І в них також корупція при вступі… в Йєлі та Стенфорді.

Декілька десятків людей були обвинувачені в махінаціях при вступі до престижних університетів у Сполучених Штатах Америки.

Розслідування стосується 8 університетів, серед яких – престижні Йєль, Стенфорд та Джорджтаун.

Обвинувачення отримали 11 співробітників університетів, котрі були залучені у схеми з метою гарантування вступу для 45 студентів.

Головний обвинувачений – Уільям Сінгер, керівник компанії The Key, котра спеціалізується на консультуванні щодо вступу.

Сінгер визнав провину та повідомив, що усе, в чому його звинуватили, – правда. За період – 2011 по 2018 рік він отримав до $25 мільйонів за свої послуги; окремі батьки платили його компанії від $200 тис до $6,5 мільйонів.

За даними ФБР, Сінгер використовував декілька стратегій для забезпечення вступу дітей своїх клієнтів.

Перший спосіб – хабарі прокторам (наглядачам) на іспитах (SAT та ACT), котрі закривали очі на те, що іспит складали підставні особи.

Другий спосіб – використання рекомендацій від тренерів спортивних команд в університетах, котрі мають право наполегливо рекомендувати до зарахування окремих абітурієнтів, котрі можуть суттєво посилити їх команду.

Такі рекомендації слугують ключовим механізмом зарахування спортсменів, котрі мають нижчі бали іспитів.

За повідомленнями ЗМІ, для деяких студентів навіть створювали фальшиві портфоліо про спортивні досягнення, включно зі фотографіями спортсменів, в які вклеювали обличчя дітей клієнтів.

Департамент юстиції США назвав це найбільшим скандалом щодо вступу до університетів у США.

Попри те, що суд ще попереду, частина обвинувачених батьків вже відчули наслідки від своїх дій, втративши високі посади у приватному секторі.

Двоє студентів Стенфорду подали до суду на університети, залучені в скандал, до яких вони подавали документи та отримали відмови.

Студенти аргументували свій позов тим, що вони витратили гроші на подання аплікації ($80), але не отримали відповідної послуги у вигляді справедливої оцінки: "В той час, коли позивач подавав документи, йому не було повідомлено, що процес вступу є несправедливим та фальсифікованим, в якому багаті батьки могли купити свій шлях до університету через хабарництво".

У позові так само вказується, що скандал знижує вартість диплому університету, в якому вони зараз навчаються (Стенфорду), оскільки у майбутньому працедавці матимуть сумніви щодо того, чи справедливо їх було зараховано до університету.

Від однієї зі студенток у Берклі я почула, що вона навчалась у старшій школі з кількома людьми, чиї батьки виявились замішаними у скандалі при вступі.

Вона розповіла, що одному з цих учнів в школі було надано дозвіл виконувати контрольну роботу довше, ніж іншим дітям. Таке право надається дітям, котрі мають певні особливі потреби, переважно – за станом здоров’я.

Коли ця студентка почала розпитувати в школі, що відбувається, то у шкільній адміністрації просто сказали, що вони щороку отримують від керівництва список тих, кому треба надати право на довше виконання роботи незалежно від їх стану здоров’я.

Зважаючи на те, що середній бал шкільного атестату є одним з критеріїв при вступі – очевидно, що такі дії мали на меті підвищення їх шансів на вступ.

"Єдиний подив викликає те, скільки людей виявились здивованими цим скандалом", – пише впливовий в академічному світі The Chronicle of Higher Education.

Безперечно, порушення, які виявило розслідування, є нетиповими. Проте вони підняли широку дискусію про вступ до престижних університетів у США та ролі грошей у цьому процесі.

Financial Times пише: "Навіть якщо кримінальна поведінка пана Сінгера була надзвичайною та далеко поза межами норм галузі, просте існування консультантів з питань прийому викликає питання про систему вищої освіти США, яка презентує себе яка така, що прагне до справедливості, але на думку багатьох критиків – підлаштована під багатих".

Індивідуальні порадники або ж цілі компанії допомагають студентам підготуватись до складання іспитів, підготувати мотиваційні листи, якнайкраще презентувати себе перед університетом.

Престижні компанії, як-то IvyWise вказують, що 91% студентів, яким вони допомагали, вступили до одного з трьох університетів, котрі були для них найбажанішими.

Проте консультанти зі вступу – тільки один з елементів системи вступу до престижних університетів у США, котрі ставлять під сумнів її справедливість.

Так, звичною є практика зарахування певних студентів в обмін на значний внесок з боку його/її батьків.

У світлі скандалу, чимало джерел згадали про вступ до Гарварду Джереда Кушнера, зятя президента Дональда Трампа, котрий також обіймає посаду радника президента США. Батько Кушнера заплатив 2,5 мільйони Гарварду незадовго до того, як його зарахували до університету.

Ця практика набула такого поширення, що коментуючи скандал, ведучий популярного The Daily Show Тревор Ноа саркастично відзначив: "Я не розумію, чому ці дітки багатих батьків не вступили до університету за звичною схемою – в обмін на побудову бібліотеки їхніми батьками".

Іншим законним механізмом вступу для дітей з впливових родин, є привілеї при вступі для дітей випускників цих закладів (‘legacy admissions’).

Серед топ-10 найпрестижніших університетів у світі, у п’яти закладах діти випускників мають привілеї при вступі (Гарвард, Стенфорд, Принстон, Коламбія та Чикаго); в інших п’яти така практика заборонено (американські МІТ, КалТех, Берклі, англійські Оксфорд та Кембридж).

У престижних закладах як-то Нотр-Дам, Університет Вірджинії і Джорджтауні шанси таких абітурієнтів на вступ удвічі вищі на інших; у Стенфорді – утричі вищі; у Принстоні – шанси на вступ дорівнюють 30% на противагу 7% для звичайних вступників.

Серед студентів, що вступили до Гарварду у 2017 році, 29% були дітьми випускників минулих років.

Привілеї для колишніх випускників чи значні внески в обмін на вступ є одними з найбільш відомих механізмів для зарахування дітей з найзаможніших сімей.

Загалом, шанси на вступ до престижних університетів дуже значною мірою корелюють з їх соціально-економічним статусом.

Дослідження 2017 року показало, що діти з 1% найбагатших родин мають у 77 разів вищі шанси на вступ до університетів, які належать до групи престижних університетів з Ліги Плюща, ніж діти, котрі належать до 25% найбідніших родин в Америці.

В університетах, що належать до Ліги Плюща+ (з додаванням МІТ, Стенфорда, Дюка та Університету Чикаго) 14,5% студентів належать до 1% найбагатших родин, а у той час як з найбідніших 60% походить 18,2% студентів.

Загалом, у 38 університетах (включно з п’ятьма – з Ліги Плюща) більша кількість студентів належить до 1% найзаможніших ніж до 60% найбідніших.

15% студентів Гарварду належать до топ-1%, 67% – до 20% найзаможніших, до найбідніших 20% - 4,5%.

Ситуація у престижних державних університетах є дещо відмінною, проте демонструє схожі тенденції. Так, у найпрестижнішому державному університеті світу Університеті Каліфорнії в Берклі до топ-1% найбагатших належить 3,8%, до топ-20% – 54%, до 20% найбідніших – 7,3%.

Безліч досліджень доводить, що соціально-економічний стан родини впливає на навчальні результати дітей.

Аналіз результатів міжнародного порівняльного дослідження PISAвказує, що у США 11% варіації у результатах залежить від соціально-економічного статусу, що приблизно дорівнює середній варіації у країнах ОЕСР.

Аналіз результатів вступних іспитів SAT так само показує взаємозв’язок між рівнем доходів родини та навчальними досягненнями.

Разом з тим, навіть якщо студенти з бідніших родин отримують високі бали на іспитах, це не є прямою гарантією вступу.

Так, серед учнів, котрі у 2002 потрапили до топ-25% за результатами стандартизованих іспиті з математики до 2012 року отримали щонайменше бакалаврський ступінь 74% з числа тих, хто належить до заможніх родин, і тільки 41% дітей з бідних родин.

Другою вагомою причиною, котра суттєво знижує шанси на вступ для дітей з бідніших родин у США є фінансові обмеження.

Вартість навчання в університетах США зросла у декілька разів за останніх 30 років.

Для приватних неприбуткових університетів вартість зросла з 15 тисяч до 34,7 тисяч (у доларах 2017 року), для державних – з 3 тисяч до 10 тисяч.

При цьому також зросла доступна фінансова допомога, котра також є досить диверсифікованою.

Найбільше джерело допомоги – федеральні позики, зараз становлять 30% усієї допомоги; інституційні гранти, котрі надаються університетами – 26%; федеральні гранти Pell grants – 15%.

Окремі престижні університети з великими фондами-ендаументами вказують, що вони готові надати фінансування усім студентам, котрі будуть зараховані.

Так, 55% студентів Гарварду отримують фінансову допомогу від університету, при цьому сплачуючи в середньому 12 тисяч доларів на рік.

Конкретний розмір гранту залежить від доходів родини, тобто є базованим на потребах (needs-based).

Загалом, зростання фінансової допомоги на 30% збільшило кількість студентів на 6%.

Таким чином, попри зростання наявної фінансової допомоги, через зростання вартості навчання, це не суттєво збільшує шанси на вступ для дітей з родин, які не спроможні самостійно оплатити за навчання:

Окрім нижчих результатів на іспитах та фінансових обмежень, дослідники вказують також на культурні/поведінкові фактори, що впливають на поведінку абітурієнтів.

Процедура вступу сама по собі є складною. Діти з родин, в яких ніхто не навчався в університеті, часто не мають належної підтримки у підготовці документів для вступу.

Такі студенти частіше надсилають свої документи до менш престижних університетів ніж ті, на вступ до яких вони теоретично могли б претендувати, оскільки вони не можуть повною мірою оцінити свої шанси на вступ.

Так само часто студенти з бідніших родин не реєструються на іспити, вважаючи, що вони не мають шансів на продовження навчання.

П’ять штатів у США зробили складання іспитів, необхідних для вступу, обов’язковими. Серед тих осіб, котрі б не складали іспит, якби не були зобов’язані це зробити, 40-45% отримали бали, котрі давали їм можливість вступити до університетів, що загалом збільшило зарахування до університетів у цих штатах на 10-20%.

Проблеми зі справедливістю вступу до університетів у Штатах існували давно.

Безліч урядових та громадських ініціатив спрямовують свої зусилля на збільшення шансів на вступ дітей з не-привілейованих родин – через консультування, фінансову підтримку тощо.

Так, ще у 2016 році 30 інституцій, серед яких усі університети Ліги Плюща, утворили American Talent Initiative (Ініціативу "Американський талант"), метою якої є "привабити, зарахувати та випустити додаткових 50 тисяч студентів з родин з низьким доходом".

Разом з тим, в основі проблеми безперечно є нерівний доступ до якісної освіти на рівні школи і без подолання цієї проблеми, усі інші зусилля будуть мати обмежений вплив.

Скандал, що розгорнувся у США минулого тижня, вже став приводом для ширшої суспільної дискусії. Будемо сподіватись, що ця дискусія може підштовхнути університети до більш прозорих механізмів зарахування.

В обговоренні цієї новини у соціальних мережах я прочитала декілька коментарів, що це може слугувати виправданням для корупції в українських університетах.

Це була б хибна реакція з боку університетської громади в Україні.

Натомість, варто оцінити весь обшир проблем, з якими зустрічаються і розвинені країни, та зрозуміти, які з них є релевантними для України.

Система вступу до українських університетів є значно простішою та прозорішою, ніж у США. Фактично, більшість абітурієнтів порівнюються за одним мірилом – ЗНО.

ЗНО, безперечно, є ключовим засобом забезпечення прозорого вступу.

Проте прозорість – це ще не справедливість.

Дані УЦОЯО з року в рік показують, що діти з сільських шкіл мають нижчі результати при вступі. Причини цього є зрозумілими – сільські школи пропонують нижчий рівень освіти та мотивації до вступу.

В Україні не збирається статистика щодо впливу матеріального стану родини на навчальні результати, проте увесь міжнародний досвід вказує на важливість цих факторів.

Щонайменше, необхідно спробувати зробити оцінку впливу матеріального стану дітей на їх шанси на вступ, щоби потім на її основі можливо було б розробити комплексні рішення для вирішення проблеми.

В іншому випадку – ми підтримуватимемо систему, котра породжує відчуття несправедливості та обмежених можливостей.

І це відчуття завжди призводить до пошуку простих популістичних рішень.

Інна Совсун, віце-президентка Київської школи економіки, запрошена дослідниця Університету Каліфорнії в Берклі, спеціально для УП.Життя