Музей мистецтва Прикарпаття відкрив виставку художника Олександра Коровая, представивши майже 30 його робіт з фонду музею та приватної колекції. Виставка присвячена річниці смерті художника.«Олександр Коровай був прекрасним колористом. В його творах домінує сонячне світло, тепло, немає порожнечі», - говорить науковець музею Наталя Доскалюк.
Більшість відвідувачів виставки добре знали художника, багато митців прагнуть називатись його учнями. Адже Олександра Коровая вважали одним із кращих українських портретистів.
«Я довгий час дружив з Олександром. Його знали багато художників. Він був інтелігент, безкомпромісним співрозмовником. Якось сказав: «Сідай!». І швидко так, без олівця, а відразу маслом, написав мій портрет. Це було неймовірно», - пригадує Лауреат державної премії в галузі архітектори Григорій Будзик.
Олександр Коровай народився на Вінничині. Малював з дитинства. Художню освіту здобув в Одеському художньому училищі. Після навчання приїхав до Івано-Франківська, який, кажуть, став для нього другим рідним містом.
Художника відносять до покоління шестидесятників. Його пам’ятають як імпульсивну та небайдужу людину. Він умів і любив вести дискусії. У своїй майстерні Олександр Коровай тримав платівки з записом голосу Василя Стуса, дружив з родиною Опанаса Заливахи, малював портрети Алли Горської та Параджанова. «Портрет Параски Харук», який був зроблений у 1980, кажуть, зафіксував образ тієї жінки, яку кохав Іван Франко.
Коровай був людиною творчого польоту та небайдужим до політики. Пригадують, що він очолював Товариство української мови, вступивши у Спілку художників, започаткував там студію рисунку.
Нині Олександра Коровая пам’ятають, як ініціатора створення обласного Художнього музею, якому він подарував 127 своїх робіт. Кажуть, художник згорів раптово, бо важко переживав втрату дружини. Попри свою активність та енергійність, Олександр Коровай так і не зміг стати практичним у житті.
Торік, у серпні, на 83-у році життя, серце художника перестало битись.