Мільйони людей з усього світу щороку йдуть цією дорогою, шукаючи духовного відновлення, спокою та натхнення. І знаходять.
Мала бути там
Каміно-де-Сантьяґо або Дорога святого Якова – це 900 км, які люди долають пішки з наплічником на спині через усю Іспанію до міста Сантьяґо-де-Компостела. Там у соборі поховані мощі святого Якова. Нині це один із найпопулярніших паломницьких європейських шляхів.
Ідея пройтися тою дорогою виникла у Наталі три роки тому. Пригадує, якось їй порадили подивитися іспано-американський фільм «Шлях». Каже, стрічка настільки її захопила, що вже хотіла збирати рюкзак. Вийшла 10 квітня цього року. За 14 днів пройшла 440 км.
Піти самій, каже, то був такий виклик. Здобути новий досвід, а ще відкрити себе собі. «Як би не дивно звучало, але просто було відчуття, що я повинна бути там», – говорить Наталя.
І хоч вона туристка з досвідом, але, зізнається, перші кілька днів були важкими – і морально, і фізично. Каже, було якесь відчуття розгубленості, яке посилював біль у ногах. Ноги дали про себе чути вже після перших десятків кілометрів.
«Дуже важливі слова мені сказав на другому дні моєї подорожі госпітальєро Давід – людина, яка дивиться за альбергами. Це притулки, де ночують паломники, їх ще називають пілігримами, – розказує Наталя. – Цей чоловік сказав: «На Каміно ти ніколи не йдеш один». Та фраза була така потрібна саме в той момент і сформувала всю мою подальшу дорогу».
Стати частинкою історії
Наталя обрала маршрут з міста Ов’єдо, бо він більш гірський. Той напрямок вважається складнішим і його обирають не так багато пілігримів.
Маршрутів Каміно є кілька – із Франції, Португалії, Іспанії та інших країн. Той, яким йшла Наталя, – вважають ще й найдревнішим.
«Мені хотілося повністю погрузитися у ту автентичну атмосферу, – говорить паломниця. – Розуміла, що тою дорогою йшли люди ще у ІХ столітті. Минала мостики, які збереглися ще з ХVI століття, церковці ХІІІ століття. Відчувала, що теж долучилася до якоїсь частинки історії».
Каже, маршрут відновили не так давно – десь з 1980-х. Нині щороку приїздить чимало людей. Вони не завжди йдуть з релігійних міркувань. Наприклад, розказує Наталя, є дуже популярний французький маршрут. Ним ходить багато молоді. Вони орендують транспорт, що везе їхні рюкзаки, а самі живуть у готелях, а не притулках. Є люди, які проходять лише якусь частину дороги. Хтось сам несе рюкзак, а комусь його несуть.
На дорозі Наталя познайомилася з 67-річною Розалі із Данії. Та сказала, що йде вже десятий раз.
«Розалі мені вказала на дуже важливі речі, – пригадує Наталя. – Що треба поважати всіх, хто йде цю дорогу. Є люди, які в житті більше 5 км за день не ходили, а тут 15-20 – і це вже чудо».
Каже, люди на тій дорозі всі неймовірні і кожен зі своєю історією. Вони різного віку, національності, поглядів на життя.
Розказує, як познайомилась з французом Тері. Він йшов зі своїм сином, який страждав на шизофренію. Після кількох днів син сказав, що це не його і повернувся додому, а Тері продовжив шлях за обох. Згадує 23-річну іспанку Андреа, яка дуже хвилювалась, що схудла під час походу.
Жовті стрілки
За словами Наталі, якось особливо готуватися до подорожі не треба, бо маршрут ідеально промаркований і розрахований на звичайну людину. При будь-яких поворотах жовта стрілка й мушля – покажуть напрямок. Мушлі – це символ пілігрима.
«Мінімум того, що ти робиш – плануєш свій кілометраж на день і ночівлю, – пояснює Наталя Гочева. – Треба розрахувати від альберга до альберга. В основному, люди проходять 15-20 км за день».
Похід виходить доволі бюджетний. Найбільше витрат на добирання. Наталя летіла із Вроцлава лоукостом до Мадрида, звідти автобусом до Ов’єдо, а далі пішки. На всі транспортні витрати пішло 280 євро.
Ночівля в альбергах – 5-6 євро за ніч. Каже, таких цін у Європі в хостелах не знайдеш. Майже всюди є супермаркети, де можна купити харчі. Є й кафе, де роблять спеціальне меню для пілігримів – за 10 євро отримаєш цілий комплексний обід з вином і кавою. Рахує, що близько сотні треба мати на нічліг і 100-150 євро на харчування.
Рекомендувала б проходити цей маршрут у квітні й на початку травня, коли ще не сезон і не так багато паломників. Тоді у альбергах точно є вільні місця, бо там – хто перший прийшов, той і поселився.
Те, що залишиться назавжди
Кожен пілігрим повинен мати спеціальний паспорт. Лише з ним тебе реєструють у притулках і ставлять печатки, які засвідчують, що ти пройшов якийсь відрізок.
Потім той паспорт треба показати у Центрі паломників у Сантьяґо-де-Компостела. Тоді тобі видають Compostela – документ, який засвідчує, що ти пройшов Дорогу святого Якова. Додатково, за три євро, підрахують, скільки всього кілометрів пройшов і теж видадуть спеціальний документ, а ще індульгенцію – очищення від гріхів.
«Я зрозуміла, що не так багато українців ходить тим маршрутом, бо мене реєстрували із захопленням, – посміхається Наталя. – У багатьох альбергах є карти і там відзначаються люди, з яких вони країн. Я завжди ходила, роздивлялась і домальовувала хрестики на Івано-Франківську й Одесі».
Пригадує, госпітальєро Давід розповідав їй, що познайомився з українською парою, які збиралися одружитися, але перед тим вирішили пройти дорогу. Одружилися.
«Я сама думаю зі своєю половинкою пройти її ще раз, але вже португальську частину, – каже Гочева. – Вона більш романтична – на маршруті багато старовинних містечок».
Ще мандрівниця згадує один із найособливіших моментів подорожі. До Сантьяґо, де закінчується шлях пілігрима, лишалося 39 км. Була сильна спека, і вона всіма силами домовлялась зі своїм тілом і за кожним поворотом виглядала той собор, аж тут…
«Аби пройти до собору, треба перейти через старовинну арку, в якій на волинці грають музиканти, – говорить дівчина. – Акустика там неймовірна. І ти проходиш нею під ті звуки, бачиш той собор і розумієш, що воно вартувало – усіх тих мозолів, болі, сліз. Потім ти заходиш на ту залиту сонцем площу і бачиш кілька тисяч паломників, таких як ти, які теж розділили з тобою цю Дорогу. Це особливі відчуття, від яких мені досі щемить. Підуть дорогі телефони, машини, квартири, але ці відчуття залишаться назавжди».