найбільш розповсюджена його назва – волинка. Вона виготовляється з вичиненої шкіри кози або теляти. З цієї шкіри роблять суцільний міх, який служить резервуаром для повітря. В один з отворів міха вставляють трубку, через яку музикант вдуває повітря. Друга трубка – ігрова. У ній, крім пищиків, є 6 отворів для зміни висоти звуку. Раніше вона використовувалася пастухами, а також була у музичному побуті козаків-запорожців. А зараз цей оригінальний інструмент зустрічається в селах Гуцульщини та Бойківщини.
Читайте також: Традиційний одяг на Прикарпатті сто років тому: унікальні фото гуцулів (фото)
Бугай – старовинний музичний інструмент, зберігся переважно у Західній Україні. Роблили цей інструмент самі музиканти: у невеличкій дерев’яній конусоподібній діжечці верхній отвір з двох боків обтягують шкірою. В центрі прикріпляють пучок конячого волосся. Техніка гри дуже проста. Музикант брав бугая під руку, і зволоженими у квасі чи пиві руками смикав за волосся. Так виникав ревучий звук, схожий на ревіння бугая. Звідси і назва.