Ольга Солудчик викладала рисунок, композицію, а згодом ще й декоративно-прикладне мистецтво на щойно створеній кафедрі художньо-графічного факультету, яку очолював Михайло Фіголь у Прикарпатському університеті. Сюди молода викладачка прийшла після закінчення Львівського університету декоративно-прикладного мистецтва та тримісячних курсів в Академії Рєпіна. Одна зі студенток захищала дипломну роботу. Дівчина привезла з дому звичайні солом’яні вироби – капелюшок, постоли, тобівочку (сумку, – авт.) та оздобу для кухонного посуду. Архаїчний матеріал та техніка виконання просто захопили Ольгу. У цих простих роботах вона побачила традицію, яка свого часу згасла, та починає відроджуватись.
Ідея створювати ікони з соломки з’явилась не відразу, пише Укрінформ. Після довгих роздумів молода викладачка розповіла про солом’яну творчість студентам. Природний матеріал захопив їх з головою. Разом працювали навіть після занять. Ольга Мельник навідріз відмовлялась від усіх стандартних прийомів. До прикладу, відразу відкинула поради створювати ікони з мальованими ликами святих, а потім поєднати їх із декорованою аплікацією. Каже, це було притаманно російським іконописцям, а вона прагнула створити школу на українських традиціях. Вже пізніше зрозуміла – це буде школа іконоаплікації з соломки, а першою темою, за яку взялась зі студентами, стала "Богородиця" у різних типах: "Милування", "Одигітрія та інші.
Ідея була, але робота довго не вдавалася. Бувало, що над образом майже втрачала свідомість. Тоді майстриня заспокоювала себе в молитві. Так, каже, просила Бога, допомогти створити нетрадиційну "Плащаницю". Тепер ця ікона-панно, яка теж була схваленою на багатьох виставках, – завжди поряд із нею.