Гуцульські гончарі виготовляли горщики, глечики, миски, горнятка — весь необхідний домашній посуд. Однак ужитково-декоративна кераміка, якою ми знаємо її сьогодні, бере свій початок десь наприкінці XVIII — початку XIX століть. Це здебільшого були підсвічники та кахлі. Кахлеві печі косівського виробництва ставилися майстрами пічниками не лише на Гуцульщині, а й у Румунії та Угорщині. А найдавніші косівські кахлі зберігаються навіть у музеях Бухареста та Відня. Гончарні вироби оздоблювались поливянними малюнками різного виду: стилізованими зображеннями дерев, квітів, різноманітних людських типів (мисливець, вояк, поштар, музика тощо), тварин (коня, оленя, ведмедя, птахів), святих (найчастіше св. Юрій та св. Миколай). Нерідко на кахлях змальовували цілі побутові сценки з життя людей чи святих.
Бахматюк Олекса, кахля "Святий Миколай", 1878 р.
Імена гончарів XVIII ст. залишаються невідомими. А в першій половині XIX ст. серед знаних майстрів гончарної справи були: Іван Баранюк, Петро Гавришів, Петро Кошак, Олекса Бахметюк. Їхня творчість була унікальним явищем у нашому народному мистецтві. Але на цьому гуцульська, зокрема косівська, кераміка не припинила свого розвитку.
Баранюк Іван, кахля "Вершник", 1840 р.
Розпис був важливою частиною роботи. Техніка виготовлення гуцульської кераміки — "ритування" або "гравіювання" — це розпис покритого білою глиною і підсушеного виробу. Після першого випалювання у гончарній печі на виріб наноситься розпис зеленою, коричневою, жовтою, рідше синьою фарбами (білої глазурі у них ніколи не було, лише білий ангоб — до випалювання). Виріб покривається прозорою глазур'ю і випалюється вдруге. Така техніка є унікальною і єдиною у світі. За останні десятиліття стрімко відроджуються традиції орнаментики давніх майстрів. В орнамент майстрів нині, як і в минулому, вплітаються рослинні елементи, а також зоображення птахів і звірів. Популярними стали сюжетні композиції, які відображають життя гуцульського народу.
Виробництво косівської гуцульської кераміки значно розвинулося в трьох центрах: Пістині, Косові (з селами Старий Косів, Смодна, Вербовець, Москалівка, Монастирське) і Кутах (з селом Старі Кути).
Мистецтво косівської гуцульської кераміки дійшло до сучасності у незліченній творчості багатьох стилів, форм, орнаментів, технологічних засобів, що привело до утворення відомої школи художнього розпису глини — однієї з найяскравіших, автентичних перлин українського народного мистецтва.
У Косові традиції гуцульської кераміки з успіхом продовжують теперішні майстри-гончарі. У творчій майстерні "Дайте спокій" Ігор та Христина Троць проводять майстер-класи, де охочі можуть відчути чарівну енергетику глини, створюючи за гончарним кругом бажану форму, та спробувати себе у розписі традиційної гуцульської кераміки.
Тонкощі технології створення косівської кераміки
Технологія виготовлення косівської гуцульської кераміки дуже складна. Досі ніхто не підробив її, не скопіював. Навіть китайці! Косівські керамісти, створюючи власний стиль авторського почерку в формотворенні, орнаменті та сюжетному трактуванні композиції, оберігають традиційну техніку створення місцевої мальованої кераміки. Без ритування, ріжкування червінню та триколірного забарвлення зникло б саме поняття «косівська кераміка».
Кераміст Орест Чорний, учасник виставкового проекту «Косівська кераміка – диво Гуцульщини!» стверджує, що гончар повинен досконало знати тонкощі технології виготовлення виробу з глини. «Кінцевий результат залежить від вправності майстра у роботі з глиною. Ремесло кераміста – творче і складне. Обов’язково треба дбати про дрібниці. Наприклад, режим випалу печі – це те, що не побачиш на поверхні. Але зусилля і таланти кераміста можуть бути марними, якщо проґавити потрібну температуру. Якість глазурі, кольорова гамма, процес виготовлення фарб – усі ці речі впливають на красу і якість готового витвору», – каже пан Орест.
Процес створення керамічного виробу на прикладі тарілки
Перший день – формування виробу із глини. Готова форма висихає протягом доби. Далі вона вкривається білим тлом і знову сушиться. Якщо не догледіти й пересушити – робота пропала… Орнаменти наносяться у притаманній для косівської кераміки техніці ритування. Окремі елементи заповнюються коричневим ангобом (фарба на основі рідкої глини природнього кольору або забарвленого пігментом). Утильний випал проводиться під температурі 900-950о С. Далі орнаменти розмальовуються підполив’яними фарбами жовтого і зеленого кольорів. Хіба що деякі майстри вкраплюють подекуди синій колір, який пожвавлює і надає виробу холоднуватого відтінку. Втім, робиться це вкрай обережно, щоби не спотворити традиційної зеленкуватої гами. Косівську кераміку відрізняють «фарбові сльозинки» – це такі невеличкі патьоки фарби. Зверху виріб вкривається прозорою глазур’ю і ставиться в піч на глазурований випал при температурі 950-1000оС.
Використано матеріали та фото із сайтів: depo.ua, Наукова бібліотека КНуКіМ, Косівський інститут прикладного та декоративного мистецтва, Вікіпедія.