Команда Филюка вже має досвід успішної реалізації соціальних бізнес-проєктів в Івано-Франківську, наприклад, громадський ресторан Urban Space 100, франшиза якого Urban Space 500 запустилася та працює в Києві. Це дало кращі стартові можливості для роботи, дехто з інвесторів Urban Space також є інвестором «Промприладу». Ми гуляємо разом з Юрком територією заводу та дізнаємося останні новини.
* На заводі «Промприлад» у радянські часи виготовляли переважно продукти для промисловості, але щось робили і для звичайного населення. Наприклад, парасолі та деталі для автівок. Усе це експортували в більше ніж 20 країн світу. Після розпаду Союзу завод приватизували та частково розпродали. На сьогодні залишилось чотири корпуси площею 28 тисяч квадратних метрів.
Зовні «Промприлад» – звичайний радянський завод, з вивіскою кольору бронзи на вході. Щоб потрапити всередину, потрібно піднятися металевими сходами на другий поверх. «Вони сценічні, це тимчасове рішення, – розповідає Филюк, – коли ми лише стартували, у нас не було вільного входу через прохідну. Згодом з них можна буде зробити сцену для концертів».
«Я називаю це місце бермудським трикутником. Якщо в нього потрапив, є ризик пропасти». За останні п’ять хвилин Филюк проводить третій смолток з гостями креативного кластеру. «Іноді в сусідній офіс можна йти хвилин 10. Постійно когось зустрічаєш дорогою». Але робота проєкту не зав’язана лише на Юркові. У команді 15 людей, половина з них приїхали в Івано-Франківськ з інших міст, наприклад з Харкова та Євпаторії. Основне завдання Юрка – виводити нові процеси на орбіту. Завдання команди – вибудовувати та підтримувати їх.
Ми на «Промприладі» вдруге за півтора року. З моменту першого візиту в 2018-му простір помітно розширився та зміцнів – там, де раніше були порожні офіси під оренду, тепер облаштувалися та працюють 23 компанії. «Ми за мірками Івано-Франківська наразі найзручніша локація. Від центру – 12 хвилин пішки. Коли ми розшиємо прохід, час скоротиться до п’яти хвилин. Енергія місця працює. За час роботи ми отримали понад 100 запитів оренди з площею майже 60 000 квадратних метрів. Хоча загальна площа проєкту – 38 000. Сьогодні ми вже здали 5 800 квадратів. Тобто близько 15% усього проєкту вже реалізовано».
Усередині «Промприладу» людно, дарма що вихідний. Місто святкує Спаса, тож більшість сьогодні не працює. Юрко зазначає, що в будні людей тут у кілька разів більше. Запитуємо, чи впливає традиційність міста на роботу проєкту.
«Ми намагаємося зробити так, щоби дизайнер, архітектор, художник, митець для власної реалізації не мусив їхати в Київ чи інші міста. Це веде до відкритості, кращої взаємодії. Усе частіше сюди переїжджають з інших міст, щоби створювати нові речі, нові події, нові технології. І раптом, коли опиняєшся тут, усе вже не здається таким традиційним. Ми не намагаємося себе протиставляти місту. Звісно, традиційність міста може бути стримувальним фактором, але я з кожним днем я бачу для себе все більше можливостей у цьому».
«Якщо у будь-якому мультикультурному місті, скажімо Торонто, Лондоні чи Нью-Йорку, мене із зав’язаними очима заведуть у будь-яке місце, я не відразу зрозумію, що це за країна. Адже все стає досить однаковим через розмаїття. Різні люди, різні мови, різний досвід. Разом з тим, у світі набуває цінності ідентичність, цілісність, – коли люди хочуть віднайти себе у всьому цьому. У Франику це є, просто таку рису потрібно грамотно підкреслити, додавши інакшості, розмаїття та толерантного ставлення до цього. Якщо додавати це поволі, не заперечуючи попереднього досвіду, це може змінити місто. У подальшому я спокійно можу уявити тут навіть діджитал-капличку».
Є чотири напрями, в яких реалізуємо проєкт: нова економіка, урбаністика, сучасне мистецтво та неформальна освіта. Усі вони нині представлені на заводі.
Наприклад, тут є великий робочий простір, мультимедійна лабораторія для дизайнерів, фотографів, відеооператорів та музикантів; є галерея сучасного мистецтва, школа танців та йоги, дитячий центр, дослідницька лабораторія, а також бар і кафе, є навіть Управління інвестиційної політики міста Івано-Франківська. Між усіма компаніями налагоджена комунікація, вони перебувають у постійному діалозі, разом вирішують робочі питання. Глибша ціль – побудувати нову культуру відкритості, за якої люди обмінюються досвідом, а не сидять зачиненими у своїх кабінетах. Звідси ще одне бажання – зробити увесь простір відкритим, щоби без проблем можна було потрапити до будь-якого офісу чи приміщення.
«Приблизно половина людей на поверсі – переселенці з інших міст. У команді між собою ми говоримо, що Франик – місто дауншифтерів. Сюди можна переїздити на якийсь час, щоб комфортно пожити. Раніше тут складно було конкурувати, скажімо, з життям у Києві. У культурному чи робочому плані. Йдеться насамперед про атмосферу, до якої звик, яка тобі близька. Зараз я живу на два міста – Київ та Франківськ. Винаймаю квартиру на Подолі. Можна сказати, моя екосистема – це «Поділ-Промприлад». Для мене вони загалом на одній лінії, люди схожі, мислять одними категоріями. Прилітаючи з Києва сюди, я не відчуваю особливої різниці».
Модель проєкту одразу планувалася як реплікабельна, вона унікальна не лише для Івано-Франківська, на її основі можуть працювати будь-які постіндустріальні міста. «Усе складається органічно. Наша робота йде від наших потреб. Уже в процесі ми з’ясували, що у світі це називається impact investment. Це коли бізнес не лише отримує прибуток, а й приносить соціальну користь. З Urban Space було так само. Лише після запуску ми дізналися, що це зветься соціальним підприємництвом. До нас часто приїздять з Європи, щоб побачити, як це може працювати. Західний світ лише входить у цю фазу. Наш досвід для них цінний».
«Промприлад.Реновація» вписаний у стратегію розвитку регіону. Влада та проєкт мають співпрацювати, щоб чотири напрями діяльності розвивалися не лише в межах «Промприладу». Передусім важливий економічний розвиток. З цієї причини на заводі є відділ інвестиційної політики міста. Далі освіта та мистецтво, що мають формувати запит на нову якість послуг. Щодо урбаністики – завод розташований у центрі міста. Від того, як він буде реалізований, можуть залежати нові стандарти будівництва та підходи до роботи з публічними просторами.
«Щоб реалізовувати проєкт і залучати нові інвестиції, ми постійно повинні доводити свою ефективність. Зробили, скажімо, «пілотний» поверх, на його прикладі показуємо, як це може працювати. Кожен наступний крок формується на основі попереднього запиту. З одного боку, це подовжує процес реалізації, але з іншого – це перевага. Адже ми маємо все попередньо погодити та домовитися між собою. У нас є етичні фільтри. І дуже важливо, щоб наші інвестори та партнери були людьми та компаніями з хорошою репутацією. Ми не від усіх візьмемо гроші. Інтерес до проєкту наразі різний, але зрозуміло, що для класичного капіталу він не надто цікавий. Не можна взяти управління під контроль і проводити політику: «Я так бачу».
«Ми спускаємося сходами з другого поверху та через прохідну йдемо на територію заводу, яку проєкт має освоїти протягом наступних чотирьох років. Уже тепер до «Промприладу» є великий інтерес не лише з боку партнерів та бізнесу, а й від звичайних туристів, які приходять сюди натовпами, щоб роздивитися та зробити фото для соціальних мереж», – каже Филюк. У команди немає цілі перетворити цей простір на центральну площу міста, він має бути більш інтелектуальним та витонченим, з просторами для концертів і фестивалів. Юрко показує нам, де саме це буде. «Плануємо зробити парк, хочемо все засадити деревами», – додає він. Тут спокійно, багато затінку й дуже тихо. Чути лише голоси кількох працівників, що є на території.
Трохи далі вікнами на завод виходять новобудови, якими Промприлад оточений з двох боків. Батько Юрка Филюка займається будівництвом в Івано-Франківську. Публічно цей момент Юрко не коментує.
Заходимо до просторого цеху. Попри спеку тут прохолодно. Всередині працює кілька майстрів. Один з них, усміхаючись, каже, що начальство забороняє ходити територією заводу. Филюк віджартовується, мовляв, він у курсі. Він разом з партнерами вже володіють 82% заводу. Юрко розповідає, що цей простір йому подобається найбільше. У ньому відчувається масштаб. Перед тим як вийти, Юрко показує на підлогу. Там – плитка, яка стала основою для логотипа проєкту.
«Це все наразі органічна частина мене. Ставлюся до всього спокійно. Я цим живу, я це люблю, воно мене наповнює. Спочатку віддаєш себе, а тоді воно повертається стократ. Це колективна енергія, коли простір відкритий і наповнений, він не може залишитися непоміченим. Нині «Промприлад» – живий організм. Для цього знадобилася мільйон і одна комунікація. Філігранна робота, одне слово».
«Хочемо завершити все за три роки, хоча маємо чотири. Наразі залучили понад три мільйони доларів, до кінця року має зайти ще два. Зараз найкращий етап для інвестування, проєкт постійно зростає у ціні, він уже коштує більше, ніж ми у нього вклали. Відповідно згодом, згідно з нашим бізнес-планом, має відбутися збільшення вартості частки кожного інвестора.
Закінчуємо прогулянку біля бару. Поруч із ним – заклад громадського харчування PromFood. Людей стало відчутніше більше, якраз обідня перерва, поїсти сюди приходять не лише з «Промприладу». Дівчина біля барної стійки розповідає нам, що вчора в них була сальса, а перед тим вечірка. «Увечері в п’ятницю тут справжній двіж».