Гори Криму виховали кілька поколінь українських гірських туристів.
"Травневий Крим" був багаторічною традицією - з нього походники починали довгий літній сезон.
Переходи через Мангуп, Роман-Кош, Демерджі, Великий кримський каньйон та Ай-Петрі закінчувалися десь на морі південного берега.
Після анексії півострова Росією багато походників з решти України їздити туди перестали: хтось принципово, а хтось через ускладнення логістики і мілітаризацію регіону.
"Краще гір можуть бути лиш гори, на яких іще не бував", - співав Володимир Висоцький. Чи так це для українських туристів та що замінило їм Кримські гори?
Про це ВВС News Україна поспілкувалися з кількома досвідченими походниками.
Карпати
Раніше у північніші та вищі (а значить - холодніші) за Крим Карпати їхали ближче до серпня, а такого феномену як "травневі Карпати" просто не існувало - на початку травня там багато де ще лежить сніг.
"Травневі Карпати - це були переважно сплави: по Черемошу, Пруту. Але у міжсезоння (з осені до кінця весни - Ред.) людей було мало. А зараз на травневі ходять багато людей, які раніше ходили в Крим", - розповідає керівник туристичних груп з Бучі Андрій Куцевалов.
Його слова підтверджує інший похідник Артем:
"По Чорногірському хребту (Найвищий хребет українських Карпат, де розташована Говерла. - Ред.) вже хіба що дуже ліниві не ходять. Горгани, Боржава, Мармароси (Карпатські масиви. - Ред.) відкривають давно забуті маршрути".
"Навіть у пізню осінь і ранню весну люди ходять, тому, наприклад, намічена для ночівлі колиба цілком може бути зайнята", - додає турист і журналіст з Києва Володимир Крекотін.
Дедалі популярнішим стає і "матрасний" варіант Карпат (з туристського сленгу, "матрасники" - люди, які в горах мало ходять та шукають більш комфортні умови): поїхати влітку у "Буковель" або зняти інше житло та ходити в гори "у радіалки" - одноденні виходи без важких рюкзаків та наметів.
Інша Україна: сплави, велосипеди, печери
Андрій Куцевалов розповідає, що багато пішохідних туристів переключилися на сплави по річках. Тут найпопулярніші Південний Буг та Дністер.
"Нещодавно сплавлявся по Дністру - давно не бачив стільки груп одночасно. За п'ять днів зустріли екіпажів десять: на катамаранах, байдарках, плотах, на чому завгодно", - пригадує він.
"А велосипедники активно освоюють регіон, який раніше був маловідомим для них: Прикарпаття, Тернопільщина. Також багато катаються на Шацькі озера і на Чернігівщину. Ще популярне Кам'яне село на Житомирщині біля Овруча чи затоплений гранітний кар'єр біля Коростишева. Те саме - Букський каньйон і маршрути вздовж Дністра", - додає Андрій Куцевалов.
З анексією Криму побільшало проблем для туристів-спелеологів - тих, які ходять по печерах.
Тепер вони більше орієнтуються на ті нечисленні печери, які залишилися на континентальній Україні.
"Після Криму великий наплив пішов на печери. Зокрема це "Млинки" і "Кришталева" на Тернопільщині. Там вже облаштовують інфраструктуру, щоб приймати більше туристів", - каже Андрій Куцевалов.
Туреччина: Лікійська стежка та Каппадокія
Турецькі маршрути, і перш за все 500-кілометрова Лікійська стежка, стали майже прямими замінниками Криму.
"Лікійська стежка виявилася дуже класною альтернативою Криму - по акції можна зловити квитки тисячі за дві з половиною (без акції - тисячі чотири) гривень. А до Криму зараз поїхати - у районі двох тисяч туди-назад", - розповідає айтішник Денис Васильєв.
"Я туди (на Лікійську стежку. - Ред.) їздив у цьому році і в минулому - і якщо на стежці зустрічаються якісь люди з рюкзаками, з імовірністю 80-90% це будуть саме наші, з України. Я іноді взагалі навіть не морочився всякими там "Хеллоу!", а говорив "Слава Україні! Ви з якого міста?" І у відповідь чув щось типу "Героям слава! Ми з Миколаєва-Херсона-Харкова і т.д.", - пригадує він.
Подорожі по Лікійській стежці він детально описав у власному блозі.
"Цікава тенденція: навесні 2014 року весь той народ, який на травневі зазвичай їздив у Крим, ломанувся у Карпати. Там люди, що звикли до тепла, сильно "прозріли" зі снігу і холоду й перемістилися на Лікійку", - поясненює Денис Васильєв.
Інший популярний турецький регіон для українських пішоходників - скелі Каппадокії.
"Там можна зустріти кримські ландшафти чи відчути себе на Марсі. З логістикою і варіантами пересування тут все просто, а вартість відпочинку не критично вища, ніж в Україні і, тим більше, окупованому Криму", - відзначає Володимир Крекотін.
"Столицею" туристичної Каппадокії вважається місто Гьореме, неподалік якого проходять фестивалі повітряних куль, такі як "Каппадокс".
Ще один український походник Андрій Халамендик пригадує - дісталися туди зі Стамбула на комфортному автобусі.
"Місць для стоянки багато. Але ми не знали, що з водою, тож брали з собою", - каже він.
"Туреччина - це взагалі дешево, зручно добиратися й екзотика. А Стамбул - одне з найкращих міст, як на мене. Там поєднались Європа та Азія", - додає Андрій Халамендик.
Однак він радить обережно їхати на південно-східне узбережжя Туреччини (наприклад, у район міста Мерсін на Середземному морі) - це вже присирійська зона, де багато біженців та посилені заходи безпеки.
Грузія
Грузія і до 2014 року була популярною серед українських походників, а після анексії потік туди лише зріс.
"Маршрутів для проходження вистачає, і головна принада це, звісно, гора Казбек. Також цікавий район Сванетії", - розповідає турист з Бучі Артем, який піднімався на Казбек у 2014 році.
"Завдяки лоукостам переліт в Грузію коштував в обидва боки до 100 доларів, плюс трансфер групи до гір - це десь 50-100 доларів з усіх", - додає він.
За словами Артема, чи не головна особливість грузинських гір - гостинність тамтешніх мешканців:
"В одному з сіл нас прихистив у себе чоловік на ім'я Елгуджа, чий телефон дав наш знайомий - зустрів, напоїв ще й поклав спати. І ні копійки за те не взяв".
"Матрасники" ж їдуть ближче до моря - в Аджарію та її центр Батумі.
Євросоюз та безвіз
Зрештою, вплинув на маршрути українських походників і безвіз з Євросоюзом.
"Багато хто їздить у Європу. Наприклад, на західну частину Карпат - польські і словацькі Татри. Їдуть і у Болгарію - в гори Стара Планина", - розповідає Андрій Куцевалов.
Є й більш віддалені від України маршрути.
Минулого літа, одразу після старту безвізу, по Стежці св. Якова, що йде з Франції до іспанського узбережжя океану, пройшов колишній десантник 25-ї бригади Валерій Ананьєв.
А цього року він планує похід по Норвегії до Північно-Льодовитого океану: "Минулого разу я йшов через міста, ліси, гори близько 1,8 км, у цей раз відстань буде не менше 3 тис. км, а про складність маршруту я взагалі мовчу".
Багато подорожують велосипедами.
Просто зараз триває вже друга "безвізова велоподорож" киянина Олександра Богаченка-Мішевського - перша була до Амстердама.
А зараз він вирішив проїхати з Данії через Норвегію, Швецію та Фінляндію.
За його маршрутом можна слідкувати щодня через Facebook.
"А ці ночі в Криму тепер кому?"
Втім, повністю їздити до Криму українські походники, звичайно, не припинили: ностальгія за Кримськими горами нікуди не зникає.
"Кажуть, що там в горах тепер чистіше, бо менше людей стало. І що плату лісники не беруть через це", - говорить Андрій Куцевалов.
"До Криму кілька моїх знайомих продовжують їздити - у печери. Тому що сумують за ними. Ну що говорять... Кажуть, що печери не змінилися", - переповідає слова друзів Денис Васильєв.
І додає: "Єдина дуже помітна відмінність - добиратися надзвичайно незручно через кордон і всю цю мороку".