Зґарди є одними з найдавніших нагрудних гуцульських прикрас.
У тектонічному відношенні — це складна композиційна система, яка об’єднує один або кілька ритмічно-пластичних рядів різнотипних солярних знаків, нанизаних на “ретізки”, ремінець тощо, розміщених між собою на віддалі “переліжок” і з’єднаних “чепрагами” .Композиційним центром часто виступає більший за розмірами рівносторонній хрест, що об’єднує всі інші, іноді щораз менші хрестики.
Зґарди - є однією з найменш досліджених типологічних груп гуцульського мосяжництва. Надзвичайно скупі, інформативного характеру дані про них, які зустрічаються у працях дослідників кінця XVIII початку XX ст.дають можливість стверджувати лише факт їх побутування серед гуцулок, а також місце в ансамблі жіночого “прилюдного убранє” (святкового одягу), однак ні в одному, із відомих нам, писемних джерел не знаходимо ніяких відомостей про оберегове значення, а тим більше семантичне трактування цих жіночих прикрас.
Вперше на семантику окремих мосяжних виробів та їх орнаментів звернув увагу, досліджуючи “процес асиміляції солярної емблеми і знака хреста...” на гуцульських зґардах, відомий мистецтвознавець П. Жолтовський: “На зґардах...,— зазначає вчений — ... можна крок за кроком простежити, що спочатку до дисковидної пластини добавляється чотири хрестовидно розміщені кружки, далі ці додатки ускладнюються і збагачуються у своїх формах. Згодом хрести втрачають свою рівнораменність: одно з рамен стає довшим і хрест набирає вже специфічної християнської культової форми...”. Із сказаного вченим, можна зробити висновок, що один із типів хрестикових зґард розвинувся на основі металевих розетоподібних (дисковидних) жіночих нагрудних прикрас, які в окремих місцевостях ще називали “ґардами”, “сороківцями”* або "шелестами”.
Читайте також: Легенди та історія краю. Легенда про створення Карпат
Так, польський дослідник Л. Вайгель який протягом кількох років вивчав життя і побут карпатських верховинців в околицях с. Жаб’є (зарах Верховина) занотовує: “Багатші гуцулки носять ґарди (“gardy”), що складаються “з двох, трьох рядів “cwancygierow”, талярів або інших срібних монет”. С. Витвицький також у своєму історичному нарисі зазначає, що “маєтні гуцулки” поверх скляного намиста (“пацьорок”) носять зґарди із сороківців (“sorokuwcow”).
Поступово дослідники серед різноманітності гуцульських жіночих нагрудних прикрас: “лискавок”, “венеційських” коралів, “писаних пацьорок”, “кпокічок” тощо, в тому числі і металевих ґард, виділяють зґарди хрестикові. Так Л. Вербицький, описуючи багату, святково одягнену гуцулку, серед її нагрудних прикрас підкреслює: “Дальше видно нашийники з ланцюжків, на яких висять хрести менші, зґарди з хрестиків, або зґарда хрестикова...”.
Отже, як засвідчують джерела, вже у кінці XIX- поч. XX ст. під назвою “зґарда” повністю розуміють жіночі нагрудні прикраси із “мосяжних хрестиків наборсаних на шнур, ремінець або ретізку з переліжками”.
Зараз поки що важко однозначно стверджувати час розповсюдження хрестикових жіночих нагрудних прикрас на Гуцульщині. Постійне пограбування місцевого населення під час завойовницьких розбоїв та зневажливе ставлення до національних традицій з боку окупантів зумовило відсутність систематизованих колекцій мосяжних виробів, в тому числі і зґард хрестикових у територіяльному, а тим більше, хронологічному відношенні.
Читайте також: Косівська мальована кераміка може увійти до списку ЮНЕСКО
Слово “зґарда”, на відміну від багатьох термінів гуцульського мосяжництва відсутнє у словнику давньоруської мови. У словнику староукраїнської мови XIV-XV ст. знаходимо слово “ґардоу” — утворене від молдавського “гард”. Слово пояснюється як запозичення від молдавської, болгарської або румунської і означає “загату у водоймі для ловіння риби”, тобто огорожу.
Дослідник гуцульських гідронімів Ю. Карпенко влучно помітив, що слово “зґарда” може бути похідним від слова “городити”, “огороджувати”, що рівноцінно “оберігати”. (наприклад, берегти - зберегти, гард - згард, тут прийменник "з" позначає дію). За іншою версією слово походить від французького “garde” — (кругла бляха на руків’ї шпаги) і пов’язане з дієсловом “garder" — сторожити, охороняти.
Ще одна версія тлумачить походження слова "згарда" з санскриту від слова "svarga" (स्वर्ग) - Всевіт, божественний світ, небо, галактика, рай. В Ведах "Сварга-лока" - один із 7 небесних світів (лок), рай бога Індри. Сам символ "згарда" являє собою свастичний символ та зустрічається також в Індії:
Читайте також: Гуцульська хата – інтер'єрні традиції та автентика з комфортом
Формування зґард як нагрудних оберегів пройшло довготривалий шлях розвитку, започаткований язичницькою традицією - згарди виконували потужну оберегову дію. З часом згарди переросли у складну систему оберегів — намиста у вигляді кількох рядів (низок) - рівносторонніх хрестів та кулеподібних елементів (бусинок, намистинок, дисків). Кулеподібні елементи в XVII столітті замінили круглі медальйони-дукачі, монети. У різних місцевостях їх називали монистами, сороківцями, шелестами, ґардами чи зґардами.
Про ЗҐАРДИ, про те як змінювалася їх форма і нашаровувалися християнські символи, розповідає стаття "Гуцульські прикраси" Ярослави Ткачук і Марії Кубик:
"Орнаментика гуцульських прикрас, як і інших видів народного мистецтва гуцулів, наскрізь проникнута елементами древньої, дохристиянської культури. Тут, в малодоступних горах до ХХ століття збереглися традиції старослов'янського мистецтва. Джерелом орнаментальних композицій гуцульських прикрас, був давньослов'янський солярний культ, який оспівував первісне землеробство і скотарство, де головним фактором вважалася життєдайна сонячна сила. Символ сонця став емблемою добробуту і благополуччя, і для населення українських Карпат, яке до наших днів зберегло чимало магічних вірувань, в ті далекі часи цей символ широко використовувався як оберіг. Саме тому різні інтерпретації солярного символу так часто використовують гуцульські майстри в декоруванні прикрас. З плином часу солярні знаки поступово удосконалювалися, набували різні атрибути, виступали в різних поєднаннях з іншими зображеннями.
Народне мистецтво Гуцульщини існувало довгі століття. Воно жило і розвивалося, творилося в нових формах, які відображали новий зміст життя. Особливо яскраво в гуцульській орнаментиці прикрас відбився період древньої Русі з характерним для нього процесом християнізації і боротьби з язичництвом. Цей процес не був раптовим. Він тривав дуже довго і виразно відбився в народному мистецтві поступовою асиміляцією старої язичницької символіки з новою християнською. Християнство могло увійти в народні маси, лише пристосувавши свої поняття, свої образи до язичницьких понять і образів, яких дотримувався народ. Асиміляції, в першу чергу, піддалася саме солярна символіка, що виражалося в злитті сонячного диска з хрестом - головною емблемою християнського культу. Найбільш яскраво цей процес простежується в гуцульських металевих нагрудних прикрасах - згардах, що складаються з однієї або з двох (і рідко - більшу кількість) дисків або хрестів.
Читайте також: Чи буде існувати й надалі ліжникарство, як етнокультура Гуцульщини
Для з'єднання згард служать так звані "чепраги" - дві, переважно круглі, пластини, прикрашені карбованим або ажурним орнаментом. При першому погляді на Згарди кидається в очі диспропорція між розмірами чепраги і згард. Чепраги, як правило, мають великі, зовсім невиправдані їх утилітарною функцією, розміри. Деякі з них досягають 6-7 см. в діаметрі, що говорить про їх особливе місце серед нашийний прикрас.
Чепрага - сонячний символ - покликаний охороняти людину від злих духів. У центральній частині декору Чепраги в більшості випадків розміщуються різні варіанти солярної символіці: колесо з вісьмома, шістьма або чотирма спицями, концентричні кола і т.д. Ту ж роль грав архаїчний тип згард, що складався з круглих, сонцеподібних медальйонів, схожих на Чепраги, прикрашених шестипелюстковою розеткою або іншими подібними солярними емблемами. Характерною рисою таких ЗҐАРДІВ є вписування в коло їх дисків равноконечного хреста з чотирма малими колами між плечима. Ці хрестоподібні мотиви, маючи дохристиянське походження, були солярними знаками. Але поступово, крок за кроком, дископодібні солярні знаки в ЗҐАРДАХ набувають хрестоподібної форми. Сонцеподібні диски в ЗҐАРДАХ замінюються хрестиками з рівними гілками, проміжки між якими заповнювалися променями. Хрестики, як правило мали однакову форму і розміри. Згодом хрести втрачають однорозмірність: одна з гілок стає довшою і хрест набирає риси, вже специфічні для християнської культової форми. Саме на хрестах такого типу, з'являються рельєфні розп'яття, з рисами примітивної пластики. Але і такі суто християнські хрести ще мають на собі багато залишків язичницької символіки. Так, на кінці гілок цих хрестів час зустрічаємо солярні розети або кружки.
Асиміляція солярної символіки в Карпатах, на прикладі згардів
Іван Вагилевич у своєму дослідженні зазначає, що серед “всяких жіночих блискавок... гуцулки носять мониста з густим шнуром корапиків, перевтиканих крижиками, кружками, перстениками...”. А вже польський дослідник В. Поль занотовує, що “в стрийському погір’ї гуцулки між хрестиками привішують жовті перстні, “жуковини” (круглі металеві диски-сороківці).Л. Вербіцький, перераховуючи жіночі нагрудні прикраси наголошує, що гуцулки “Уживають також нашийники з пацьорок скляних або бурштинових з хрестиками”.
Читайте також: Хто такі гуцули? Або п'ять самобутніх українських народів
Однак, поступово хрестики на гуцульських нагрудних прикрасах із доповнюючих стають основними елементами. Таким чином, хрестики на прикрасах стають самостійними елементами, перетворюючи “пацьорки”, “перевтикані крижиками” — у зґарди — дорогі хрестикові нагрудні прикраси, які поряд із венеційським та кораловим намистом, сороківцями і шелестами стають ознакою “маєтності”, тобто відповідального соціяльного становища в громаді. Адже, майже всі дослідники (Л. Вайгель, Л. Вербіцький, С. Витвицький і інші) стверджують, що тільки “маєтні” гуцулки могли собі дозволити “кокетувати в ґардах”. На зґарди, як значну матеріяльну цінність серед місцевого населення, звертає увагу Михайло Коцюбинський, який, можливо як ніхто інший із дослідників, пізнав суть гуцульського світогляду:
“Правда вона (Палата) любить пишне “лудинє” і немало десь піде грошей на...” дорогі зґарди... Тому бувало, що багаті “ґаздині” у святкові дні і до церкви одягали поряд з іншими прикрасами (нагрудними хрестиками, коралями, пацьориками, шелестами тощо) по кілька важких зґард. Так, М. Коцюбинський у повісті “Тіні забутих предків” підкреслює: "А декотрі, дуже заможні, як от Палата... навіть у будень носила шовкові хустки... а важкі зґарди гнули її шию”.
До найраніших, на нашу думку, прикрас даної групи, можна віднести зґарди із нанизаних на ретізку “крижиків” (“криж ” — від давньоруського “крьіжь”) у вигляді рівнораменних, або злегка видовжених хрестиків із прямолінійними обрисами рамен і стрижня і трапецевидним завершенням їх закінчень. Наше припущення базується на порівняльному аналізі зґардових крижів та однотипних гуцульських нагрудних хрестів із, аналогічних обрисів, “ритою” в камені хрестографемою на Писаному Камені на Верховині, яку вчені відносять до ХІ-ХІ І ст. А також зображення майже ідентичних за формою хрестів на дерев’яних хатніх іконах XVII-XVIII ст., які Володимир Шухевич назвав образами з “давнішої доби”. Цей тип християнських ідеограм на Гуцульщині розвинувся, на нашу думку, на основі найраніших язичницьких рівнокінцевих хрестів у вигляді злегка розширених від перехрестя, закінчень рамен і стрижня. Все це дає підстави припускати, що одним з найдавніших зґардових елементів були зґарди язичницького типу. Це ще раз підтверджує наші припущення, що зґарди - одні з найдавніших типів прикрас.
Читайте також: Музей-сироварня Хата-стая у Верховині
Порівняльний аналіз різнотипних гуцульських зґард привів нас до висновку, що їх дальший розвиток проходив, в основному, шляхом поступового збільшення кількости, нанизаних на ретізку декоративно збогачених “хрещиків” у вигляді різноманітних — хрещатих, трилисних, ромбовидних та інших типів хрестиків із кулькоподібним, змієвидним, хрещатим та іншим завершенням. Тому визначальним для даного етапу творення хрестикових зґард є не пластично- орнаментальне збагачення окремих композиційних елементів, тобто хрестиків, а розвиток їх об’ємнопросторової системи у вигляді збільшення кількості рядів, які іноді досягали 5 а то й 7 низок. Цей формотворчий процес припадає на період високого відродження традиційної художньої культури другої половини XVIII-XIX ст.
Коштовні дівочі весільні прикраси: натуральні коралі з дукачем, венеційське синє скло із гуцульськими згардами.
Дослідивши значну кількість даного типу гуцульських нагрудних прикрас у музеях Львова, Києва, у Чернівцях та в Коломиї, нами виявлено, що поступово, порівнянно скромні за розмірами і виражальними засобами хрестикові зґарди-обереги, очевидно під впливом місцевого національного “відкритого до декоративних надмірностей смаку” перетворюються у важкі багатооздоблені, іноді переобтяжені різноманітністю окремих елементів (“хрещиків” , “переліжок”, “пацьорок” тощо з їх орнаментально-семантичною нагромадженістю), прикраси. Єдиним “старовіцьким” елементом, який із часом не втрачає свого первісного знаково-семантичного навантаження, залишаються чепраги, конструктивно-з’єднуюча функція яких уможливлює орнаментальне традиційне оздоблення у вигляді найрізноманітніших: розетоподібних площинно-трактованих чи ажурних багатопроменевих або хрещатих солярних ідеограм.