Костел Христа Царя
Адреса будівлі: 76000 Івано-Франківськ, вул. Вовчинецька, 92
20.11.1925. Освячено земельну ділянку під будівництво храму на передмісті Гірки.
1926. Проект костелу виготовив архітектор С. Треля.
1925-1939. Святиню споруджено (праця переривалась через брак коштів).
13.10.1929 Аєп. Б. Твардовський вмурував наріжний камінь в пресбітерій храму.
За радянських часів (1961-1989) святиня була закрита і використовувалася в якості складу.
Костел Христа Царя був повернутий вірним в 1989 році. Храм освятив Єп. Я. Ольшанський 24.06.1989р. Потім його відремонтували. У цьому костелі на кошти громадян Польщі споруджено каплицю Пам’яті, присвячену жертвам гітлерівців - страченій у 1941р. польській інтелігенції. Тут також є привезена з Польщі копія образу Матері Божої Ченстоховської. 10.12.2000р. архієпископ Мар’ян Яворський освятив відремонтований костельний орган, який 7 років тому привезли з Голландії. Нині до франківської парафії належить також Лисець. В червні 2013 на сайті костелу Христа Царя стала доступна історія відновлення костелу польською мовою.
Читайте також:Культура і етнос Прикарпаття
Варто звернути увагу на дещо незвичну поштівку — не фотографічну, а мальовану. Колекціонери називають такі листівки «цеголками». На них друкували проекти храмів, культурних чи громадських споруд і розповсюджували серед людей. Коштували вони дорожче за звичайні поштівки — ціна дорівнювала вартості однієї цеглини, а всі виручені кошти спрямовували на будову. За допомогою цієї «цеголки» збирали гроші на костел Христа Царя. Будівництво мало цікаву передісторію.
Поштівка з колекції Олега Гречаника
На початку ХХ століття за колією сформувався великий мікрорайон, який називався Княгинін-Гірка. Він становив окрему ґміну і був не підвладний Станиславову. Крім Гірки, були ще Княгинин-Село і Княгинін-Колонія, які оточували місто з заходу, півночі та сходу й не давали йому розвиватися. Магістрат кілька разів планував приєднати ці райони до міста, але завжди щось заважало. Приборкати непокірні околиці вдалося лише бургомістру Вацлаву Хованцю. 1 січня 1925 року газети сповістили про народження Великого Станиславова. Завдяки приєднанню трьох ґмін площа міста зросла вп’ятеро, а населення збільшилося з 30 до 50 тисяч.
Аби увіковічнити цю вікопомну подію, міська рада вирішила збудувати на Гірці величний костел. Більшість мешканців тої дільниці становили залізничники та працівники паровозоремонтних майстерень. Якщо українці вже мали там свою церкву Йосифа Обручника, то поляки мусили ходити до костелів у центрі Станиславова. Місце під новий храм довго не шукали. Ще на початку 1920-х римо-католицька громада Гірки задумала відновити знищену під час війни захоронку (аналог дитячого садочка) та збудувати поруч каплицю. Для цього міщанин Ян Куровський офірував земельну ділянку, до якої пізніше долучили ще дві парцелі, закуплені ксьондзами П’яскевичем і Пецяком. Але для потужного храму цього було замало, тож магістрат безкоштовно передав громаді частину міського ґрунту, що називався «Лан при Вовчинецькій дорозі».
Читайте також: Традиційна кухня Прикарпаття
Будівельний комітет оголосив конкурс на кращий проект і встановив премії за призові місця — 1400 і 800 злотих. Переміг архітектор Станіслав Треля — той самий, що збудував ратушу. За проектом, храм у стилі неокласицизму мав вміщати 3000 осіб, зайняти площу 960 м², кошторис оцінювався у 583 312 злотих.
20 листопада 1925 року члени будівельного комітету, за традицією, вийшли копати рови під фундамент. Храм планували завершити за три роки, але через хронічний брак коштів графік постійно пробуксовував.
Наріжний камінь освятили, коли стіни сягнули висоти другого поверху. 15 жовтня 1929-го львівський архієпископ Болеслав Твардовський надав костелу ім’я Христа Царя. Тоді на будову вже витратили 150 тисяч злотих і поклали 380 000 цеглинок. А наступного року роботи завмерли — скінчилися гроші. Станиславівське воєводство навіть зверталось до Міністерства віровизнань за субвенцією. У листі йшлося, що через відсутність костелу польські залізничники ходять до греко-католицької церкви і потрохи українізуються.
Кошти знайшли, і в 1933 році на бані костелу встановили хрест — загальна висота храму становила 45 м. В основі хреста є невелика куля, куди будівничі заклали польські монети та список із прізвищами фундаторів.
Регулярні відправи у костелі почались у 1937-му, але урочисте освячення відбулось 16 жовтня 1938 року. Церемонію проводив той самий архієпископ Твардовський. Коли почалася війна, костел стояв не потинькований, не встигли звести дзвіницю і плебанію.
Читайте також: Старожитності Прикарпаття
Одразу після війни більшість поляків залишила Станиславів, і храм стояв закинутий. У 1950-х там розмістили склади облкниготоргу, бібліотечний колектор та базу Головодягу.
В 1989 році молодий ксьондз Казимир Галімурка організував невеличку римо-католицьку громаду та почав відновлювати храм. За роки незалежності споруду поштукатурили, з Голландії привезли орган, встановили вівтарі. Нині це єдиний діючий костел в Івано-Франківську. Його адреса — Вовчинецька, 92.
Фото Ігоря Гудзя
Читайте також: Перлини Прикарпаття
Цей інструмент здатний замінити цілий оркестр. Він такий єдиний на Прикарпатті. Мова про орган, який знаходиться у Івано-Франківському костелі. Через холод та сирість інструмент здає позиції. І нині потребує ремонту. А це — немалі кошти.
Єдиний в Івано-Франківську концертний органіст Сергій Слижук каже: це найважча пора для його улюбленця: складно на ньому грати, протипоказано ремонтувати.
Сергій Слижук, органіст: «Орган найкраще звучить весною, влітку, коли на вулиці дуже тепло, спека. Тоді труби вібрують таке враження, що вони тремулюють. І звук дуже теплий, має багато барв».
Франківський орган виготовили далекого 39-го року у Голандії. Інструмент складається із 1600 труб різного розміру. Найбільша до 4 метрів, найменша завбільшки, як кулькова ручка. Кожна відповідає за свій звук.
У середині 90-х орган привезли до Франківського костелу. Ще 6 років інструмент чекав, допоки знайдуть кошти та його встановлять. Наступного разу майстри заглянули в душу органові лише наприкінці цієї осені, коли вдалось провести благодійний концерт та зібрати кошти бодай на поверхневий ремонт інструменту.
Сергій Слижук, органіст: «На цьому інструменті можна грати все. Він має дуже густий звук. Має такі окремі сольні тембри, тому його потрібно підтримувати. Час від часу щоби був за ним догляд».
Щоби віднайти кошти на ремонт органу, отці планують запозичити досвід вінницьких колег. Та вже наступної осені провести фестиваль органної музики.
О. Владислав Іващак, настоятель парафії: «Я вже маю попередню домовленість з органістами з Польщі і Литви на такий концерт. Хочемо популяризувати органну музику тут в Івано-Франківську та в області».
Професійні музиканти кажуть: орган — єдиний у своєму роді інструмент, здатний замінити цілий оркестр.
Ольга Банашек, музикантка: «Не даром кажуть, що це король інструментів. Тембрально до нього ні один інструмент, струнних ніяких не може дорівнятись. Мати орган, це канєшно, для міста — це подія і взагалі це престиж міста».