Діти з особливими потребами з прикарпатського містечка Коломиї мають можливість оздоровлюватися та проходити реабілітацію у двох сенсорних кімнатах, які зроблені за зразками, що діють у польському Кракові.
За допомогою спеціального обладнання малюки, серед яких більше хлопчиків, вчаться розпізнавати кольори, звуки, форму, намагаються повзати, сидіти і ходити. Для багатьох такі прості здавалося би речі, ще донедавна були неможливими.«Мені пощастило побувати у польскому Кракові, де я побачила настільки добре та працюють із дітками з оосбливими потребами, — каже Ірина Трачук, директор Коломийського центру соціальної реабілітації дітей-інвалідів, показуючи велике просторе приміщення. — Там вони під опікою та почувають себе повноцінними членами суспільства. Тому дуже захотілося зробити щось подібне вдома. Спочатку нове й незвичне лякало малят. Тепер з нових кімнат із сенсорним обладнанням дітей від 3-х до 13 років годі додому забрати. Найбільша радість для нас та батьків — усмішки наших вихованців з особливими потребами. Так, тут займаються кілька діток, у яких слабкий зір. Ось світлова куля, від якої йде проектор, та на всю кімнату неначе розпорошуються різнобарвні кружечки. Наші вихованці настільки ними задоволені, що не лише спостерігають за ними, але і бігають по кімнаті та... ловлять їх».Наступна дивовижа — світлодинамічне панно. Від нього різноманітними кольорами у вигляді хвильок вже міниться стіна. Діти у ще більшому захопленні. Ось одна дівчинка чимдуже біжить до матусі та з неймовірною радістю торкається хвильок на стіні. Наступна забавка — скляна колона з бульбашками. Їх також торкаються. Дехто навіть пробує втримати, обняти і... лизнути. Ці кружечки, хвильки, бульбашки неначе індикатори емоцій дітей. Вони допомагають не лише слабозорим, але й іншим діткам, які займаються у центрі, зосередитися. Адже не таємниця, що малюки дітки з особливими потребами, дуже емоційні.Дивлячись на зміну кольорів, дівчатка й хлопчики заспокоюються. Після такої світлотерапії діткам можна розповідати щось, вивчати букви, звуки, слова, кольори, розповідати казки. А світоловолоконний пучок — улюблена розвага всіх відвідувачів центру. Кожен може перебирати довгі, схожі на рогіз волоконця з світловими пухирчиками на кінцях. «Якщо дитина не бачить, то вона може відчувати, що пучки довгі, їх багато та вони тонкі. Так дітки розивають дрібну моторику пальців», — продовжує пані Ірина.Згодом діткам дають послухати сенсорну музику зі звуками лісу, шумом моря, вітру, співом пташок та легкі розслаблюючі мелодії. Під них відпочивають і батьки. Далі—чимдуж до ігрового килимка. На нього можна приліпити клейончаті іграшки у вигляді фруктів, дерев, тваринок та різних геометричних фігурок. Їх можна торкатися та вивчати. Слабозорим ще й запам’ятовувати форму. Інші складають картинки. Навчитися повзати і ходити можна за допомогою спеціальної доріжи, де видно малесенькі сліди. Ступаючи крок у крок по цих «зразках» дітки правильно ставлять ніжку, не викривлюють її, ходять на носочках та п’ятах. На жаль, для багатьох вихованців центру правильна ходьба дається дуже важко.А як вже вихованці потрапляють у ванночку, пускають кораблики, витягують іграшки з води, мочать руки, розплюскують її, то відтягнути їх практично без сліз неможливо. Вода для діток — велике щастя. А ще вихователі дають діткам потримати трохи снігу, На трішки. Аби не змерзли. Сніг топиться в руках, ллється водичка крізь пальці. Часом не кожний батько чи мати мають час, аби дитина з особливими потребами торкнулася снігу та побула надворі, а ми таку можливість їм даємо. Бавляться дітки й піском, квасолею, гречкою, пересипають з однієї долоньки на іншу, масажують ручки.Наступна радість — басейн з кульками. Їх сотні — зелені, жовті, червоні, усі тверді, проте приємні на дотик. Можна в них «пірнути» й «покупатися» та отримати добрий масаж. На спеціальному колі малюки з ДЦП крутяться та звикають тримати рівновагу при ходьбі. Працюють з ними медсестра, масажист, вихователь, реабілітолог та психолог. Усі разом з батьками сподіваються значного покращення здоров’я малят.