Відомий франківський художник та музикант Ярема Стецик уже 20 років займається авторськими інтер’єрами. Кілька останніх років мріє робити інтер’єри по книжках, піснях і картинах місцевих художників, письменників, музикантів. І таким чином прив’язувати все до землі, створювати місцеві коди, родзинки, нести мистецтво у бізнес, а бізнесу нагадувати про мистецтво. Як?
За словами Стецика, у Франківську є багато картин чи кілька імен, які добре надаються як ескіз до цілих архітектурних комплексів. Як приклад наводить серію картин Наталії Білик «Півні», мовляв, бачить на основі її робіт готельний комплекс. У Богдана Бринського – щось класичне, а картини Тетяни Павлик – це дощовий, романтичний інтер’єр з акварелями по стінах.
Каже, розмови вже є, але робити ще не наважуються. Сподівається, що до цього доросте нове покоління. Адже мистецькі події чи твори з часом лише дорожчають.
Як можна перенести картину в інтер’єр і там її розвинути, художник показує на прикладі готелю Girski у Буковелі. Там восени минулого року під свою ж картину «Яремче, складки» Стецик зробив вестибюль і ресторанний зал.
Каже, тут живопис задає тон усьому. «В картині є практично все, що є у цьому інтер’єрі, – говорить Стецик. – Відносно збережені пропорції та кольори. Різкість тонких ліній, які зчитуються на картині, мають продовження у декорі закладу. Багато чорного кольору, який насправді геть непомітний. Є натуральний матеріал – вапняк, травертин – він білий, як скеля. Є золото, яке також присутнє в картині. Тобто картина задає тему всьому. Навіть ширина ліній асоціативно співзвучна з картиною».
Екологічні матеріали для Стецика – головне правило. «Удвічі краще, якщо вони ще й місцеві, – говорить художник. – От, дерево зрізане й висушене тут, а ще оброблене знайомим майстром. Я дивлюся на той стіл – і як говорю з майстром».
Мода мінлива, тренди міняються, але якщо є емоція, «замішана» на місцевому коді, то вона будь-яку моду переживе і витримає, впевнений Ярема.
Наприклад, «Свято грибів і форелів», відому пісню «Перкалаби», в кінці минулого року вдалося перенести в інтер’єр бенкетного залу «Ведмежа гора» в Яремче. Так склалося, що у власника закладу ця пісня була в переліку улюблених, а Ярема – її носієм.