Класичний тип гуцульського житлового дому – хата на дві половини. Це тридільна будівля з просторими сінями в центрі і двома симетрично розташованими житловими приміщеннями, вікна яких виходять на фасад. Часто сіни були з’єднані з господарськими прибудовами – притулами, які мали вихід на заднє подвір’я. Конструкція житла чітка, добре продумана, раціональна. Над міжвіконними простінками у зруб врізаний сволок – масивна балка, що є несучим елементом перекриття житлових кімнат. Переважно сіни були без стелі (курна хата, без комина). У них містились сходи на піддашшя (горище, під). Сегменти поперечних стін підтримують достатньо великий напуск даху, утворюючи навколо хати кружґанок. Конструкція даху стрімка (до 60°), покрита коленим ґонтом (дранкою). Зруб хати розташований на чотирьох стовпцях (п’ятах) із коленого і тесаного природного каменю.
Гуцульська хата – інтер'єрні традиції та автентика з комфортом
Будівництво гуцулів відрізняється високою майстерністю теслярських декоративних робіт. Вінці зрубів точно та естетично з’єднані по кутах. Ідеально допасовані стики (шви) між балками. Безіменний народний аспект цієї архітектури вирізняється надзвичайним чуттям пропорцій, формотворення, гармонійним силуетом. Однак на рідкість вишукана і розвинена в гуцулів декоративна різьба по дереву в житловому та сакральному будівництві відходить на другий план. Різьба присутня тільки на сволоках, одвірках, рідше – на колонах кружґанку, ґанках, пише carpathian-heritage.org.ua.
В архітектурному вирішенні інтер’єрного простору, як і в екстер’єрі, головну роль відіграють елементи конструкції. Невід’ємним сегментом інтер’єру гуцульських хат є широкі лави вздовж стін – універсальний елемент меблів, який утворює зі зрубом цільну пластичну композицію. Покрита кахлями піч, яка розташовувалась у кутку навпроти вікон гармоніювала з мисником угорі та по обидва боки від вхідних дверей. Класичним декором гуцульського житла були ткані вироби – верети, ліжники, якими вистеляли ліжка, лави.
Загальновідомо, що в слов’янських народів найбільш почесною, наділеною сакральністю частиною інтер’єру є кут, протилежний печі – червоний кут, покуття. Тут розміщувались ікони, дідухи, вишиті рушники, освячене зілля, сюди саджали почесних гостей. Покуття віддзеркалювало обрядово-духовний світогляд жителів оселі. В житлах гуцулів та в інших регіонах Українських Карпат центром уваги стає стіна навпроти дверей – застільна, головна. Саме на ній, а не в куті, горизонтально, в ряд розташовували образи. За описом Володимира Шухевича: «...вздовж стіни, навпроти входу, лавиця – зазвичай на усю ширину (50 см. глибиною, 10 см. товщиною), перед якою розміщена стіл-скриня (пізніше стіл).
Стіна над столом призначена під образник. Серед образів обов’язково повинен бути образ «Св. Миколая». Ікони учічкані (від слова «чічки» – квітки) свяченим зіллям, поверх них висять писанки і голубці (голубки виготовлені в часі Великодніх свят на провідну неділю). Тулуб голубця виготовлений з видутої писанки, крила і хвіст – з гофрованого кольорового паперу, а голова – з воску, декорованого позліткою (металева фольга). В Рахівському, Верховинському, Надвірнянському, Косівському районах під образами завішували діди - сплетені попарно качани кукурудзи, а над іконами на бегариках (жердинах) – менші сплетені кукурудзяні качанчики. Окрім цього, образи увінчували сирними калачами (весільними), святковою сирною пластикою (коники, півники, баранчики).
Особливе місце в інтер’єрі світлиці гуцулів належало іконам на склі, які відомі із другої чветрі 19 ст. Ікони були виконані на скляній основі та вирізнялись особливою декоративністю. Ці образи вносили в інтер’єр живий відблиск скла і яскравість, яка імпонувала народному смаку. Розташовані на чільному місці в один ряд, вони виконували роль «домашнього іконостасу». Найдавніша датована ікона створена в 1831. Відомий осередок – село на Покутті (нині місто) Богородчани та місцевий майстер Петро Немчик (1853 р.н. – рік смерті невідомий).
Іконографічна палітра торкалась сюжетів, які були близькі філософсько-побутовому розумінню. Серед них – образ Марії, що втілює доброту та материнство. Особливе значення надавалось образам Св. Миколая, заступника бідних і покровителя ремесел, та Св. Юрія. Найбільш відомі іконографічні сюжети – «Чудо Св. Юрія», «Ілля Пророк», «Розп’яття з пристоячими» та образи «Св. Варвари». На одному форматі народний маляр міг вивести два або три сюжети. Художньою особливістю живопису на склі є площинне зображення, яскравий колорит, багата декоративність.
Арсенал зображальних засобів мінімальний – графічна лінія, промальовки-движки, локальна палітра кольорів, які подані у співвідношенні червоного, зеленого, жовтого, охристого, білого. Характерне доповнення ікони на склі – декоративні мотиви рослинного походження: тюльпани, лілеї, дзвіночки, рожі, зірки та золочені деталі: німби, Євангелії, плащі-накидки. Народні майстри вправно володіли лінією, яка була визначальним засобом творення образу.
Поряд з багатими ґраждами, побутували бідніші, курні хати. Про своєрідність форм гуцульської архітектури свідчать інші важливі сегменти будівництва: колиби на полонинах, криниці, придорожні каплиці і фігури. Особливим сегментом ландшафтного середовища карпатського житла є вориння, яке виконує функцію огорожі для сіножатей.
Отримати консультації та замовити дизайн своєї оселі в автентичних національних традиціях інтер'єру чи з врахуванням сучасних трендів Ви можете в Дизайн-студії ТзОВ «ДубКо»