Роман Бончук: "Ось коли вони вже готові, ці двері, я аж завмираю на мить… "

Що відбудеться, коли в місто повернуться старовинні будинки зі своїм першим обличчям, де у Франківську знаходяться занедбані і забиті дошками портали часу, як люди таємно тужать за красою, чому є надія на те, що Франківськ не тільки поверне собі давній шарм і дух, але й набуде нового вишуканого звучання в сучасному світі....Про це та про інше - в рубриці "ПОРТРЕТИ, ПІДСВІЧЕНІ ЗСЕРЕДИНИ" розмова з відомим українським художником, дизайнером, автором найбільшої в Україні картини "Хроніка України", творцем першого в Україні музею Небесної Сотні, реставратором складних і унікальних будівель Івано-Франківська

Романом БОНЧУКОМ

Романе, звідки ця ідея реставрації унікальних будівель та їх малих архітектурних форм, чому вона виникла, що лежить в її основі?

Якось я ходив містом, робив фотографії старих будинків і побачив, що є багато красивих старовинних, але смертононосних будинків, зрозуміло, що це небезпечно для людей. Пізніше я виставляв ці фотки в себе на Фейсбуці, надіявся привернути увагу тих, хто міг би вирішити це питання: реставрувати ці історичні будівлі як з метою збереження краси так і з метою безпеки. Але реакції не було. Не тому що всі катастрофічно байдужі. В нас нема фахових спеціалістів - реставраційні ідеї застрягають саме на цім рівні. Проведу аналогію з вулицею Шевченка – група ентузіастів хотіла відновити історичну кам’янку зі скульптурами, але все воно якось так і затихло, бо не було кому фахово взятися до справи. Ну нема в місті такої структури.

І ось під час цих прогулянок і думок я вирішив зайнятися цим питанням сам…Тоді я й зустрів на вулиці Мазепи цей будинок…Цей красивезний добротний будинок, який я хочу реставрувати весь. Він дуже вишуканий, він оброблений методом стукко – це такий штучний мармур з полірованого гіпсу з добавками, будинок має чудові форми, має свій характер …

Фасад тут величезний, тому власне і почав ось з дверей. Деревина старовинна, вона місцями прогнила, нерівна, прийшлося витратити купу часу і зусиль, перш ніж дерево заговорило до мене…Ми не використовуємо лаків, байців, наносимо на відшліфоване дерево італійські олійки і обов’язково віск, він дає дереву дихання і життя.

Назви три основні мотивації цієї роботи

По—перше, дійсно важливим є відтворення культури тієї епохи. По—друге, обрали саме ці двері, бо в перспективі реставрація цілого будинку. Хочемо показати чим різниться реставрація від жеківських ремонтів. По-третє,якість як база: працювали більше трьох місяців, бо дуб був старий й прогнилий, прийшлось двері розібрати на елементи, відновити, вирівняти, бо криві були, склеїти і знову підганяти кожен елемент до симетрії. Скло обробили фацетом, замовляли у Львові, окремі елементи, як і напівкруглі деталі . Щодо металевої кованої частини з нею окремо працювали. Багато елементів лекальних не було, тому відновлювали згідно загальної схеми. Тобто, для нас головне естетика й перспектива розвитку, а не медалі.

Ти говориш, що нема кому зайнятися відновленням і збереженням обличчя Івано-Франківська на державному рівні…А як же міська влада, зрештою, обласна…

Теоретичні структури є, але вони не мають практичних спеціалістів. Немає повноцінної реставраційної структури, нема навіть адекватної системи облікового запису і всіх номерів архітектурних пам’яток…Це я побачив, коли зайнявся реставрацією п’ятої школи у Франківську. Об’їздив всілякі відповідні установи Києва, Львова, ми з друзями знайшли через соті-десяті руки всі ті можливості і документи, які потрібні. Зараз в мене готові всі документи - від паспорту до фотографії фасаду – які я вже погодив у відділі збереження архітектурних пам’яток. До слова: керуватиме реставраційним процесом Кравчук В.І.

Знайомі зі Львова віднайшли цікаву ремарку з історії школи. Школа є найдавнішою у Івано—Франківську і була зведена Германом Імердауером. У 1895 році Герман отримав держзамовлення на спорудження Скарбового будинку. На тому місці, де зараз школа, був величезний млин. Імердауер виграв тендер на будову ( за це його критикували польські забудовники)і розпочавши на початку літа того ж року, вже наступного начальство перерізало стрічку на вході у кам'яницю. Невідомий архітектор дотримувався класичного напрямку пізнього історизму, раціональний функціоналізм. В центральному корпусі містилась дирекція податківців, митників. Топ—менеджери отримували бонус у вигляді житла —-кам'яниця мала чотири квартири для чиновницьких сімей. Водночас у дворі звели трьохповерховий будинок під управу тютюнової монополії.

Виглядає доволі скурпульозно і важко

Так, це марудна справа, але за час її врегулювання я зрозумів і іншу важливу річ: питанням реставрації в Україні займається багато людей, вектор реставрації вже запущений у нас у країні і він буде добре розвиватися. І не лише тому, що ми на європейському шляху і старенька Європа автоматично ідентифікує державу за збереженою історією і мистецтвом. А й тому що в нас є просто багато людей, які розуміють цінність таких споруд і роблять конкретну роботу для них. А з часом до нас підтягнуться і державні структури, я впевнений, я бачу, що механізм є.

Реставраційна майстерня у Франківську…Це твоя ідея, тут більше практики і дій, тут мета позбавлена бутафорії.

Ну щодо бутафорії - правда, ми намагаємося не робити епатажних, змістово дешевих і проминаючих речей. Реставраційна майстерня у Франківську – це найперше люди, які працюють зі мною, фахівці різних напрямів, які потрібні для реставраційної сфери: ковалі, столярі, архітектори, будівельники, історики, мистецтвознавці. Тому все буде рухатися в цьому напрямку, зараз основне зафіксувати цей вектор, зібрати всі необхідні документи, тобто все те, що може зробити людина і сама, а потім ідея продовжить життя і при державній підтримці, і при сприянні міжнародних грантів. Не конче посипати голову попелом і плакати як у нас все погано. Просто стати і зробити. Як художник скажу, що це розвиток і досвід, і це цікаво, і це питання не заробітку, не грошей, не кар’єри, це  сталі несуб’єктивні речі, які залишаться для людей.

Реставрація – це досвід, який треба максимально передати молодим людям. Бо все–таки я художник, і не маю наміру раптово перекваліфіковуватися на реставратора. Хочу засвітити вогник, а далі його будуть носити інші молоді люди, яким теж все-таки небайдуже це місто.Такі люди є. І їх багато.

Результат роботи вражає, здається, відновлено не двері як конструкцію, а сам час, дух, настрій, зміст чи то епохи, чи то майстра…Як тобі це вдається?

Це досягається мистецтвом багатьох рук, тут свою роботу робить багато людей. А з мого боку…Художнє відчуття чи що…

Дуже хочу відтворити дух естетичного почуття…Ось коли вони вже готові, ці двері, я аж завмираю на мить…Дуже цікаве відчуття, коли ти переносиш людину в епоху, коли можна відчути настільки люди раніше уважно і поважно ставилися до малих архітектурних форм. Раніше це було елітарним. Цю елітарність має відчути і сучасне місто.

Хто фінансує цей проект? Скільки коштує така робота?

Загалом це проект Благодійного фонду Олександра Шевченка та Інституту розвитку міста "Новий Івано-Франківськ" – ось і джерела фінансування. А скільки коштує…Не знаю ще, всі роботи ще незавершені, тому складно відповісти. Олександр з тих людей, що роблять якісно. Тому мені цікаво з ним працювати.

Чи є ще у твоєму реставраційному списку станіславські двори, будинки та двері-щасливчики?

Двері будинку на Мазепи-це мої перші «воскреслі» двері. Але в планах, найперше, завершення реставрація п’ятої школи, маємо також на приміті старовинні двері в будинках на вул. Січових Стрільців та на Василіянок, 7. Загалом, у нас в пріоритеті складні двері, вони унікальні, їх треба зберегти першочергово.На цій вулиці є ще 6 дверей, просто занедбано все, забито, щоб на зиму було тепло…От, така дійсність.

Повертаючи ці вмерлі двері з «того світу», ти нагадуєш….Та і не тільки цими дверима – всією своєю творчістю ти нагадуєш людям поняття рівня, якості і певної розкоші естетики…Це важливий вклад у суспільну підсвідомість… Але чи приживеться він на фоні загального суспільного виживання і втоми?

Приживеться однозначно. Дивися: мешканці будинку на Мазепи самі підійшли до нас і попросили відреставрувати їм двері у внутрішньому дворі. Самі зібрали кошти, самі проініціювали роботу…В людях ще не вмерла внутрішня туга за красою. Треба їм тільки про це нагадати.Щоб відновити радість краси.

І ми обов’язково будемо рухатися до аспекту естетики, бо якщо ми вже взяли вектор на Європу, то люди мають повертати собі в собі європейців, кожен зокрема.Бо розумієш, пора виводити це поняття з категорії утопії,час не стоїть на місці.

Як ти ставишся до фактично наростаючої забудови історичного центру міста? Чи можливо знайти якийсь здоровий баланс між цим « будівничим соцреалізмом» і естетикою та історією?

Це вирішується в одну секунду – мораторій на забудову історичного центру міста. Але тут є такий тіньовий аспект, де все легко і круто, де під грифом збереження будують що бачать і що треба, тобто, говорять одне, а робиться інше. Тут головне, щоб був один регулюючий орган, а в нас в цьому ділі багнище як було, так і лишилося. Люди переслідують різну мету – є мета збагачення, заробляння, а є мета «добре, що робиться», є мета створення внутрішнього розвитку ринку, словом, все крутиться навколо будови, не всі будують Будинки, є в внутрішня конкуренція між ними, словом, це окремий світ.

Що в людині приваблює тебе?

Приваблює все… Або нічого…Ніколи не жив шаблонами, ні своїми ні чужими. Деколи приваблює, деколи ні, нині я так сприймаю, завтра може інакше.

В чому твоя філософія і смисл життя загалом?

В тому, що ніякої філософії нема, є все те, що ми вигадуємо…Не можна бути ні в чім категоричним, не треба гарячково і натужно шукати мету, треба, щоб людина була як річка…

Читайте також: Двері, що повернулися