Гошівський монастир сестер Пресвятої родини ще з 1911 року є місцем теплого прийому для багатьох гостей і потребуючих. Зараз він став центром соціального підприємництва.
Камера для вирощування шампіньйонів, макаронний цех, сонячні колектори — це те найменше, що вдалось зробити кільком монахиням, які тут проживають, пише theukrainians.
"Одного разу ми думали, як можемо себе забезпечити і що зробити, аби розвивати монастир та здійснювати благочинні проекти? — розповідає сестра Вінкентія. — Адже, як і багато інших монастирів, ми живемо з пожертв. З нашої роботи грошей вистачає для того, аби забезпечити проживання в Гошеві, але щоб ми могли займатися добродійністю, організовувати табори — треба більше. Якщо це літні табори для дітей, то батьки або прихожани можуть поділитись якимись продуктами, але є безліч побічних витрат, не кажучи вже про дорогу, наприклад".
Двотижневий табір організовують для сиріт, дітей з багатодітних сімей та малозабезпечених. Часом батьки навіть з сусідніх сіл не мають можливості повезти кудись своїх дітей на літо, тому із корисним і цікавим проведенням часу допомагають сестри.
Учасники школи ходять в гори, займаються спортом, вчаться чогось нового, зрештою, просто відпочивають. Біля монастиря — футбольне поле, волейбольна сітка, річка — можливостей провести час багато. Цього літа в різних селах монахині з Гошева організовують 41 школу для дітей.
Щоб проводити такі школи, сестрам потрібен певний фінансовий ресурс.
Коли з’явилась ідея вирощувати шампіньйони, сестра Вінкентія скористалась нагодою і відважилась вчитися в Інституті лідерства та управління УКУ, аби розвивати справу.
"Оце був виклик! — згадує сестра Вінкентія. — Спочатку я геть нічого не розуміла. Прийшла в Інститут лідерства та управління, а мені почали розповідати про ґаджети, маркетинг та фінансовий аналіз. Я думала: «Що вони говорять?".
Після кількох днів навчання Вінкентія прийшла до настоятельки:
"Нічого не розумію. Я маю вищу освіту, — каже, — але не знаю, що людина хоче мені донести. В якому словнику такі слова знайти?"
Після цього у сестри Вінкентії першої з’явився інтернет — на мобільній флешці. Зараз же у всьому монастирі є доступ до wi-fi:
"Шампіньйони — то наш перший стартап. Спершу я думала: як ми будемо продавати гриби нашим сусідам, якщо мені хочеться віддати їх просто так?"
Але виявилось, що люди самі приходили по гриби, ніяких проблем зі збутом не виникло. Навіть навпаки — того, що виростили монахині, часом бракує для охочих.
Сестра Вінкентія стоїть серед просторої камери. Довкола — десятки полиць, на яких ростуть гриби. Сюди в сезон завозять десять тонн торфу та компосту, в якому вже є міцелій гриба. Щодвамісяці сестри збирають урожай. Камера — стерильна, і до неї не можна заходити без відповідного взуття чи маски. Якщо нехтувати правилами, то всередину може потрапити інфекція і це може зіпсувати збір.
"Наші розрахунки були правильними, — каже сестра Вінкентія. — Попри те, що ми — найменше грибне підприємство в Україні, маємо найкращий результат із вирощування грибів. Якщо в Україні в середньому мають 23% збору гриба, то ми — 40-42%. Хтось каже, що ми, монахині, не вміємо рахувати, а хтось — що гриби намолені".
Сестри Гошівського монастиря виготовляють винятково екологічно чистий продукт: і шампіньйони, і макарони, які не систематично, але теж роблять.
"Наша слабка сторона — ми не можемо запропонувати постійного продукту, — каже сестра Вінкентія. — Але до нас приїжджають із різних міст і сіл і беруть те, що є. Бо знають, що то екологічно чисте".
Часом монахиням доводиться ламати стереотипи.
"Люди думають, що монахиня тільки молиться і не усміхається. Чого я так усміхаюсь, чого я така щаслива? Бог мене покликав, я знайшла в собі силу відповісти, то чому я маю бути нещасна? Чи я роблю щось, що не хочу чи не люблю? Монастир — це стиль життя, існування спільноти. Це не означає, що хтось когось до чогось змушує і що ми цілий день сидимо вервечку перебираємо. Ми живемо вільно, щасливо, радісно".