Восени 1937 року в урочищі Сандармох у Карелії (РФ) розстріляли понад 1100 осіб, серед яких було 290 представників української культурної, наукової таполітичної еліти — їх називають «розстріляним відродженням».
Там полягли, зокрема, поет-неокласик Микола Зеров, творець театру «Березіль» Лесь Курбас і драматург Микола Куліш.
У документах радянських спецслужб місцевість лісового урочища Сандармох у Медвежогорському районі Карелії описують як «звичайне місце розстрілів». Органи НКВС СРСР використовували цю територію для проведення масових розстрілів цивільного населення. У 1937-1938 роках тут, за різними даними, розстріляли, вiд 6 до 9,5 тис. осіб.
Урочище Сандармох стало місцем розстрілу тюремного етапу 1937 року таборів. Його ще називають «перший соловецький етап».
У ньому перебували відомі діячі культури, науки, а також військові та священнослужителі, зокрема й українці — поет-неокласик Микола Зеров, драматург Микола Куліш, творець театру «Березіль» Лесь Курбас, історики Матвій Яворський, Володимир Чеховський і Сергій Грушевський (племінник Михайла Грушевського), вчені Степан Рудницький, Микола Павлушков, Василь Волков, Петро Бовсунівський, Олексій Вангенгейм і міністр фінансів УРСР Михайло Полоз, письменники Валер’ян Підмогильний, Григорій Епік, Мирослав Ірчан, Марко Вороний, Олекса Слісаренко, Михайло Яловий, а також представник Ватикану, отець Петер Вейгель, направлений для перевірки даних про переслідування вірян уСССР.
Розстріли тривали з 27 жовтня по 4 листопада 1937 року. В ці дні розстріляли найбільшу групу в’язнів. Ці масові вбивства приурочили до 20-річчя Жовтневої революції.
Всього ув’язнених було 1116, але п’ять вироків невиконали: один в’язень помер, а чотирьох етапували в інші місця. Серед приречених насмерть громадян були 290 українців. У «розстрільних списках» їх назвали «українськими буржуазними націоналістами».
Розстріл такого масштабу проводився на той час уперше. Щоб уникнути розголосу, місце виконання операції обрали віддалене — розстрільний полігон «Білбалтлагу» в урочищі Сандармох.
Засуджених доставляли у Медвеж’єгорськ партіями. Перед розстрілом їх роздягали до білизни, зв’язували, затикали рота, після чого в кузовах вантажівок вивозили на місце страти, ставили на коліна на краю ями і розстрілювали.
Органи НКВС, а потім МГБ, КДБ СРСР і ФСБ РФ тривалий час приховували від родичів загиблих місце масових убивств. Внаслідок спецоперації чекістів восени 1937 року слід соловецького етапу нібито загубили.
Багато років існувало припущення, що людей потопили у Білому морі. Проте 2 липня 1997 року спільна експедиція Карельського і Петербурзького «Меморіалів» виявила місце злочину поблизу автомобільної траси Медвеж’єгорськ-Повенець. Експедиція місцевого краєзнавця Юрія Дмитрієва знайшла вурочищі 236 розстрільних ям із людськими останками.
Імена всіх 1111-ти розстріляних осіб було встановлено, згодом їх реабілітували і визнали жертвами сталінського терору.