Коли йдеться про шкідливі звички дорослих, у яких є діти — звісно ж в першу чергу згадують надмірне вживання алкоголю, паління тощо. Про їх шкоду для всієї родини вкотре повторювати не варто.
Та є і інші, менш очевидні звички батьків, які можуть погано вплинути на особистість, яка ще тільки розвивається.
1. Надмірна опіка і контроль. Звісно ж, любов до дитини і бажання зробити для неї все можливе — це явище цілком природне. Але все ж, надмірна опіка може навпаки — подіяти негативно. “Дай я сама зроблю, ти не вмієш/зіпсуєш” — з такою фразою можна приготувати поїсти, оплатити проїзд в метро, попрасувати сорочку чи виконати якусь іншу повсякденну роботу. Але дитина може швидко звикнути до того, що не треба вміти щось із цього робити, адже в такому разі — за неї це зробить хтось інший. І коли вас не виявиться поряд — вона не знатиме, як самостійно попрасувати ту сорочку, або розгубиться, вперше потрапивши в метро сама. Не зважаючи на бажання опікати свою дитину — слід дозволяти їй робити все поступово самій. Нехай це вийде не з першого разу, а сорочку доведеться потім прасувати наново, але як інакше можна навчитись самостійності?
2. Вчити тим правилам, які сам порушуєш. Напевно, найбільш поширена звичка батьків — давати настанови дитині і самому їх порушувати. Якщо батьки забороняють дитині їсти шкідливу їжу, то і самі мають від неї відмовитись. Інакше вона поставить питання: “А чому їм можна, а мені ні? Якщо вони це роблять — значить чим їм подобається. А чим я гірший, щоб мені забороняти?”. І така реакція буде цілком логічною, адже не від невідповідності ваших слів та дій — у дитини не буде довіри з приводу таких настанов, та розуміння про шкоду заборонених речей. Те ж стосується і серйозніших звичок, як паління чи алкоголь. Не можливо заборонити дитині спробувати те, що батьки самі ставлять у приклад. Скоріш за все, вона всі ці “заборони” спробує, просто приховає цей факт від дорослих.
3. Грошові винагороди за хороші вчинки та допомогу. Інколи батьки мотивують дитину до хорошого навчання, допомоги по дому чи інших корисних дій — обіцяючи натомість придбати новий телефон чи якусь цінну річ, яку дитина мріє отримати. І це зовсім не погано, адже такий спосіб мотивації може показати приклад того, що задля досягнення результату та отримання бажаного — треба докладати зусиль. Але таким способом мотивації не слід зловживати: платити кишеньковими грішми за кожен раз як дитина робить щось хороше чи допомагає. Бо вже така система мотивації може привчити її діяти лише в корисливих цілях та нікому не допомагати задарма, а це вже точно не зробить її хорошою людиною. Куди більш дієво домовитись, що ви переглянете розмір її кишенькових грошей, якщо вона покращить успіхи у заняттях спортом тощо. Це не є прямою оплатою за відвідування тренувань, але додатково спонукатиме до них.
4. Порівняння з іншими дітьми — мабуть, найгірша звичка. “Всі діти як діти, а ти…”, “У подруги з роботи дочка на золоту медаль йде, значить не так вже це й складно, а ти як умудрилась двійку отримати?” і тому подібні фрази з порівнянням з іншими, ніби кращими дітьми, не приносять ніякої користі. Навпаки, сіють невпевненість у собі, відчуття, що ти чимось гірший за інших, менш розумний, здібний. Єдина людина, з якою варто порівнювати дитину — це сама вона, тобто її вчорашня версія, або ж майбутня, але ніяк не з іншими дітьми.
5. Прагнення зробити із дитини відмінника. Дорослим людям відомо, що краще займатись однією справою досконало, ніж декількома, але посередньо. Ніхто не хоче бачити у себе працівника, який трошки вміє писати тексти, трошки розуміється в біології, трошки знає графічні редактори. Але всі хочуть бачити спеціаліста у певній сфері. І не можливо стати спеціалістом із глибокими знаннями у всіх сферах. Так чому ж ми вимагаємо цього від дітей? Гоніння за хорошими оцінками змушує знаходитись у постійному стресі, зазубрювати предмети, не встигши з ними розібратись та не зосереджуватись на тому — чим насправді хоче займатись мама дитина. Можливо, у неї унікальні здібності вивчення різних мов і краще віддати її на додатковий факультатив, ніж змушувати до ночі зазубрювати тему по хімії, яка не є для неї профільним предметом. Така пагубна звичка вимагати від дитини бути відмінником у всьому призводить до того, що вона може зненавидіти навчання в цілому і втратити мотивацію детально вивчати будь-який із цих предметів.
6. Заборона всього нового. Боятись вперше відпускати дитину ночувати не вдома, а у подруги, вперше їхати самостійно в громадському транспорті, вперше самостійно готувати щось на кухні — це звичне явище. Але не можна просто забороняти дитині все нове. Адже ваша невпевненість поселиться так само в ній і це стане її шкідливою звичкою — боятись всього нового у житті. Людина, яка не прагне досліджувати нове, ризикувати, приймати самостійні рішення — навряд здобуде лідерські якості та стане активно впливати на хід подій у своєму житті.
7. Змушування щось робити — звісно ж, навіть у деяких дорослих людей досі залишилась негативна реакція з дитинства, на накази замість прохань. У дітей в такому випадку виникає лише одне бажання — зробити все навпаки. Або ж, якщо вона все ж слухається всіх наказів, то робитиме так і у дорослому житті, адже не вмітиме відстоювати власну думку.
8. Залишати навчання лише на школу. Сподіватись, що в школі дитину навчать всьому необхідному, а ваше завдання лише контролювати та забезпечувати всім необхідним — погана ідея. Адже в школі не вчать багатьом речам, які потрібні у повсякденному житті всім. Згадайте, як складно було вперше розібратись та оплатити комунальні рахунки, самостійно купити всі потрібні речі додому і нічого не забути, розібратись, як працює пральна машинка і з тому подібними дрібницями “дорослого життя”. Чи не було б це все простіше, якби хтось пояснив заздалегідь, як це все працює? Є багато речей, які виходять за межі шкільної програми і приходять з життєвим досвідом. І саме ваше завдання — цим досвідом поділитись.