За словами сина Любомира, його матері навіть не 105, а 107 років, бо у часи Другої світової війни, коли горіла її оселя, у вогні зникли документи. Згодом невідомо чому написали, що Пелагея Козьменко на два роки молодша. Отож за документами бабці 1105 років. Попри такий поважний вік пані Пелагея чудово виглядає, сама живе у хаті, хоча син з невісткою навідуються кілька раз в день. Сама готує, прибирає, садить та доглядає понад 50 видів квітів. Троянди, півонії, чорнобривці, братчики, настурції, айстри, іриси —усього й не злічити. Із квітами поважна жінка...розмовляє, співає їм, каже, що з добрим словом та піснею вони ростуть буйні і пишні. Квіти найстарша пані Прикарпаття носить до місцевого православного храму та роздаровує радо односельцям.
“Мати змалечку горя зазнала, хоча одиначкою була у батьків,--розповідає Любомир Козьменко.--Дві війни пережила, рідних втратила, у в часи Другої світової її хата згоріла, а маму поранили в руку радянські окупанти”.
На щастя, жінку вдалося врятувати, але руку хотіли відрізати. У лікарні Пелагея, дуже сильно, але таємно молилася. І рана на руці, на подив лікарів, зажила. Коли Пелагея вийшла з лікарні, то побачила, що від її оселі залишилося згарище. Родини у самотньої матері з дитиною не було, тому вона 18 років винаймала помешкання.
“Довго ми на одному місці не проживали,--з болем згадує пан Любомир.--Якщо у господарів одружувалися діти, то ми з мамою змушені були шукати нове житло. А ще за мамою слідкували енкаведисти, бо вона вміла шити, і часто шила одяг українським партизанам. Одного разу її вже до Коломиї у в’язницю забрали, я думав, що сиротою зостануся, та явних доказів співпраці Пелагеї Козьменко з упівцями окупанти не знайшли, і жінку відпустили. Проте ще довго-довго стежили, що мама робить, куди ходить, з ким розмовляє”.
Як мить проминули роки, а з ними, минули й біди пані Пелагеї. Виріс, вивчився на інженера син. Згодом одружився. Зараз у жінки двоє онуків та двоє правнуків. Син мешкає за 50 метрів від матері, часто просить, аби вона жила з його родиною. Та жінка не хоче, бо вона—нарешті повноправна господиня у власній оселі, якої у неї роками не було. “Мати не лежить і не сидить днями, як більшість людей поважного віку, --продовжує Любомир Козьменко.--Вона завжди щось робить: бур’яни у квітнику виполює, телевізор дивиться, а увечері зі мною новини обговорює, з односельцями спілкується, на кухні порається”.
Чоловік мовить, що його мати споживає лише натуральну їжу, а коли їй приносять щось з магазину—сердиться. Жінка майже не вживає м’яса, а смакує кашами: гречаною, вівсяною, рисовою, кукурудзяною, їсть сир, сметану, картоплю з овочевими салатами, в які додає багато зелені: кропу, петрушки, м’яти. Улюблені страви бабці—овочевий борщ та кукурудзяна кулеша зі сметаною або мелай (запечений у печі корж з кукурудзяної муки—авт.). У неділю жінка випити 10-20 грам домашнього самогону. Каже, що це здоров’я шлунку. До речі, до лікарів, після страшного поранення, пані Пелагея майже не зверталася. Лікувалася удома травами. Зараз 105-річна ювілярка на здоров’я не скаржиться.
А ще пані Пелагея багато молиться: за рідних та односельців, за Україну і вояків на Сході. Жінка мовить, що молитва і віра в Бога допомогла її не видати нікого з партизанів на допитах, самій не потрапити у в’язницю, виростити сина, дочекатися правнуків і дожити до 105-річчя. Жінка два-три рази в місяць сама ходить до сільського храму. А її син Любомир, голова церковної ревізійної комісії та щодня допомагає священику і церковному старості у господарських справах. На запитання про таємницю довголіття, пані Пелагея усміхається, і каже, що треба жити без злоби, з любов’ю до родини і Бога, щодня молитися і мати відкриті до людей і світу серце й душу.